Земельні трансформації та їх вплив на розвиток українського села

Москва М.Г. – к.е.н., Мартин О.М. – к.е.н.

Основним національним багатством українського народу є земля. У розпорядженні нашої держави перебуває близько 42 млн. га. сільськогосподарських угідь, які на 53,8% [1] складаються з найродючіших у світі ґрунтів чорноземного типу, що, за різними оцінками, становить 8-15% світових запасів [2, 3]. Україна є найбільшим в світі виробником ячменю і посідає друге місце за виробництвом соняшнику і рапсу. Щорічно вона вирощує близько 50 млн. тонн зерна, половина з якого йде на експорт. Експерти встановили, що за умови ефективного використання Україна могла б забезпечити продовольством 150-500 млн. ос. в рік [4, с. 22]. А це засвідчує про високі потенційні можливості сільського господарства нашої держави. Однак сьогодні Україна дуже далека від свого потенціалу. Не спомігши задовольнити навіть власного населення у продовольстві, вона імпортує не вельми якісну польську свинину, єгипетську картоплю, китайську гречку, цукор. Близько чверті сільськогосподарських угідь нашої держави не обробляється, а інша – використовується недолуго. Загальні площі посівів всіх сільськогосподарських культур в Україні з 32,4 млн. га у 1990 році зменшилися в останні роки на 5,6-7,4 млн. га. до 25,0-26,8 млн. га., або на 17,3-22,8% [5]. Тож потрібно шукати шляхи вирішення проблеми, які криються у непродуманості, безсистемності окремих етапів земельних реформ і відсутності стимулів до праці на селі.

Слід зазначити, що коріння цієї проблеми вельми глибокі і сягають ще соціалістичних часів, коли стрімке нарощення виробництва досягалося завдяки розширенню площ активно оброблюваних земель. До виробництва залучалися малопродуктивні ерозійно небезпечні землі, вирубувалися ліси, а природоохоронна діяльність майже не проводилася. На початок 1990 року розораність сільгоспугідь України становила 79%, а в деяких областях значення цього показника сягнуло 96% [6].

Із проголошенням державної незалежності в Україні було започатковано земельну реформу, головною метою якої визначено формування реального власника землі, спроможного до раціонального землекористування. Внаслідок реформування 27,5 млн. га. сільськогосподарських угідь було передано у власність фізичних та юридичних осіб, сформовано нові форми господарювання на селі. Однак очікуваних змін не відбулося. Наша держава, як тріумфатор світової аграрної історії, що має успадковані від своїх предків традиції хліборобів, помірний клімат і найродючішу в світі землю, не взмозі навіть на одну третину досягти врожайності зерна, яку мають фермери у США.

Близько половини українських земель знаходиться в обробітку дрібних селянських господарств, які в основному використовують ручну працю членів сім’ї, не мають засобів для модернізації виробництва і не можуть конкурувати на відкритому ринку. Значна частина земель перебуває в руках крупних фінансово-промислових угрупувань, для яких сільськогосподарське виробництво не є пріоритетною сферою діяльності. На сьогодні в Україні функціонує 60 агрохолдингів, які контролюють близько 5 млн. га. земель або майже 15% загальної площі ріллі [7]. Найпоширенішим способом залучення холдингових компаній в аграрну сферу стала оренда. На кінець 2010 року селянами було укладено 4,6 млн. договорів оренди на земельні паї площею 17,4 млн. га. Однак це не забезпечило наповнення бюджетів сільських рад необхідними коштами і не покращило соціально-економічну ситуацію на селі – молодь масово мігрувала із села, зруйнувалася його інфраструктура, погіршився життєвий рівень селян. Оренда так і не стала надійним джерелом фінансових надходжень сільських жителів.

На початок 2011 року вартість орендованих земель по Україні коливалася у межах 303 грн. за га. При цьому більша частина цієї суми (близько 75%) сплачувалась селянам у натуральній формі – сільськогосподарською продукцією, ціни на яку встановлювалися на рівні, що значно перевищив ринковий. Від здачі свого паю в оренду власники отримали в середньому 1204 грн. в рік. При умові виконання нормативно встановленого мінімального розміру орендної плати (3% від нормативної грошової оцінки земель) селяни-власники земельних паїв, що здавали їх в оренду, мали би отримати 6,27 млрд. грн. доходу, фактично ж вони одержали лише 5,28 млрд. Таким чином, загальна недоплата землевласникам тільки в 2010 році склала 0,99 млрд. грн. Якщо врахувати, що лише 25% орендної плати сплачувалося у грошовій формі, то селяни отримали на руки тільки 1,32 млрд. грн. готівкою, що в 4 рази менше від того, що вони мали би отримати. І це при тому, що нормативна грошова оцінка землі в Україні, яка слугує орієнтиром при встановленні вартості орендної плати далека від ринкової, оскільки востаннє вона була здійснена ще в 1995 році і спиралася на показники господарської діяльності 1986-1990 рр. На початок 2012 року за нормативною грошовою оцінкою вартість одного га. сільськогосподарських угідь із урахуванням коефіцієнта індексації становила в середньому 19915 грн. (у доларовому еквіваленті це приблизно 2480 дол. США). Для порівняння: у Польщі та Угорщині значення цього показника перевищило 3 тис. євро, у Франції та Нідерландах – 10 тис. євро., але ж якість земель у цих країнах значно нижча, ніж в Україні. Це дає підстави для висновку про те, що ринкові ціни на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у нас ще не сформовано. Безумовно, що такий підхід до цінотворення навряд чи може задовольнити українських селян і державу, яка прагне приєднатися до одержання своєї частки у вигляді податків із продажу.

Загальновизнано, що при низькому рівні орендної плати землевласники не бажають здавати землю в оренду на довгий термін, а це призводить до погіршення її якості, оскільки кожен новий орендар намагається максимально з неї «витиснути», нічого не віддаючи взамін. Така ситуація сьогодні спостерігається в Україні. Хижацька експлуатація ґрунтів агрохолдингами спричинила розвиток процесів аридізації, та опустелювання ландшафтів, посилила водну і вітрову ерозію, викликала зниження родючості ґрунтів, спричинила їх деградацію та призвела до падіння продуктивності агроекосистеми взагалі. Це є свідченням того, що здійснювана в Україні земельна реформа негативно позначилася на соціально-економічних процесах в суспільстві, зокрема, на жителях сільської місцевості. Тому актуальними питаннями, що стоять сьогодні перед українською владою, сучасною наукою, і всім українським суспільством, є питання підвищення продуктивності аграрного сектора, створення умов для притоку молоді до села, зменшення рівня соціальної, демографічної та екологічної напруги.

Більшість науковців сходиться на думці, що єдиним можливим шляхом вирішення проблем є зняття мораторію на купівлю-продаж землі. Ми вважаємо, що ринок землі є об’єктивною необхідністю, але відстоюємо позицію, що поки що Україна не готова до вільного обігу земель. Аналізуючи нинішню ситуацію, можна виокремити чотири групи найголовніших проблем, які набули надзвичайної гостроти за часів реалізації земельної реформи: екологічні, економічні, соціальні та правові. Зазначені проблеми притаманні всім без винятку селам, відмінністю є лише гострота прояву цих проблем. Скасувавши мораторій на продаж земельних паїв, українське село серйозно ризикує: великі бізнесмени можуть скупити землю за безцінь або частина її може опинитися в руках іноземців чи крупних фінансово-монопольних угрупувань, і тоді про національне багатство можна буде забути.

Основними передумовами запровадження ринку земель мають бути: ефективна нормативно-правова база із цілою низкою обмежень, що стосуються розмірів землеволодінь (це важливий засіб запобігання як парцеляризації, так і надмірної концентрації земель в одних руках), доступу іноземців, зміни призначення та орендних відносин; відповідна методика цінотворення, яка б давала змогу визначити реальну вартість землі; розвинена ринкова інфраструктура на селі; соціально-економічна мотивація виходу на земельний ринок продавців і покупців земельних ділянок. До того часу, поки ці умови не буде забезпечено, відкривати шлях ринку земель в Україні буде небезпечно.

Література:

1. Кулаєць М. М. Інноваційне забезпечення продовольчої безпеки в Україні та світі / М.М. Кулаєць, М.Ф. Бабієнко, П.А. Лайко та ін. // Агроінком. - 2011. - №1-3. - С. 23-28.

2. Оцінка регіональних еколого-ресурсних та еколого-техногенних загроз національній безпеці України: Аналітичний огляд / Є.О. Яковлєв, Ю.М. Скалецький, С.П. Іванюта, Л.М. Якушенко. – 2-ге вид., доп. – К.: НІСД, 2011. – 32 с.

3. Шувар І. Про родючість ґрунту треба дбати постійно / І. Шувар // Агробізнес сьогодні. – №20 (219), жовтень, 2011.

4. Розвиток аграрного виробництва як передумова забезпечення продовольчої безпеки України: Аналітична доповідь / За ред.. Я.А. Жаліла. – К., 2011. – 39 с.

5. Лохоня О.І. Чи вигідно Україні бути «житницею Європи і всього світу?» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://agrotimeteh.com.ua/upravlenie/antikrizisnaya-politika/chi-vigidno-ukra%D1%97ni-buti-zhitniceyu-yevropi-i-vsogo-svitu.html

6. Музика П.М. Трансформація земельних відносин у контексті продовольчої безпеки громадян України / П.М. Музика, Д.О. Соломонко // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ: Серія економічна. – 2009. – №2.

7. Кучер А. Специфіка конкуренції в контексті розвитку агрохолдингів / А. Кучер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.conftiapt.ua/publ/konf_24_25_cherven_2010/10_specifika_konkurenciji_v_konteksti_rozvitku_agrokholdingiv/2-1-0-79.

Відомості про авторів

Москва М.Г. – к.е.н., ас. каф. економічної теорії та суспільно-гуманітарних наук ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького

Мартин О.М. – доц. каф. права та менеджменту у сфері цивільного захисту Львівського державного ун-ту безпеки життєдіяльності.

Адреса для розсилки

м. Львів, вул. Медової Печери, 69/99., Москві М.Г.79038