Лопатюк Р.І.

ПВНЗ «Європейський університет», м. Умань

Проблеми впровадження інновацій в сільському господарстві України

У світовому співтоваристві гідне місце можуть посісти тільки країни, які забезпечують свою продовольчу безпеку на ґрунті раціонального використання природних ресурсів з урахуванням екологічних і ресурсоенергетичних обмежень, при гарному теоретичному та практичному оснащенні аграрної науки. Тому перед країнами постає питання інноваційного шляху розвитку сільського господарства, впровадження новітніх технологій та наукових розробок у виробничий процес. Україна не стала виключенням, на тлі світової продовольчої кризи постала нагальна необхідність переходити на інтенсивний шлях розвитку у сільському господарстві.

Сучасним інноваційним перетворенням аграрної сфери присвячено праці багатьох вітчизняних вчених. Серед них праці С.А. Володіна, М.Ю. Коденської, П.А. Лайка, П.М. Музики, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, С.О. Тивончука, О.В. Шубравської та ін.

Інноваційний розвиток сільського господарства базується на впровадженні прогресивних техніко-технологічних, організаційно-економічних, управлінських рішень спрямованих на поліпшення якості продукції, підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва.

На шляху вітчизняних сільськогосподарських підприємств виникають безліч перешкод, вони не можуть конкурувати із діяльністю закордонних транснаціональних компаній. Інноваційна діяльність залишається в Україні на початковому рівні. Сільськогосподарські підприємства не можуть собі дозволити новітні технології на рівні із закордонними сільгоспвиробниками. Впровадження інновацій зводиться до купівлі нової закордонної техніки та технологій, але в більшості випадків тієї, що була у використанні, більшість сільгоспвиробників продовжують експлуатувати морально і фізично зношену техніку та технології.

Система заходів щодо активізації інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств, на нашу думку, має включати:

— державну підтримку фундаментальних наукових розробок;

— формування інноваційної інфраструктури;

— державну підтримку підготовки висококваліфікованих кадрів;

— державну підтримку створення венчурних

¾ компаній, технопарків, бізнес-інкубаторів, інвестиційних компаній;

— створення системи державної підтримки сільськогосподарських підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (надання пільгового оподаткування, виділення грандів, субвенцій);

— створення системи пільгового кредитування сільського господарства;

— введення ринку земель, створення аграрного банку, іпотечне кредитування;

— запровадження системи лізингових відносин;

¾ залучення до процесу інвестування аграрної сфери іноземних і вітчизняних інвесторів;

¾ забезпечення цінового паритету між сільськогосподарською продукцією та матеріально-технічними й енергетичними ресурсами;

— усунення міжгалузевих диспропорцій у фінансуванні аграрної галузі із державного бюджету;

— створення стабільного і прозорого законознавства щодо здійснення експортних операцій;

— виважена й ефективна політика держави щодо підтримки вітчизняного товаровиробника.

Сутність інноваційного розвитку різних галузей національного господарства не містить принципових розходжень. Проте в АПК і особливо в сільському господарстві характер і основні напрями цього процесу істотно відрізняються. Можна виділити такі основні особливості інноваційного процесу в агропромисловому виробництві:

1) різноманітність сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, вагома різниця в технологіях їх виробництва;

2) значна диференціація окремих регіонів країни по агротехнологічних умовах виробництва;

3) залежність використовуваних у сільському господарстві технологій від природних умов;

4) розпорошеність сільськогосподарського виробництва на значній території;

5) велика різниця в періодах виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

6) відособленість сільськогосподарських товаровиробників від наукових установ, що займаються виробництвом науково-технічної продукції;

7) відсутність організаційно-економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам.

Наведений комплекс заходів вимагає реформування аграрних відносин, тому основною рушійною силою має стати держава в особі державних органів. Перед державною владою постає необхідність докорінної зміни системи підтримки аграрної галузі. У той же час сільськогосподарські підприємства також мають здійснювати низку заходів щодо активізації інноваційної діяльності як необхідної умови підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

Література

1. Шубравська О.В. Інноваційні трансформації агропродовольчого сектора економіки: світові тенденції та вітчизняні реалії / О.В. Шубравська // "Економіка і прогнозування".‑ 2010.‑ № 3‑ с.90-102

2. Чехов Р. А. Ефективність господарської діяльності підприємства науково- дослідного спрямування / Р. А. Чехов // Економіка АПК. — 2010.— № 8 — С. 133—135.

3. Шубравська О. Інноваційний розвиток аграрного сектора економіки України: теоретико-методологічний аспект / О. Шубравська // Економіка України. – 2012. – №1. – С. 27-35