Завєруха О.П.

Науковий керівник: д.е.н. професор, Головінов О. М.

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Механізм державного управління інноваційним розвитком України

Основними факторами сталого економічного зростання всієї економічної системи є макроекономічна стабільність і конкурентоспроможність національної економіки, яка сьогодні дедалі більшою мірою визначається інноваційним розвитком. Усвідомлюючи надзвичайність сучасного стану економіки України, необхідною стає наукова розробка економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності, яка враховує національні особливості інноваційного розвитку, здатного забезпечувати динамічний розвій усього суспільства.

Дослідженню інноваційних процесів присвячено праці Й. А. Шумпетера, Г. Менша, П. Друкера, Б. Твісса, Б. Санто, В. Д. Хартмана, Х. Д. Хауштайна, Р. Солоу, Є. Тоффлера, Е. Менсфілда, Е. фон Хіппеля, Х. Барнета, В. Александрової, Ю. Бажала та інших.

З огляду на науково-практичну актуальність теми метою статті є розробка і запровадження дієвого механізму управління інноваційним розвитком України.

Інноваційний розвиток економіки є одним із найактуальніших питань для України. Цілями інноваційної політики в нашій державі є формування соціально-економічних, організаційно-правових умов для ефективного створення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозбережувальних технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції та ін. Тільки в І півріччі 2012 витрачено вже аж 4, 6 млрд. гривень, а всього на інновації в 2011 р. було витрачено 14, 3 млрд. гривень, з яких державних витрат всього лише близько 149,2 млн. грн., а більше 7,6 млрд. гривень витратили самі українські підприємства та розробники інновацій. І це незважаючи на офіційну наявність українських 4514 докторів наук і 15 848 кандидатів наук із понад сотні тисяч українських науковців ... [1].

Ринкова економіка характеризується принциповими змінами у відносинах власності, методах державного регулювання. Змінюються організаційно-правові форми суб'єктів господарювання, мотиви та орієнтири їх діяльності.

Сьогодні спостерігається екстенсивне розширення діяльності обмеженого кола інноваційно-орієнтованих компаній без чітких сигналів стосовно формування стійких тенденцій до набуття якісних характеристик, що дозволили б їм справляти вплив на макроекономічні процеси у країні [2].

Сучасний стан інноваційного розвитку економіки характеризується:

1) браком власних коштів для здійснення інноваційної діяльності, що підтверджується домінуванням у структурі джерел фінансування інноваційної діяльності власних або «умовно власних коштів»;

2) високою загрозою привласнення іноземними суб’єктами інноваційного підприємництва у вигляді інноваційної квазіренти зовнішніх ефектів від діяльності вітчизняного інноваційного сектору;

3) мінімізацією впливу держави через бюджетну політику на темпи та напрями розвитку інноваційного підприємництва, що обумовлена стійкою практикою інерційного бюджетного утримання державних наукових установ і поглибленням тенденцій концентрації бюджетних ресурсів на фінансування фундаментальних наукових досліджень за мінімальних обсягів фінансування державних цільових науково-технічних програм;

4) катастрофічно низьким рівнем економічної ефективності держави як власника об’єктів права інтелектуальної власності [1].

При вирішенні проблем інноваційно-орієнтованого розвитку вітчизняної економіки та окремих її суб'єктів визначальне значення надається питанню державного регулювання, участі державних органів у зміцненні інноваційного потенціалу країни. При цьому найважливішими цілями державного регулювання інноваційної діяльності є: забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального виробництва та підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світових ринках.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється такими шляхами [3]:

• визначення та підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

• формування та реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих програм;

• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

• фінансова підтримка виконання інноваційних проектів;

• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Усвідомлюючи надзвичайність сучасного стану економіки України, необхідною стає наукова розробка економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності. Інноваційний механізм слід розглядати як організаційно-економічну систему управління інноваційною діяльністю з диференціацією за економічними рівнями. Складові елементи механізмів виконують функції стимулюючого, регулюючого та організаційного напрямів. На державному рівні формується інноваційна стратегія, створюється сприятливий інноваційний клімат та реалізуються державні програми.

Загальна суть державного регулювання інноваційної діяльності полягає у цілеспрямованому впливі органу державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери. Звідси ефективність державного управління можна досягнути за умови, коли заходи впливу будуть співставними з власними цілями об’єкту регулювання та, в кінцевому підсумку, забезпечать реалізацію певних управлінських рішень у процесі інноваційної діяльності [4].

Таким чином, принципами нового підходу в управлінні інноваційною діяльністю мають виступати:

1. Тісна взаємодія законодавчих органів, виконавчої влади і науково-технічної громадськості в управлінні інноваційною діяльністю; участь науковців у виробленні та прийнятті найважливіших рішень в галузі науки і техніки на всіх рівнях управління.

2. Формування ефективного механізму вибору пріоритетних напрямів та надання їм усебічної організаційно-економічної підтримки.

3. Активне використання засобів, насамперед законодавчих актів, як основи для здійснення ефективної державної та регіональної інноваційної політики для забезпечення сприйнятливості економіки до інноваційної діяльності.

Реалізація запропонованих заходів сприятиме створенню дієвого економічного механізму державної підтримки інноваційної активності.

Література:

1. Алєксєєва К. А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності / К. А. Алєксєєва // Економіка та держава. 2008. – № 9. – С. 30–32.

2. Чеберкус Д. В. Державне регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством» / Д. В. Чеберкус. – К., 2009. – 23 с.

3. Про інноваційну діяльність: Закон України вiд 04.07.2002 № 40-IV [Електронний ресурс].

4. Федулова Л. І. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / Л. І. Федулова – К. : Основа, 2005. – 552 с.