Кулик А.М.

Тернопільський комерційний інститут

вплив інституціональних перетворень на Функціонування та розвиток аграрного сектору національної економіки

Визначено напрями здійснення ефективних інституціональних перетворень та проаналізовано особливості функціонування та розвитку аграрного сектору національної економіки.

Під час розробки та реалізації державної економічної політики основну увагу звертається, як правило, на використання інструментів державного регулювання, стабілізаційні заходи фіскального характеру та оптимізацію розміру витрат та запозичень, а вже потім на ефективність від їх застосування.

Методологічну основу для аналізу цих заходів становить сучасна інституціональна теорія, яка допомагає знайти відповідь на питання, чому економічна система несе надмірний тягар бюджетних витрат, і якими мають бути пріоритети соціально-економічного розвитку країни.

Комплексному дослідженню питань інституціональних факторів розвитку і ефективного функціонування національної економіки присвятили свої праці вчені – З. С. Варналій, С. М. Злупко, В. М. Колот, Б. М.Мізюк, С. В. Мочерний, С. Ф. Покропивний та ін., а проблеми функціонування аграрного сектора економіки на теоретичному рівні вивчали – В. Амбросов, М. Корецький, П. Макаренко, І. Михасюк, О. Онищенко, П. Саблук, В. Юрчишин та ін.

Відомо, що капіталовкладення у провідні галузі, без здійснення глибоких та всеохоплюючих змін в економіці, вилилися у формування вузького сектору промисловості, пов’язаної не з внутрішнім, а зовнішнім ринком. Перетворення обернулися посиленням технологічної залежності, дезінтеграцією економіки, зростанням бюрократизму та корупції. Основні експортні галузі перебувають під контролем олігархічних кланів та груп і формують основну частину національного доходу [7].

Нерозвинутими залишаються середній та малий бізнес, а після прийняття Податкового кодексу, ці процеси ще й посилилися. Конкуренція на аграрному і фондовому ринках недостатня; слабкі структури корпоративного управління. Значною є доля нелегальної економіки (тіньової, неофіційної, фіктивної, а також кримінальної) і, відповідно, розповсюдженим ухиленням від оподаткування [8].

Структура прав власності, яка склалася в Україні, не є економічно ефективною і соціально легітимною. Але будь-який її вольовий перерозподіл без зміни формальних та неформальних «правил гри» тільки призведе до загострення ситуації. Альтернатива у вирішенні проблеми економічно ефективної та соціально легітимної структури прав власності бере свій початок у політиці.

Держава має керуватися принципами справедливості в кожній із сфер суспільного життя, а також вибудовувати механізм відповідальності державних службовців перед громадянами та зворотного зв’язку з ними [1].

З врахуванням існуючого зрощення політики та бізнесу, дуже важливим є передусім усвідомлення бізнес-елітою, яка реально впливає на політичний процес, маніпулюючи суспільною думкою, того факту, що у довгостроковій перспективі розвиток економіки є несумісним з політикою владних відносин, які нав’язуються суспільству. Така політика лише відтворює корупцію в усіх її проявах (нецільове використання бюджетних коштів, хабарництво тощо) і не забезпечує національної безпеки, розвитку внутрішнього ринку, надходження інвестицій в економіку та сталого економічного розвитку. Більше того, в умовах сильної залежності національної економіки від кон’юнктури, що складається на зовнішніх ринках, така політика створює передумови для кризових явищ.

Також слід враховувати, що поряд з цим під впливом існуючої свободи слова та політизації населення, зростає недовіра з боку суспільства до політиків щодо виконання ними своїх обіцянок, а тому простого переформатування політичних партій та нових обіцянок вже недостатньо.

При усій важливості економії бюджетних коштів на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування незрівняно важливішою є проблема забезпечення ефективності політико-адміністративної системи держави і за можливості позбавлення політиків та бюрократів отримувати вигоду від недосконалості політичного процесу.

Стандартами належного урядування має стати законність; участь; прозорість процесу прийняття рішень; доступ до публічної інформації; належна організація; належний персонал; належний фінансовий та бюджетний менеджмент; ефективність; відповідальність; нагляд [9].

Тому при визначенні, що є справедливим власне в економічній сфері, необхідно користуватися відповідними економічними критеріями. Якщо виходити із необхідності мінімізації бюджетних витрат, які пов’язані напряму, як зазначалося, з первісним економічно неефективним розподілом прав власності, то таким специфічним критерієм є перехід до досягнення такого розподілу прав власності, який спостерігається на автономно функціонуючому ринку [5].

Належне урядування, яке зменшує тиск з боку правлячих еліт, та боротьба з корупцією є запорукою недопущення перекручень фізичного капіталу за рахунок людського та природного капіталу, та сприяє забезпеченню ефективного використання усіх трьох видів активів як сукупного чинника їх продуктивності.

Якість економічного зростання залежить від системи справедливого розподілу людського капіталу, землі та інших виробничих активів, що створює для людей можливості заробляти на життя та використовувати результати досягнень технічного прогресу.

Використання комплексного інституціонального підходу, який би враховував характерні риси кожного з розглянутих інституціональних аспектів, буде спрямоване на прискорення здійснення інституційного перетворення національної економіки та значного покращення ефективності її функціонування.

До основних проблем розвитку аграрного сектора необхідно віднести низьку ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; проблему деформації цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення; проблему забезпеченості основними виробничими засобами; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон’юнктури аграрного ринку; деформацію структури виробництва та загострення соціальних проблем у сільській місцевості.

Причин, що зумовили такий стан справ, досить багато, але головна з них – це низька ефективність державного регулювання через відсутність стратегії розвитку галузі, послідовної державної політики щодо підтримки розвитку аграрного сектора, безсистемність і некомплексність розв’язання завдань аграрної реформи, відсутність зваженої державної політики розвитку села та механізмів її реалізації [3; 4; 6].

Механізм державного регулювання аграрного сектора економіки – це спосіб дій суб’єкта регулювання, який ґрунтується на таких функціях і принципах, які б забезпечували, за допомогою форм, методів і засобів, ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення поставленої мети та розв’язання протиріч [6].

Сьогодні згідно із Законом України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. № 2982-IV державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі [2-3].

Для визначення цілей розвитку аграрного сектора необхідно використовувати комплексний підхід, тобто створювати систему завдань, які б відображали функціонування аграрного сектора з точки зору як внутрішнього, так і зовнішнього середовища та були підпорядковані специфіці аграрного виробництва.

Стратегічною метою розвитку аграрного сектора повинно бути досягнення сталого та високоефективного аграрного виробництва для задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків у продукції сільського господарства.

Саме досягнення визначеної стратегічної мети, при дотриманні зазначених принципів, на наш погляд, дасть змогу вивести аграрний сектор на якісно новий етап розвитку, забезпечити продовольчу безпеку країни, соціальний розвиток села та підвищити добробут усього населення країни.

Список використаних джерел:

1. Ахромкін Е.М., Філіповський В.М. Інституціональні проблеми функціонувавння та розвитку національної економіки. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum /Emp/ 2008_20 / ahromkin.pdf

2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року. Постанова КМУ від 19 вересня 2007 р. №1158 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/ laws/ main.cgi

3. Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. № 2982-IV // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

4. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.

5. Кулик А.М. Інституціональний аспект ефективного функціонування національної економіки. Materialy VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferncij “Nauka i inovwacja – 2011”\ 07-15 pazdziernika 2011 roku\ Volume 6. Ekonomiczne nauki.: Przemysl. Nauka i studia – 80 str., s. 43-45

6. Кулик А.М. Удосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України. Галицький економічний вісник: Науковий журнал, № 3 (18), 2008. – Тернопіль: ПВНЗ «Інститут економіки і підприємництва», 2008. – 194 с.

7. Нуреев Р.М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 640 с.

8. Олейник А. Внелегальная экономика. – В кн.: Институциональная экономика: Учебник / Под общ. ред. А. Олейника. – М.: ИНФРА-М, 2005. – С. 591-632.

9. Пухтецька А.А. Сучасні європейські концепції державного управління. – В кн.: Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юстініан, 2007. – С. 9-32.