Буряк О.П., к.е.н., доц..

Львівська комерційна академія

Причини і наслідки фінансово-економічної кризи в США: уроки для України

Фінансово-економічна криза, яка вибухнула у 2008-2009 рр., охопила увесь світ і активно розорювала компанії, банки, страхові організації, підприємства. Світові втрати, які завдала криза впродовж лише одного 2008 р. визначилися аналітиками на рівні 5 трлн. дол. США, що рівнозначне 160 бюджетам України [1]. Особливо негативний вплив кризи відчули країни з нестабільною та перехідною економікою, в тому числі і Україна. Для того, щоб розробити ґрунтовні підходи до подолання кризових явищ у вітчизняній економіці і забезпечити недопущення нових, необхідно проаналізувати причини, що спровокували кризу у банківському секторі США і зробити певні висновки для України.

Експерти називають різні першопричини виникнення банківської кризи у США, найпоширенішими з-поміж яких є [2, с. 185]: циклічність економічного розвитку США; помилки американських банків щодо управління кредитами; стрімке зростання масштабів спекулятивного капіталу [3]. Звісно, названі причини мають право на існування, але, на нашу думку, на першому місці стоять недоліки управління кредитно-інвестиційним портфелем банків. І такий висновок випливає із самої моделі функціонування іпотечного ринку США (рис. 1).

Існуюча модель функціонування іпотечного ринку давала можливість американським банкам залучати величезні кошти для надання іпотечних кредитів. Більше того, цьому дуже сприяли високі кредитні рейтинги американських банків та іпотечних облігацій, до того доклались рейтингові агентства «великої трійки», а також швидкий розвиток свопів кредитного дефолту, які передавали ризики іншим. Водночас низький рівень процентних ставок за іпотечними кредитами породжував великий попит на них. Так, середня ефективна ставка за іпотечними кредитами за 2001-2004 рр. зменшилась з 7% річних до 5,75%. А у 2004 р. плаваюча ставка за іпотечними кредитами становила 3,89% річних [2, с. 187].

Умовні позначення грошових, товарних та фінансових потоків:

1. Надання банком позичальнику кредиту на прибдання нерухомості.

2. Оплата за кредитні кошти банку позичальником майна на ринку нерухомості.

3. Отримання позичальником нерухомого майна.

4. Передача придбаної позичальником нерухомості банку у заставу.

5. Випуск банком облігацій, які забезпечені іпотечним кредитом.

6. Прибдання облігацій банку інвесторами (внутрішніми та зовнішніми).

7. Купівля інвесторами похідних фінансових інструментів (свопів кредитного дефолту), які передбачають страхування ризиків, пов’язаних із погашенням облігацій.

8. Продаж брокерами інвесторам (внутрішнім та зовнішнім) похідних фінансових інструментів.

9. Сплата позичальниками банку процентів та тіла кредиту.

10. Погашення банком зобов’язань інвестору за облігаційною позикою.

Рис. 1. Модель функціонування іпотечного ринку в США

Важливим стимулятором розвитку іпотечного ринку в США було поширення кредитів subprime та Alt-A, які надавалися позичальникам із низькою платоспроможністю та з поверхневою оцінкою ризиків таких позичальників. Інакше кажучи, це були кредити з дуже високим ступенем ризику, але їх частка в загальній сумі іпотечних кредитів невпинно зростала. Так, за 2001-2006 рр. співвідношення суми наданих subprime кредитів та загального приросту іпотечних кредитів США збільшилось із 14% до 49% [2., с. 189].

Отже, за висновком американського вченого Л. Елліса, до іпотечної кризи в США призвели такі умови і чинники: високий рівень співвідношення суми кредиту до вартості забезпечення, а також широка практика надання кредиту без початкового внеску позичальника; зростання обсягів кредитів з відстроченням погашення основної частини боргу (interest only); надмірне практикування надання кредитів з від’ємною амортизацією основної суми боргу. Ці кредити легко надавались фізичним особам, які не могли сплатити процентів за кредитом, і тому не сплачені проценти сумувались до основного боргу; в методології кредитування було зміщено акцент з оцінки фінансової надійності і стабільності позичальників на оцінку вартості забезпечення кредиту. Внаслідок цього за період з 2001 по 2008 рр. обсяг іпотечних кредитів збільшився на 114% і становив майже 8 трлн. дол. [2, с. 187].

Необхідно наголосити ще й на тому феномені американського банківсько-кредитного бізнесу як перехід з моделі «видача кредитів на продаж іншим» на основі застосування механізму сек’ютиризації активів. До речі, основними покупцями цих сек’ютиризованих активів в США стали пенсійні фонди та фонди взаємного фінансування. Зумовлено було це тим, що до них вимоги і впливи державного регулятора щодо адекватності активів і власного капіталу були меншими. В результаті інтерес банків щодо забезпечення належної якості наданих кредитів позичальникам зменшувався. І це при тому, що наприкінці першого півріччя 2008 р. обсяг операцій з деривативами 10-и найбільших банків США становив 60% іпотек країни [4]. Водночас, за даними А.В.Базилюк і І.М. Дугін, на кінець серпня 2008 р. прострочена заборгованість за житловими іпотечними кредитами становила 6,4%, а за кредитами subprime – 18,7% [2, с. 189].

Зменшення якості кредитів призвело до обвалу цін на нерухомість, а останнє знизило вартість кредитного забезпечення. Катастрофічним наслідком для банків від зростання прострочених кредитів була втрата ними 30-50% власного капіталу, що автоматично знецінило акції банків і обмежило можливості банків надавати кредити (оскільки нормативи кредитування прив’язані до власного капіталу банку).

Аналіз досвіду передкризової діяльності банків США дає можливість зробити такі висновки і рекомендації для України: по-перше, кредитна політика банків має бути під пильною увагою держави; по-друге, необхідно встановити нормативи щодо мінімальних вимог до платоспроможності позичальників, щоб зменшити інтереси кредитних менеджерів; по-третє, слід визначити вимоги до позичальників у випадку надання їм кредиту без початкового внеску; по-четверте, не можна практикувати надання кредитів в іноземній валюті позичальникам, що не мають доходів у цій валюті; по-п’яте, держава має пильніше і надійніше контролювати кредитну діяльність небанківських фінансових установ.

Література:

1. Швайко М. Світова фінансова криза / М. Швайко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://soskin.info/ea/2008/11-12/200803.html

1. Базилюк А. В., Дугін І. М. Фінансова криза у США: економічна закономірність, цілеспрямована акція чи похибки в управлінні кредитним портфелем // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №8. – С. 184-192.

2. Дощин С.В. Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 років та її особливості в Україні / С.В. Дощин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchtei/2011_2_1/NV-2011-V2_11.pdf

3. International convergence of capital meas urement and capital standards // www.bis.org

ДАНІ ПРО АВТОРА:

Буряк Олег Петрович – к.е.н., доц.., здобувач кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії.

Адреса для розсилки:

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.