Харківський національний економічний університет
(науковий
керівник – д.е.н., проф.. Костюк О.М.)
Необхідність
формування резервів для мінімізації ризику кредитних операцій банку
Стратегія управління банківськими
ризиками має на меті забезпечити в кінцевому результаті прийняття рішень про
доцільність чи недоцільність укладення угод з врахуванням оцінки виявлених
ризиків та можливості їх мінімізації. Банківській діяльності притаманний
широкий спектр ризиків, які пов'язані як і зовнішнім, так і з внутрішнім
середовищем.
Ризик з точки зору НБУ – це
ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний
вплив на капітал та/або надходження банку [2].
Кредитний ризик є невід'ємною складовою банківських діяльності і займає
домінуюче становище в системі банківських ризиків. Банк може відмовитись від
кредитного ризику шляхом припинення кредитування, проте цим самим він відмовляється
від отримання прибутку.
Вивчення сутності кожної із функцій
управління банківськими ризиками вимагає дотримання законодавчих вимог, а також
визначення найбільш сприятливої системи управління банківськими ризиками.
Діяльність ризик-менеджменту
направлена на пошук альтернатив, розробку дієвого механізму управління
кредитним ризиком та визначення достатності розроблених процедур. Адже саме від
цього залежить якість кредитного портфелю.
Суттєвим є визначення основних
методів управління кредитним ризиком та використання їх в практичній
діяльності. До них належать:
·
на рівні кредитного портфелю: диверсифікація,
лімітування; створення резервів;
·
на рівні окремого позичальника:
аналіз кредитоспроможності; аналіз та оцінка кредитного проекту; визначення
оптимальних умов кредитування; документування кредитних операцій; контроль за
джерелами погашення боргу.
Банки повинні дотримуватись вимог
щодо обмеження концентрації кредитних вкладень при спрямуванні коштів в
ризикові проекти.
Концентрація - процес протилежний до
диверсифікації. Він являє собою зосередження значної частини кредитних ресурсів
в одному кредитному проекті (галузі, регіоні). Банк наражається на небезпеку,
якщо зосереджує велику частину коштів в певному кредитному проекті і тим самим
прямо залежить від нього.
Класифікація та управління
концентрацією кредитних вкладень здійснюється по наступних напрямах:
·
галузева (рівень ризику галузі
враховується при здійсненні оцінки класу позичальника);
·
географічна (може включати в себе
обмеження кредитування нерезидентів та спрямування значних обсягів коштів за
кордон);
·
на одного позичальника;
·
по споріднених позичальниках
(повинен здійснюватись жорсткий контроль по спільному економічному ризику);
·
по інсайдерах.
Лімітування, як метод управління
кредитним ризиком, являє собою встановлення максимально допустимих розмірів
наданих кредитів.
Створення резерву для відшкодування
можливих втрат за кредитними операціями надає комерційним банкам можливість
компенсувати неповернені кредити за рахунок коштів, що акумулюються відповідно
до встановлених вимог, що носять обов'язковий характер.
В період фінансової кризи у зв'язку
з незадовільним обслуговуванням боргу та пониженням класу позичальників банки
змушені формувати значні обсяги резервів, що негативно впливає на фінансовий
стан банку [1].
За сукупними даними комерційних
банків України щодо обсягу активних операцій та сформованих резервів видно, що
частка резервів в загальних активах станом на 01.01.2012 р. складає 4,97 %, що
на 1,71 % менше у порівнянні з 2007 р. (останнім докризовим роком), але на 0,79
% біліше, ніж порівняно з 2011 р. Отже, спостерігається тенденція до збільшення
частки резервів в загальних активах банків [1].
Неплатоспроможність позичальників
може носити як тимчасовий, так і постійний характер.
Типовою ситуацією виникнення
неплатоспроможності навіть найбільш надійних позичальників стало отримання
валютних кредитів в банку, зокрема у доларах США. Позичальники, у яких відсутня
валютна виручка несуть значні витрати по обслуговуванню боргу. На сьогодні,
фізичні та юридичні особи, які отримали іпотечні кредити в іноземній валюті
несуть великі фінансові труднощі, а деякі взагалі знаходяться в стадії
банкрутства.
Таким чином можна
констатувати, що негативний вплив світової фінансової кризи на банківську
систему України сприяв перегляду діючих механізмів виявлення та мінімізації
кредитних ризиків. Вирішальна роль в підтримці банківського сектору належить
Національному банку. Комплекс заходів, вжитих ним для підтримки фінансових
установ, сприяв покращенню діяльності вітчизняних банків, проте він потребує
подальшого дослідження та вдосконалення. Саме тому детальний
аналіз факторів кредитного ризику та пошук підходів реалізації банківськими
установами кредитної політики дасть можливість підтримки їх Національним банком
та сприятиме вирішенню даних проблем.
Література.
1. Основні
показники діяльності банків України [Електроний ресурс]. – Режим доступу: www.bank.gov.ua
2. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо
організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України:
Постанова Правління НБУ № 361 від 02.08.2004 р. [Електроний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua