Економічні науки/3.Фінансові відносини

Поляруш М.М.

Науковий керівник Гнидюк І.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут,Україна

Дивідендна політика як інструмент розподілу прибутку корпорації

Постановка проблеми. На сьогоднішній день проблема розподілу прибутку корпорації є однією з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту. Адже в сучасних умовах господарювання, що характеризуються посиленням впливу наслідків фінансової кризи, дефіцитом фінансових ресурсів, а також посиленням конкуренції, важливим інструментом фінансово-кредитного забезпечення є дивідендна політика, яка визначає інвестиційну привабливість корпорації на ринку.

Актуальність проблеми. Актуальною проблемою, що постає перед корпорацією є обґрунтування шляхів виходу з кризи та завоювання міцних конкурентоспроможних позицій на міжнародному ринку шляхом формування ефективної дивідендної політики. Адже вона впливає на ринкову вартість корпорації, курс акцій, джерела формування фінансових ресурсів, інвестиційну привабливість корпорації, стає невід’ємною частиною загальної фінансової політики корпорації. Саме тому питання ефективності дивідендної політики набутої все більшої актуальності.

Об'єктом дослідження є дивідендна політика корпорації.

Метою даної статті є дослідження суті і видів дивідендної політики, основних етапів її формування, а також визначення завдань, що потребують вирішення в ході її реалізації та формування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам розподілу прибутку корпорацій в сучасній теорії фінансового менеджменту приділяється досить багато уваги, в тому числі питанню дивідендної політики. Дослідженням проблеми дивідендної політики як інструменту розподілу прибутку корпорації займаються такі науковці, як В. Суторміна, М.Колісник, І.Приймак, Ю.Сисой, В.Баліцька, М.Міллер, Ф.Модільяні, М.Гордон, М.Стельмах, Н. Харченко, А. Поддєрьогін та інші. Попри численні дослідження в галузі дивідендної політики низка питань потребують практичного і теоретичного характеру потребують додаткового розгляду та уточнень.

Виклад основного матеріалу. Процес розподілу прибутку корпорації має складний багаторівневий характер і залежить від багатьох чинників. Прибуток, що залишається в розпорядженні корпорації, має бути розподілений на такі частини: фонд виплати власникам корпорації у формі дивідендів на акції або у формі процентів на пайові внески; фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Такий процес розподілу прибутку називається дивідендною політикою.

Дивідендна політика корпорації являє собою складову загальної політики управління прибутком корпорації, що реалізується через систему принципів та методів розподілу прибутку між власниками капіталу пропорційно їхнім часткам у загальному обсязі власного капіталу корпорації. Вона визначає пропорцію розподілу прибутку між винагородою акціонерів і реінвестуванням [2].

Найбільш поширеними теоріями, що регулюють питання дивідендної політики в країнах з розвинутою економікою є [1]:

1.Теорія переваги дивідендів , або «синиця в руках». Її авторами є М.Гордон і Д.Лінтнер, що підтверджують, що кожна одиниця поточного прибутку, виплаченого у формі дивідендів, коштує завжди більше, ніж прибуток вкладений на майбутнє, у зв’язку зі властивим йому ризиком. Виходячи з даної теорії, максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку.

2.Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф.Модільяні, М.Міллер. Головна її ідея полягає в тому, що дивідендна політика ані на вартість капіталу, ані на вартість корпорації не впливає, оскільки акціонери, отримавши дивіденди, втрачають частину майбутніх доходів від приросту ринкової вартості акцій.

3.Теорія мінімізації дивідендів, або «теорія податкових переваг». Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними й майбутніми прибутками власників, тому що оподаткування поточних прибутків у формі дивідендів завжди вище, ніж майбутніх.

4.Сигнальна теорія дивідендів побудована на тому, що ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно, ринкової вартості акцій, що котируються. Це при їх реалізації приносить додатковий прибуток акціонерам.

5.Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів, що передбачає здійснення такої дивідендної політики, яка б відповідала очікуванням більшості акціонерів.

У західній літературі виділяються різноманітні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Основними чинниками є [2]:

1)фінансова стратегія корпорації;

2)прибутковість діяльності корпорації;

3)прибутковість акціонерного капіталу та наявність альтернатив вкладення акціонерного капіталу;

4)режим оподаткування дивідендів;

5)статутні вимоги щодо особливостей дивідендної політики;

6)структура власності корпорації;

7)законодавчі обмеження дивідендних платежів;

8)інвестиційна стратегія та інвестиційна привабливість корпорації.

Ефективне формування дивідендної політики корпорації передбачає[2]:

1.Дослідження, оцінку та врахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики корпорації;

2.Вибір типу дивідендної політики, що відповідає загальній фінансовій стратегії корпорації;

3.Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до типу обраної дивідендної політики;

4.Розрахунок дивідендних виплат, що припадають на одну акцію;

5.Вибір форми виплати дивідендів;

6.Оцінка ефективності дивідендної політики.

Корпорація здійснює власну дивідендну політику відповідно до стратегічних і тактичних цілей, а також економічних завдань, зазначених у статуті. Отже, залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики.

1.Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що корпорація свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпорації фактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні.

2.Політика «100%» дивіденду рідко трапляється у практиці діяльності корпорацій. Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Це означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому період, а тому не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій.

3.Політика фіксованого дивіденду досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію.

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів

5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку традиційно вважається найпоширенішою. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію.

6. Прогресивна дивідендна політика передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.

7. Регресивна дивідендна політика Регресивна дивідендна політика передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом.

8. Політика негрошових виплат передбачає використання замість прямих грошових дивідендних виплат найближчих грошових замінників.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів передбачає оголошення дивідендів, проте виплату їх в майбутньому.

Висновки. Таким чином корпорація повинна заздалегідь визначити та сформувати власну дивідендну політику і дотримуватись її в своїй подальшій діяльності. Адже раціонально сформована дивідендна політика є невід’ємною частиною стратегії розподілу прибутку корпорації й одним з найважливіших показників ефективності її функціонування.

Список використаних джерел

1.Приймак І.І. Дивідендна політика як стратегія підприємства у сфері розподілу прибутку / І.І. Приймак, М.М. Байдала // Фінанси України. – 2011. – №6.

2.Стельмах М. Дивідендна політика: зарубіжний корпоративний досвід і українські реалії. разное. - Економічний аналіз. - 2010 рік. - № 7 – С.202 –205.

3.Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 566 с.