К.е.н. Туболець І.І.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

Роль держави у підвищенні інноваційно-інвестиційної активності підприємств України

На сучасному етапі розвитку економічних систем виникає необхідність досягнення високих і стабільних темпів економічного зростання, яке досягається за рахунок переважно інноваційних факторів.

Поступове вичерпання запасів традиційних ресурсів і збільшення їх цін, розгортання жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках факторів виробництва при постійному зростанні та ускладненні кінцевих та проміжних потреб суспільства унеможливлює економічний розвиток за рахунок застосування екстенсивних факторів. Тільки та економіка, яка здатна до прискореного оновлення основних фондів, технологій, продукції, до ефективного підвищення швидкості дифузії новітніх досягнень науки і техніки досягає сьогодні перспективної конкурентоспроможності.

Реалії розвитку економіки України свідчать про низьку інноваційно-інвестиційну активність підприємств.

Здійснювати інноваційну діяльність підприємствам у період з 2008 – 2010 роки перешкоджали численні фактори. Було запропоновано чотири групи чинників для оцінки їх впливу.

Перші три з них є фінансовими: занадто високі інноваційні витрати, недостатність коштів у межах організації або групи підприємств і поза її межами. У більшості випадків інновація є дорогим заходом і підприємства, що виконують НДР, повинні вкладати кошти в технічне обладнання та заробітну плату висококваліфікованого персоналу. Ці витрати є досить високими і не гарантують швидку окупність. Якщо, наприклад, створюється винахід, виникає необхідність його захистити, при цьому методи захисту також потребують коштів.

Четверта група факторів – це фактори, які взаємопов’язані зі співробітництвом та інформацією, а також із наявністю кваліфікованого персоналу. До цієї групи також відносять ринкові чинники: домінування певних підприємств (сильні конкуренти), невизначений попит на інноваційні товари або послуги. На багатьох ринках дуже жорстка конкуренція і цикл виробництва скорочується. Деякі ринки насичуються, і досить важко безперервно знаходити нові ідеї для виробництва нової продукції або послуг [1].

Важливим чинником у підвищенні інноваційно-інвестиційної активності підприємств України є втручання держави. Тому першочерговим завданням держави є не просто формальне створення інститутів інноваційної інфраструктури, а стимулювання інноваційного інвестування.

Держава має зосередитись на формуванні мотиваційних механізмів інноваційної діяльності. У вирішенні даної проблеми вирішальну роль і має відігравати формування сприятливого інноваційного клімату. Тут слід враховувати ту обставину, що в основі функціонування ринку інновацій знаходиться механізм добровільного вкладення фінансових ресурсів інвесторів. А це вимагає від держави забезпечення умов зростання прибутковості вкладених у інноваційну сферу інвестицій.

Дане завдання має реалізовуватися посередництвом формування попиту на інноваційний продукт оскільки без його обсягу, достатнього для забезпечення довготривалої прибутковості інноваційних проектів, інноваційний бізнес функціонувати не буде.

Попит на інноваційну продукцію має виходити від держави. Важливе значення для генерації нововведень і створення попиту на інновації мають державні контракти на виконання НДДКР і державні замовлення на інноваційну продукцію, використання механізму конкурсу при розподілі бюджетних коштів.

У формуванні достатнього попиту на інновації з боку господарюючих суб’єктів важливого значення набуває міжнародна діяльність. Включення науково-технічного потенціалу країни у міжнародний розподіл праці також буде сприяти вирішенню даної проблеми.

Імпульс, що виходить з інноваційного попиту, буде сприяти і залученню вже створених, але не діючих на повну потужність інститутів, які надають фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні послуги щодо процесів забезпечення інноваційної діяльності, виконання державних замовлень на інформаційну продукцію та поточне консультування.

Вагомим фактором інноваційного клімату є достатній рівень розвитку науки і інформаційних мереж. На думку деяких вчених, наукові ідеї не можуть продукуватися у господарській діяльності, метою якої виступає прибуток. Саме тому бізнес ухиляється від прямого фінансування досліджень фундаментального характеру, хоча і має велику потребу у їх результатах. Тому саме держава повинна забезпечити бізнес одним із важливих ресурсів - науковими знаннями та ідеями. Вона має виступати основним інвестором у сфері фундаментальної науки, створювати доступ бізнесових структур до наукової інформації і, одночасно, сприяти залученню інших суб’єктів до такої діяльності [2].

Однак, тут слід констатувати наявність проблеми обмеженості і розпорошеності бюджетних коштів, які виділяються на науку і інноваційну діяльність в умовах слабкого розвитку ринкових механізмів залучення інноваційних ресурсів і фінансування НДДКР.

Література

1. “Обстеження інноваційної діяльності в економіці України за період 2008–2010 років (за міжнародною методологією)” Сайт Держкомстат України [Електронний ресурс].– Режим доступу http://ukrstat.org/uk/druk/katalog/kat_u/publnauka_u.htm

2. Чорнобаєв В. В. Методологічні засади визначення інноваційно-інвестиційної діяльності / В. Чорнобаєв // Економіка: проблеми теорії та практики. Вип. 234, т. 4. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 975-984.