Мехеда Н.Г., Дібровенко М.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Адаптація персоналу на підприємстві

Адаптація персоналу - це, як відомо, складова системи управління персоналом та взаємне пристосування працівника і умов організації, що базується на поступовому освоєнні нових професійних, соціальних та організаційних умов праці.

Цілями адаптації є :

- зменшення стартових витрат, адже поки новий працівник погано знає своє робоче місце, він працює менш ефективно і вимагає додаткових витрат;

- зниження заклопотаності і невизначеності у нових працівників;

- скорочення плинності робочої сили, бо якщо новачки почувають себе незручно на новій роботі і вважають себе непотрібними, вони можуть відреагувати на це звільненням;

- економія часу керівника і співробітників, оскільки проведена за програмою робота допомагає заощаджувати час кожного з них.

Таким чином, вироблення системи адаптації є вигідним як керівництву, так і самим співробітникам.[1]

Процес адаптації працівника буде успішним тоді, коли норми і цінності колективу стануть нормами і цінностями окремого працівника і чим швидше він прийме і визначить свою роль в колективі.

Треба відмітити, що адаптація - процес обопільний: людина пристосовується до нової для неї організації, організація пристосовується до нової для неї людини. І від того, наскільки гладко пройде цей процес, багато в чому залежить подальша продуктивність як нового співробітника, так і його колег.

Основними моментами є придбання і закріплення інтересу до роботи, накопичення трудового досвіду, налагодження ділових і особистих контактів з колективом, включення в громадську діяльність, підвищення зацікавленості не тільки в особистих досягненнях, але і в досягненнях колективу. Скороченню процесу адаптації сприяє прикріплення наставника або керівника випробувального терміну. Розрізняють наступні етапи і форми адаптації персоналу:

- випробувальний термін тривалістю від 3 до 6 місяців, протягом яких здійснюється оволодіння необхідними навиками і уміннями і «доведення» працівника до необхідних вимог моделі робочого місця;

- адаптація молодих фахівців на посадах майстрів і фахівців тривалістю до трьох років, протягом яких вони набирають необхідний робочий досвід і «включаються» повноправними членами колективу;

- програма введення в посаду керівного працівника тривалістю до одного року, протягом якого він вивчає внутрішні нормативні документи підлеглих співробітників і стратегію розвитку до отримання необхідної майстерності управління;

- наставництво і консультування як форма управління процесом адаптації молодих працівників і фахівців з боку досвідчених керівників з яскраво вираженими педагогічними навиками;

- розвиток персоналу (людського капіталу) як форми всебічного розвитку особи співробітника впродовж всього періоду роботи до виходу на пенсію.[3]

Термін «адаптація» досить поширений і застосовується в різних галузях науки. В соціології і психології виділяють соціальну й виробничу адаптацію. Певною мірою ці два види адаптації перетинаються один з одним, але кожен із них має самостійну сферу.

Виробничу адаптацію, як складне явище, доцільно розглядати з різних позицій, виділивши :

1. психофізіологічну

2. професійну

3. соціально-психологічну

4. організаційну

Кожна із них має свій об'єкт, свої цільові завдання, показники ефективності.

1. Психофізіологічна адаптація - пристосування людини до нових фізичних і психологічних навантажень, фізіологічних умов праці. Об'єктом психофізіологічної адаптації є умови праці, які визначаються як комплекс факторів виробничого середовища, що суттєво впливають на самопочуття, настрій, працездатність працівника, а при тривалій їх дії - на стан здоров'я, що виражаються динамікою захворювань, травматизму та втомою.

2. Професійна адаптація - повне і успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, її умов і організації. Міра відповідності суб'єктивних і об'єктивних моментів професійної адаптації значною мірою визначається тим, як робоче місце відповідає соціально-професійній орієнтації працівника.

3. Соціально-психологічна адаптація - це пристосування людини до виробничої діяльності, до нового колективу, його традицій і неписаних норм, до стилю роботи керівників. Вона ніби включає працівника в колектив як рівноправного, якого прийняли всі його члени. Виробничий колектив, як суб'єктивний фактор виробничого середовища, має складну структуру: формальну і неформальну. Працівникові властива потреба влитись в колектив.

Соціологи виділяють декілька етапів соціально-психологічної адаптації, які відрізняються мірою пристосування особистості до колективу.

- початковий етап - зовнішня переорієнтація, коли працівник не визнає ціннісних орієнтацій даного колективу.

- другий етап - особистість і колектив взаємно визнають систему еталонів поведінки один одного, але не змінюють своїх позицій.

- третій етап - особистість приймає систему цінностей колективу, який теж під її впливом змінює свою систему цінностей.

- четвертий етап - це заключна форма адаптації. Коли особистість повністю внутрішньо приймає ціннісні орієнтації, норми колективу та цілком перебудовує свою психологію і поведінку

4.Організаційна адаптація - засвоєння ролі та організаційного статусу робочого місця і підрозділу в загальній організаційній структурі, а також розуміння особливостей організаційного та економічного механізму управління підприємством.[2]

Отже, адаптація - процес пристосування працівників до умов зовнішнього і внутрішнього середовища організації,фірми,виробництва. Вона необхідна для економії часу керівництва,скорочення плинності робочої сили, зниження заклопотаності і невизначеності у нових працівників та зменшення невигідних витрат,враховуючи всі фактори впливу зовнішнього середовища на адаптацію (стать, вік, освіта, кваліфікація, швидкість орієнтації у виробничій ситуації, самоконтроль і вміння діяти раціонально, комунікабельність, ступінь професійного інтересу, ступінь матеріальної і моральної заінтересованості в ефективності і якості праці).

Література:

1. Управління персоналом. Лекції: Підручник длястуд.висш.учеб. закладів / В.В.Музиченко. – М.: Видавничий центр «Академія», 2003.

2. Управління персоналом. Теорія і практика:учеб. - М.: ТКВелби, видавництво Проспект, 2008.Веснин В.Р.

3. Управління організацією / Під ред. О.Г.Поршнева,З.П.Румянцевой, Н.А.Саломатина, А.Я.Кибанова. - М., 2009.