Економіка /6. Маркетинг і
менеджмент
Грибан Н.Г.
Житомирський національний агроекологічний університет
СУТНІСТЬ
СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
В
АГРАРНИХ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Соціально-економічні
перетворення, які нині здійснюються у АПК України, спрямовані на перехід
аграрного сектора економіки на ринкові засади, на розвиток конкурентоспроможних
галузей, на прискорений розвиток і підвищення ефективності переробних
підприємств. Функція продовольчого забезпечення населення України в значній
мірі залежить від взаємопов’язаних економічних зв’язків сільського господарства
з переробними галузями агропродовольчого комплексу. Стрімкий розвиток
конкуренції в економіці аграрного сектора, зумовлює необхідність вдосконалення
стратегії управління переробними підприємствами АПК для своєчасного адаптування
до зовнішніх умов, що вимагають виживання і власного розвитку на ринку.
Значний науковий
внесок у дослідження теоретичних проблем розвитку стратегічного управління
підприємствами зробили західні економісти І. Ансофф, К. Ендрю, П. Друкер, Г.
Мінцберг, М. Портер, К. Прахалад, М. Томпсон, Т. Стрікленд, А. Чандлер; російські дослідники В.А. Вінокуров, О.С.
Віханський, А.Т. Зуб, А.Н. Люкшинов, А.Ю. Юданов та відомі
українські вчені В.Г. Герасимчук, М.М. Мартиненко, А.П. Наливайко, В.Д. Нємцов,
В.С. Пономаренко, З.Є. Шершньова та інші. Здобутки цих вчених дозволили
вирішити важливі питання, пов’язані з удосконаленням діяльності підприємств в
ринкових умовах шляхом підвищення конкурентоспроможності, впровадження
інновацій, принципів антикризового і стратегічного управління, формування
систем інформаційного забезпечення управлінських рішень тощо.
Сутність
стратегічного управління в аграрних переробних підприємствах полягає у
формуванні уяви про середовище підприємства та виробленні гіпотез перспектив
його розвитку у цьому середовищі. Формування таких уявлень базується на аналізі
і обґрунтуванні, так званого «формального»
стратегічного планування, структури управління підприємством та механізмів
взаємодії окремих підрозділів побудованих так, щоб забезпечити розробку
довгострокової стратегії і її реалізацію через поточні виробничо-господарські
плани. Тобто стратегічне управління має включати стратегічне
планування і тактико-оперативне
управління реалізацією сформульованої стратегії. При цьому створюються адекватні і гнучкі структури
управління. Стратегічне управління не слід розглядати як результат еволюції
планування, а як систему, яка викликана глибокими об’єктивними змінами в
навколишньому середовищі підприємства і орієнтована на майбутній ринок.
Таким чином,
стратегічне управління є важливою компонентою сучасного менеджменту, суть якого
полягає в тому, що на підприємствах існують чіткі стратегічні плани розвитку,
сформовані відповідно до них структури управління, системи і механізми
взаємодії окремих планів, спрямованих на забезпечення довгострокової стратегії,
на перемогу в конкурентній боротьбі і створення управлінського інструментарію
для реалізації цих стратегій. Крім того, сутність характеризується специфічними
цілями та ефективністю, пріоритетним врахуванням зовнішнього середовища, а
здобуття та утримання конкурентних переваг розглядається як засіб досягнення
стратегічних результатів діяльності підприємства [3, с. 22].
В сучасних ринкових умовах виникає необхідність вирішення
проблем адаптації аграрних переробних підприємств до зовнішніх змін у процесі
досягнення цілей їх подальшого розвитку. У зв’язку з цим
стратегічне управління набуває особливої актуальності, зростає його роль та значення для процесу розробки та
реалізації стратегії
підприємства. Зважаючи на складні умови господарювання в аграрному
секторі, брак коштів, стрімкий розвиток інноваційних процесів та конкурентну
боротьбу, підприємствам важко застосовувати стратегічне управління.
Існує низка причин такого становища, до яких можна віднести: відсутність чітко
сформованого методологічного базису, недостатні знання персоналу з теорії і
практики стратегічного управління, психологічний «бар’єр» щодо інновацій та ряд
інших проблем. На даному етапі недостатньо висвітлені питання механізму
розробки та реалізації стратегії, що ускладнює практикам вибір реально дієвих
інструментів стратегічного управління в аграрному секторі.
Основою
стратегічного управління є стратегічний набір підприємства, що передбачає
комплекс підприємницьких, організаційних та соціальних напрямів його
діяльності. Доцільна й обґрунтована стратегія є першим результатом і досить
ефективним механізмом стратегічного управління, що мобілізує використання всіх
сфер діяльності підприємства в напрямах, що приводять до успіху. Не дивлячись
на те, що зарубіжні дослідники Дж.Г. Бойетт [1], П.Ф. Друкер [2], М.Е. Портер [4]
виявляють досить типовий склад і направленість стратегій, система стратегій
кожного підприємства має свої типові відмінності, які визначаються не тільки
національно-державними принципами ведення бізнесу, але й галузевими та
потенційними можливостями кожного підприємства окремо.
Тому, менеджерам необхідно відслідковувати зміни в зовнішньому середовищі для того, щоб своєчасно внести корективи у вибраний курс підприємства. Вони мають добре
знати особливості діяльності свого підприємства, його сильні та слабкі
сторонни для передбачення змін, які принесуть успіх. Досягнення поставленої
мети переробними підприємствами можливе лише
при виконанні сформованих стратегічних завдань до управління їх діяльністю.
Проблема вивчення сутності стратегічного управління в аграрному секторі є
досить важливою умовою для успішного здійснення
економічних реформ на переробних підприємствах, вдосконалення управління їх
діяльністю, упровадження сучасних технологій менеджменту, зокрема стратегічного
управління, яке сьогодні в Україні знаходиться на стадії розвитку. Від
вирішення цієї проблеми залежить продовольча безпека держави, ефективність
функціонування аграрних переробних підприємств, їх доступ до міжнародних
ринків, здатність конкурувати з іноземними виробниками та задовольнити потреби
споживачів у якісній продукції і за доступною ціною.
Основним завданням
стратегічного управління на аграрних переробних підприємствах є досягнення
цілей шляхом оптимального використання внутрішнього потенціалу з урахуванням
факторів зовнішнього середовища підприємства й приведенні майнового й виробничого
потенціалу підприємства у відповідність із вимогами зовнішнього середовища, яке
змінюється при забезпеченні конкурентоспроможності й ефективному функціонуванні
на продовольчому ринку. При цьому підприємства і зовнішнє середовище
перебувають у постійній взаємозалежності.
Таким чином, можна
стверджувати, відповідно до швидкоплинного зростання ринкових змін та
підвищенні рівня конкуренції, основною метою стратегічного управління є
досягнення оптимального рівня ефективності і конкурентоспроможності підприємства,
враховуючи при цьому найсуттєвіші зовнішні та внутрішні умови. Слід зауважити, що на даному етапі стратегічне
управління є одним із найважливіших чинників успішного виживання та розвитку
підприємств в сучасних ринкових умовах, які постійно змінюються.
Стратегічне
управління базується на таких передумовах: чіткому визначенні досягнення мети в
майбутньому; усвідомленні, що основні проблеми криються у зовнішньому
середовищі; вмінні своєчасно розпізнавати проблеми та оволодіти механізмом їх
вирішення або зменшення негативного впливу; прийнятті управлінських рішень з
урахуванням відповідності між можливостями, які перебувають поза організацією
та її сильними сторонами; налаштуванні поточного управління на конкретизацію
стратегічного [3, с. 24].
Підсумовуючи вище викладене, слід відзначити, що
сутність стратегічного управління в аграрних переробних підприємствах полягає
у:
- здійсненні завдань
стосовно стратегічного аналізу, розробки, реалізації і контролю за реалізацією
стратегії підприємством;
-
досягненні підприємством ринкових переваг;
- розкритті перспективних
напрямів діяльності підприємства;
- досягненні поставлених
цілей, враховуючи при цьому найсуттєвіші зовнішні та внутрішні умови;
- досягненні конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість
підприємству вижити в довгостроковій перспективі.
- розробці та реалізації
системи стратегій.
Таким чином, можна
стверджувати, що стратегічне управління в аграрних переробних
підприємствах полягає у досягненні цілей шляхом оптимального використання
внутрішнього потенціалу з урахуванням чинників зовнішнього середовища
підприємства, що являє собою систему взаємопогоджених економічних заходів
виробників сільськогосподарської сировини та її переробників, в результаті чого
відбувається якісне покращання їх виробничих показників, фінансового стану,
взаємовідносин, що спонукають до створення взаємовигодних умов для розширеного
відтворення та співпраці.
Література:
1. Бойетт Дж. Г.
Путеводитель по царству мудрости. Лучшие идеи мастеров управления / Дж. Г. Бойетт, Дж. Т. Бойетт. – Изд.
Олімп-бизнес, 2009. – 416 с.
2. Друкер П.Ф. Задачи
менеджмента в XXI веке / П.Ф. Друкер. – М.:
Издательский дом “Вильямс”, 2000. – 272
с.
3. Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент: навч.
посіб. Г.І. Кіндрацька. – К.: Знання,
2006. – 366 с.
4. Портер М.Е. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів
[текст] / М.Е. Портер; пер. з англ. А. Олійник, Р. Сільський. – К.: Основи, 1997. – 390 с.
5. Хвесик М.А. Стратегическое планирование и управление в
системе регионального агропромышленного комплекса / М.А.
Хвесик //
АПК: экономика, управление. – 2008. – №1. – С. 18–23.
Телефон дом.: (0412) 34-20-33 Моб. 098-02-80-870
Адреса для листування:
Грибан Н.Г.
вул.
Велика Бердичівська,
буд. 54,
кв. 48,
м.
Житомир,
10002