Історія/1. Історія Східної Європи

К.і.н. Дедурін Г.Г.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Палацово-парковий ансамбль у Корсуні-Шевченківському

Славетне місто Черкащини – Корсунь, є одним із старовинних міст України. Його територія разом з іншими поселеннями Київської землі ХІ ст. була ядром Київської Русі. Згодом, Корсунщина стане одним з центрів українського козацтва, а у 1576 році буде засновано славнозвісний Корсунський полк реєстрових козаків. Одним з головних символів не тільки Корсунщини, але й всієї Черкащини вже довгий час є палацово-парковий ансамбль, що з’явився у Корсуні в останній чверті ХVІІІ ст.

На сьогоднішній день в Україні збереглося лише кілька подібних ансамблів. Будівництво величного палацово-паркового ансамблю почалося у 1782 році [1, с. 41]. Його будували як літню позаміську резиденцію для власника Корсунського староства польського магната, потенційного спадкоємця польської корони, князя Станіслава Понятовського [2, с. 81].

Будівництво ансамблю розпочалося за проектом тодішнього придворного архітектора Жан Анрі Мюнца. Вже у 1782-83 рр. було зведено першу споруду – одноповерховий дерев’яний будинок, вкритий соломою. Слід зауважити, що для будівництва було обрано надзвичайно мальовничу місцевість на місці впадіння річки Корсунки у річку Рось. В цій місцині органічно поєднувалися острови, містки, масивні скелі та водоспади.

Будівництво ансамблю просувалось досить швидко, незважаючи на те, що деякі будівельні матеріали потрібно було завозити здалеку, навіть з інших країн, як, наприклад, мармур привозили з Італії. Палацово-парковий ансамбль князя Понятовського в Корсуні створювався з урахуванням модного тоді напрямку – романтичного. Одночасно з будівництвом у Корсуні житлового будинку, а згодом палацового ансамблю, інженером Мюнцом були закладені великі виноградники, шовковничі плантації й сад [3].

Всього за сім років будівництва (1782 - 1789) було зведено чимало споруд: двоповерховий житловий панський будинок, перехідна галерея, кілька стаєнь та флігелів тощо [4, с. 51]. Крім того, на кількох островах було облаштовано пейзажний сад і на материковій частині – майбутні парк і ліс. З часом, палацово-парковий ансамбль став відігравати найбільшу композиційну роль у панорамах міста і формувати його культурне середовище.

На острові, що утворювався руслом і рукавом Росі й отримав назву Острова (сучасна назва – острів Коцюбинського), був споруджений будинок для князя, що представляв з себе кам’яний палац із двосвітньою залою, а також три флігелі, дві стайні та сад – все це утворило парадну частину ансамблю.

Вагома подія в історії Корсунського палацу відбулася 9 травня 1787 року – до Корсуня прибув польський король Станіслав Август [5, с. 37]. У свиті короля були польний гетьман литовський Людвік Тишкевич; інфляндський староста Казимір Платер, який вів щоденник подорожі короля; Адам Нарушевич – католицький єпископ, професор Віленського університету, автор «Історії польського народу» та ін.

На час приїзду Станіслава Августа до Корсуня С. Понятовський подарував йому папку з проектами Корсунського палацу. До того ж у найвищій точці Острова було закладено фундамент, на якому з часом був побудований палац. Майбутній палац і флігель з’єднувала ордерна галерея, що може свідчити про тяжіння князя Станіслава Понятовського до античної архітектури. 11 травня 1787 року у князівському будинку відбулася зустріч польського короля з австрійським імператором Йосифом ІІ, який подорожував Україною під іменем графа Фалькенштейна [6, с. 42]. Наступного дня він вирушив до Кременчука на зустріч з російською імператрицею Катериною ІІ, заплановану її фаворитом Г. Потьомкіним.

У 1789 році на Острові було завершено спорудження двоповерхового палацу, що складався з 28 кімнат. Кресленники проектів палацу та палацового ансамблю, датовані 1787 роком, зберігаються в Кабінеті Малюнків Бібліотеки Варшавського університету в Польщі. Незважаючи на те, що в польській архітектурі того часу домінував стиль класицизму, автори проекту (розпочав Ж. Мюнц, завершив Ян Ліндсей), тяжіли до елементів неоготики та романського стилю [7, с. 81].

Улюблена літня резиденція князя в Корсуні – палац і сад – з надзвичайними колекціями китайських і татарських речей, рідкісних каменів, колекція яких була однією з найвідоміших у Європі та налічувала понад 2 тис. екземплярів, вважалася однією з найбагатших серед магнатських маєтків Речі Посполитої [8, с. 24].

Після другого розподілу Польщі 1793 року і входження Корсунщини до складу Російської імперії, С. Понятовський був змушений відмовитися від свого маєтку і з 1799 року його власником стає найясніший князь П. В. Лопухін, представник одного з найдавніших дворянських родів Російської імперії, державний діяч, дійсний таємний радник І класу [9, с. 42]. Корсунський маєток перебував у власності Лопухіних та Лопухіних-Демидових майже 120 років.

У своєму первісному вигляді парково-палацовий ансамбль проіснував до 1835-40-х рр. Це пояснюється тим, що родина його першого російського власника в маєтку не жила, сам Петро Лопухін відвідував його лише кілька разів. Ситуація змінилася після того, як маєток перейшов у власність до найяснішого князя Павла Петровича Лопухіна, який з 1835 року постійно жив у Корсуні.

Забудова ансамблю зазнає істотних змін, внаслідок чого парково-палацовий комплекс набуває рис притаманних російському романтизму з елементами неоготики та класицизму. Саме тоді по кутах палац був добудований кокошниками і баштами-бельведерами. У такому вигляді він існує і зараз. Особливою прикрасою палацу була двоповерхова зала, яка мала прекрасну акустику. В ньому лунала музика у виконанні оркестру найяснішого князя Лопухіна. Серед його учасників – обдаровані кріпаки з Корсуня та запрошені з-за кордону вчителі музики. Після смерті князя оркестр отримав назву міського театрального оркестру, а згодом став оркестром Київської російської опери [10, с. 232].

У панському саду на той час були 2 муровані оранжереї для різних рослин збудовані у венеціанському стилі та двоповерховий дерев’яний будинок з мансардним поверхом у стилі швейцарського шале (пізніше отримав назву «швейцарського»), що зберігся до сьогодні. Станом на середину ХІХ ст. палац з садом князя П.В. Лопухіна вважався одним з найбагатших місць не лише в Росії, але й в Європі. Зазначимо, що його вартість на той час оцінювалася у 10000000 злотих.

Під час приїзду в Корсунь у 1859 році, Т. Шевченко замалював всі куточки парку у маєтку князя Лопухіна. У парку зберігся гіркокаштан, біля якого, за переказами, зазвичай працював видатний митець [11, с. 52].

Після смерті Павла Лопухіна титул і маєток у Корсуні переходять до Миколи Петровича Демидова та його досить великої родини [12, с. 43]. Період з 1873 по 1918 рр. – це час, коли у власників ледве вистачало грошей на поточні ремонти споруд чудового ансамблю. Але загальне зубожіння у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття стало проблемою покоління дворянства в цілому, привело до зменшення розмірів новозведених «хоромів» і площ нових садів навколо них. У старовинних палацах зменшується кількість старовинних опалюваних кімнат. У паках доглянута територія займає зовсім невеликий відсоток від загальних площ насаджень. Така ж доля спіткала і корсунську садибу. З плином часу фахівців-садівників замінили місцеві селяни, і це було помітно звичайному відвідувачу. Але все одно сучасники відзначали чарівність «картини природи в корсунському саду» [13].

Після приходу до влади більшовиків палацово-парковий комплекс на деякий час занепадає, але вже невдовзі нова влада знаходить йому застосування. У 1923 – 1925 рр. у будівлях палацового ансамблю перебували керівні органи Шевченківського округу, а з 1927 року у Корсунському палаці було розміщено Будинок відпочинку працівників Південно-Західної залізниці [14, с. 232].

Комплекс зазнав суттєвих руйнацій у роки Великої Вітчизняної війни. Були пошкоджені майже всі будівлі, зникли паркові скульптури, каплиця, оранжереї тощо. Більшість приміщень використовувалася у якості військових шпиталів, як радянською, так і німецькою стороною. З 1944 року по серпень 1965 року на території комплексу діяли корпуси районної лікарні, а з 1965 року – поліклініка та психоневрологічне відділення райлікарні.

На сучасному етапі палацово-парковий ансамбль складається з палацу, в якому розташовані приміщення музею Корсунь-Шевченківської битви (з 1945 року), триповерхового флігеля, який використовується як художня галерея, в’їзної брами, швейцарського будинку, стайні-каретної, манежу, одноповерхового комплексу господарчого призначення, лазні, двох капличок, будинку головної контори та ландшафтного парку [15, с. 82].

Палацово-парковий ансамбль відноситься до переліку пам’яток національного значення і з 1994 року входить до складу Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника, який у 2008 році, згідно Указу Президента України, отримав статус Національного.

Література:

1. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2005. – Число 14.

2. Малий енциклопедичний словник Корсунщини: в 2-х т. – Корсунь-Шевченківський, 2003. – Т. 2.

3. Родичкіна О. Корсунь понад річкою Рось / О Родичкіна, І. Родичкін // Архітектура України. – 1999. – № 3.

4. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2006. – Число 15.

5. Корсунь Староденний. – Черкаси, 2011.

6. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2005. – Число 14.

7. Малий енциклопедичний словник Корсунщини: в 2-х т. – Корсунь-Шевченківський, 2003. – Т. 2.

8. Неверов О. Художественные коллекции двух Понятовских / О. Неверов // Музей. – 1981. – № 2.

9. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2005. – Число 14.

10. Корсунь Староденний. – Черкаси, 2011.

11. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2006. – Число 15.

12. Полякова Т. Палацово-парковий ансамбль / Т. Полякова // Корсунський часопис. – 2005. – Число 14.

13. Кониський О. Подорож в рідні села Шевченка / О. Кониський // Зоря (Львів). – 1893. - № 4.

14. Корсунь Староденний. – Черкаси, 2011.

15. Малий енциклопедичний словник Корсунщини: в 2-х т. – Корсунь-Шевченківський, 2003. – Т. 2.