Педагогічні науки

Носач О.О., Петрик І.В.

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

САМООСВІТА, ЯК ОДНА ІЗ СКЛАДОВИХ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ПЕДАГОГА.

Виховання– справа важка, і покращення його умов - одна зі священних обов’язків кожної людини, бо нема нічого важливішого, ніж освіта самого себе і своїх близьких.

Сократ

Ні для кого не секрет, що протягом життя людині приходиться змінювати поле діяльності; не завжди вибір, зроблений після закінчення школи, буває усвідомленим. Але, так чи інакше, будь-яка робота вимагає розвитку визначених навичок. І сама головна навичка, що повинна бути в кожного висококваліфікованого фахівця – це навичка самоосвіти. Особливо це важливо для педагога – як затверджував К.Д.Ушинський, «учитель живе доти, поки учиться».

Майстерність визначається як високе мистецтво в якій-небудь області, а майстер – це фахівець, що досяг високого мистецтва у своїй справі.

Професійна майстерність виявляється в професійній діяльності і характеризується вченими, насамперед, професійною доцільністю, індивідуально-творчим характером, оптимальністю у виборі засобів.

У педагогічній енциклопедії поняття "педагогічна майстерність” трактується як високе мистецтво, що постійно удосконалюється, мистецтво навчання і виховання. Чи можна його навчитися спеціально? Чи здатність до творчості – доля обраних? Більшість учених схиляється до переконання, що розвити в собі творчі здібності можна, якщо займатися цим постійно і цілеспрямовано.

Що ж таке – самоосвіта? Самоосвіту можна розглядати з двох сторін: як "самонавчання” і "самотворення”. Ми будемо мати на увазі друге значення, тому що нас цікавить проблема самовдосконалення. У даному випадку самоосвіта виступає одним з механізмів перетворення репродуктивної діяльності людини в продуктивну, що наближає індивіда до творчості. Тому професійний ріст також можна назвати і пошуком свого шляху, знаходженням власного «Я» Розглянемо функції самоосвіти.

Можна виділити наступні функцій самоосвіти:

1.Екстенсивна – нагромадження, придбання нових знань.

2.Орієнтована – визначення себе в культурі і своєму місці в суспільстві

3.Компенсаторна – подолання недоліків класного, шкільного навчання, ліквідація "білих плям” у самоосвіті.

4.Саморозвання – удосконалювання особистої картини світу, своєї свідомості, пам'яті, мислення, творчих якостей.

5.Методологічна- подолання професійної однонаправленості.

6.Комунікативна - встановлення зв'язків між науками, професіями, станами, поколіннями.

7.Творча - сприяння творчій роботі, неодмінне доповнення її.

8.Репродуктивна - подолання інерції власного мислення, попередження застою в суспільній позиції; щоб жити повноцінно і розвиватися.

9.Психологічна (і навіть психотерапевтична) — збереження повноти буття, почуття причетності до широкого фронту інтелектуального руху людства.

Таким чином, самоосвіта – це необхідне, постійне джерело життя культурної, освіченої людини.

У сучасному світі самоосвіта може визначати соціокультурну незалежність і самостійність особистості. Беручи до уваги що сам феномен самоосвіти породжений кризою світової освітньої системи, саме він і прокладає шлях до виходу з цього безвихідного становища.

Самоосвіта коштовна не як просте отримання знань, а як шлях до розвитку інтелекту та особистості в цілому. Розглядаючи самоосвіту як вид вільної духовної діяльності, можна назвати його самим вільним шляхом до прискореного саморозвитку, коли воно являє собою цілу систему спрямованого, розумного формування людиною різних сторін свого духовних "Я”.

Звернемо увагу на проблему самоорганізації особистості педагога. Насамперед – це уміння брати на себе відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших, ви потрапляєте у залежність від них, і ваш розвиток сповільнюється.

Необхідно вибудувати свою професійно-освітню стратегію, яка б враховувала саме ваші конкретні особливості і потреби, а також освітню траєкторію як спосіб досягнення бажаної мети.

Освітня траєкторія – можливість особистості на основі вибору визначати свій освітній шлях у задоволенні потреб в утворенні, одержанні кваліфікації в обраній області, в інтелектуальному, фізичному, моральному розвитку з урахуванням сформованості інтересів і схильностей, попиту на ринку праці, самооцінки можливостей. Реалізація наміченого плану прямо пов'язана з навичками самоорганізації і саморегуляції.

У самоорганізації особистості виявляється психологічна підготовленість до професійної діяльності. Саморегуляція – це процес довільного керування людиною своєю поведінкою, завдяки якій відбувається розв’язання конфліктів, оволодіння своєю поведінкою, аналіз негативних переживань. Керування особистістю своїм розвитком здійснюється за допомогою регуляції самовиховання. Діяльність самовиховання формується в результаті самопізнання й усвідомлення реального «Я» и ідеального образу себе в майбутньому.

Іншими словами, для того, щоб домогтися гарних результатів, потрібно постійно вивчати себе, знати свої переваги та недоліки, поступово формувати в собі той внутрішній стрижень, на якому буде будуватися не тільки професійний, але й особистісний розвиток.

Іншими словами, чим більшого ви досягаєте в професійному становленні, тим більше розвиваєтесь як особистість. Однак професія педагога має свою специфіку: він працює з Людиною, а виходить, його власна особистість є могутнім "робочим інструментом ”. І, чим досконаліший цей інструмент, тим успішніший професійний результат. Таким чином, саме в педагогічній професії особистісний ріст є неодмінною умовою досягнення професіоналізму.

А професіоналізм, у свою чергу, являється ступенем оволодіння індивідом професійними навичками, а професіонал -це індивід, основне заняття якого є його професією, фахівець своєї справи, що має відповідну підготовку і кваліфікацію .

Професіоналізм як психологічне й особистісне утворення характеризується не стільки професійними знаннями, навичками та якостями, скільки мистецтвом постановки і рішення професійних задач, особливим розумінням дійсності в цілому у важких ситуаціях діяльності.

Таким чином, саморозвиток – це результат професійної творчості, а не росту знань, умінь і навичок.

Покликанням стає інтерес, помножений на працю. (В.А.Сухомлинский, "Листа до сина ” )

Дійсний глибокий і широкий професіоналізм не може зростати в людині під час занять тільки одним видом діяльності, який він присвятив себе, особливо якщо ця діяльність складна за своїм характером. Високий професіоналізм хоча і неможливий без розвитку в людини спеціальних здібностей, але й найважливішою умовою досягнення професіоналізму також обов'язково є і могутній розвиток у людини загальних здібностей, і перетворення загальнолюдських цінностей у його власні цінності, що означає моральну вихованість його особистості.

Крім цього, важливу роль у знаходженні професіоналізму грають і інші умови:

-особисте відношення до професії,

-розуміння своїх особистих обмежень і ресурсів професійної діяльності .

-особистий досвід життя в цілому, а не професійні вимоги (визначає відношення до варіантів саморозвитку)

-особливості індивідуального бачення засобів діяльності (є основним змістом формування особистості фахівця).

-проблемні ситуації, мета і методи професійної діяльності,

-методологічні установки і норми професійного мислення ( виникають у свідомості людини в результаті рефлексивного освоєння їм професійної діяльності).

Поряд з цими процесами з'являється суб'єктивна позиція і новий тип освоєння діяльності — відношення до неї. Тим самим формується індивідуальна професійна картина світу — новотвір у структурі професії й активного до неї відношення. Усе це прямо пов'язано з поняттям самосвідомості, тобто усвідомленням і оцінкою людиною самого себе як суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності.

Специфіка професійної педагогічної самосвідомості полягає в тому, що вона утворюється з особистісної самосвідомості, тому що педагог у процесі виконання своєї професійної діяльності віддає частину себе, своїх духовних ресурсів іншим.

Структура професійної самосвідомості

Професійна самосвідомість ("Я-образ”) включає представлення професіонала про себе і свої цінності, свій внесок в загальну справу. Структуру професійної самосвідомості в загальному вигляді можна охарактеризувати наступними положеннями:

1) свідомість своєї приналежності до визначеної професійної спільності;

2) знання, думка про ступінь своєї відповідності професійним еталонам, про своє місце в системі професійних ролей;

3) знання людини про ступінь його визнання в професійній групі;

4) знання про свої сильні і слабкі сторони, шляхи самовдосконалення, у ймовірних зонах успіхів і невдач;

5) уявлення про себе і свою роботу у майбутньому.

Педагогічна самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією, зі звертанням до свого внутрішнього світу, з оцінкою тих процесів, що відбуваються в ньому.

У професійному становленні можна виділити дві складові: особистісна і статусна (зовнішня). Як правило, досягнення визначеного рівня в особистісному плані спричиняє і просування по кар'єрним сходам, знаходить своє відображення в зовнішніх проявах. У більшості випадків людина, що успішно освоює свою професійну діяльність - одержує визнання в суспільстві.

Розглянемо, як відбувається формування професіоналізму в особистості. Можна виділити три напрямки:

1. зміна всієї системи діяльності, її функцій і ієрархічної будови.

У ході формування відповідних трудових навичок відбувається рух особистості по сходинках професійно майстерності, розвивається специфічна система способів виконання діяльності, формується особистісний стиль діяльності.

2. зміна особистості суб'єкта, що виявляється як у зовнішньому вигляді (моториці, мові, емоційності, формах спілкування), так і у формуванні елементів професійної самосвідомості (професійної уваги, перцепції, пам'яті, мислення, емоційно-вольової сфери), що в більш широкому плані може розглядатися як становлення професійного світогляду;

3. зміна відповідних компонентів установки суб'єкта стосовно об'єкта діяльності, що виявляється в когнітивній сфері - в рівні інформованості про об'єкт, ступінь усвідомлення його значимості; в емоційній сфері - в інтересі до об'єкта, у схильності до взаємодії з ним і задоволеності від цього незважаючи на труднощі; у практичній сфері – в усвідомленні своїх реальних можливостей впливу на об'єкт.

Професіоналізм має широкий спектр проявів – від дилетантства (тобто, поверхневих професійних знань, умінь і навичок) до формування твердих професійних стереотипів (іноді аж до професійної деформації особистості).

До факторів, що впливають на професійне становлення, насамперед, можна віднести бажання особистості розвиватися.

Якщо виходити з ідеї суб'ектностi, визнаючи людину творцем власного життя, то однією з характеристик суб'єкта виступає активність. У даному випадку ми говоримо про активність як про усвідомлений і керований процес, а не як про імпульсивні дії.

Не менш важливим є фактор безпосередньої професійної діяльності, що змушує розвивати визначені особистісні якості як професійно важливі, необхідні й обов'язкові. Розвиток цих якостей істотно впливає на самооцінку педагога, що, у свою чергу, виступає у якості одного з показників особистісної активності.

Далі відзначимо і спосіб доручення до професії. Від того, яким чином людина розпочала свою професійну діяльність, наскільки відрізнялися його ціннісні установки від того середовища, у якій вона виявився на початку освоєння професії, залежить і якість його становлення надалі.

Ще одним важливим фактором можна назвати тривалість перебування в професійній діяльності, тобто, стаж. Однак не завжди збільшення стажу говорить про підвищення рівня професіоналізму. Іноді спостерігається протилежна тенденція, коли людина виявляється у владі стереотипів, "консервується”, перестає розвиватися. Особливо часто в цю пастку потрапляють педагоги, що прямо пов'язано з їхньою соціальною роллю: передавати готовий досвід учням, активно впливати на становлення їхньої особистості, нести відповідальність за їхнє життя і здоров'я. Усе це найчастіше сприяє посиленню авторитаризму і несприйнятливості до нового досвіду.

Крім позитивних, існують і негативні фактори, що ускладнюють процес професійного становлення педагога. Насамперед, до таких факторів відноситься наявність криз:

Криза нереалізованості. Людина починає думати: ”Моя життєва програма не виконана”, ”Життя не склалося ” він недооцінює свої досягнення й успіхи, і у своєму майбутньому не вбачає істотних подій, досить корисних з погляду дійсного і майбутнього.

Криза спустошеності виникає, коли в дійсному житті слабко представлені актуальні зв'язки, що ведуть від минулого і сьогодення в майбутнє. Людина почуває спустошеність і не здатна на здійснення задуманого.

Криза безперспективності. Виникає, коли по тим чи іншим причинам у свідомості слабко представлені потенційні зв'язки подій, плани, мрії про майбутнє. Людина, володіючи активністю, маючи визначені досягнення і коштовні особисті якості, все-таки має труднощі з побудовою нових життєвих програм, не бачить для себе шляхів самовизначення, самовдосконалення.

У найважчих випадках ці кризи можуть виникати в різних варіантах ("спустошеність+безперспективність”, "нереалізованість+спустошеність”) і кожна людина переживає їх по-своєму. Але, якщо педагог підготовлений до них, знає про їх існування, йому легше з ними справитися та допомогти їх перебороти іншим.

Перейдемо до другої, зовнішньої сторони професійного росту педагога і так само розглянемо фактори, що впливають на нього.

Загалом їх можна розділити на три основні групи.

Насамперед це - індивідуальні особливості людини.

Відомо, що кожний з нас має визначений набір властивостей, що або передаються генетично, або здобуваються в процесі нашого навчання і виховання. Схильність до тієї чи іншої діяльності, а також якості, необхідні для її здійснення – от що найчастіше є визначальним для одержання ефективного результату.

Іноді людина робить помилковий вибір, чи недооцінюючи переоцінюючи свої здібності, і переконується в невірності шляху тільки тоді, коли зіштовхується з низкою невдач, коли розуміє, що зайнялась не своєю справою.

Наступний фактор – це потреби суспільства в тих чи інших фахівцях, попит на людей визначених професій і визначеного рівня кваліфікації. Не секрет, що, з розвитком ринкової економіки значно зросла актуальність колись "непрестижних” спеціальностей (фінансистів, економістів, бухгалтерів), і багато молодих людей кинулися одержувати саме таку освіту. Але в ж сьогодні попит на цю категорію працівників поступово падає, ринок наповнений, і через кілька років потреба у спеціалістах цих галузей буде істотно нижча, ніж розраховували колишні абітурієнти. Тому, плануючи свою професійну самореалізацію, необхідно уважно вивчити статистику і дані соціологічних досліджень. До речі, сучасна ситуація на ринку освіти характеризується небувалим попитом на освітні послуги. Природно, що з переходом в іншу соціально-економічну формацію багатьом людям довелося кардинально змінювати сферу діяльності, одержувати нові спеціальності, учитися новим технологіям. Усе це вимагає значного збільшення кількості навчальних закладів, а виходить, і викладачів. Крім того, для сьогоднішнього утвореної людини недостатньо вузькоспеціальних знань. Як правило, для підвищення свого професійного авторитету потрібно ще маса нових умінь (володіння комп'ютерними технологіями навчання, знання іноземної мови, уміння користуватися оргтехнікою і т.д.). Тому саме педагогічна діяльність може бути найактуальнішою у найближчі кілька років.

І, нарешті, третій фактор – це додаткові можливості. До них відносяться ті ресурси, якими володіє людина при виборі своєї професії: реальне знання про майбутню роботу від членів родини, можливість протекції, близьке розташування освітньої установи від місця проживання, визначений рівень знань, що обмежує вибір конкретного навчального закладу, матеріальне становище і т.д. Іноді цей фактор при виборі професійно-освітньої стратегії виявляється ключовим. Що накладає відбиток на весь характер самоосвіти особистості в цілому.

Тепер давайте розглянемо всі етапи, що проходить фахівець у своєму професійному розвитку:

1. фаза оптанта, оптації. Це етап вибору професії.

2. фаза адепта. Адапт- це людина, що вже обрала професію й опановує її (навчання в спеціалізованому навчальному закладі: вузі, училищі і т.д.)

3. фаза адаптації, ”звикання ” молодого фахівця до роботи. Адаптація вимагає вивчення тонкощів роботи. Крім того, діяльність педагога зв'язана з безліччю непередбачених ситуацій для вирішення яких потрібні певні навички. Вважається. Що для вчителя ця фаза триває 3-5 років.

4. фаза інтернала. Це вже досвідчений працівник, що може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями на даній посаді.

5. фаза майстерності. Працівник виділяється певними спеціальними якостями, уміннями, чи універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній області, чи тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно гарні, він має підстави вважати себе незамінним працівником.

6. фаза авторитету. Це майстер своєї справи, відомий широко у своєму колі чи за його межами (у галузі, на міжгалузевому рівні, у країні). Професійно-виробничі задачі він вирішує успішно за рахунок великого досвіду, досвідченості, умінням організувати свою роботу, оточити себе помічниками.

7. фаза наставництва. Авторитетний майстер своєї справи, що має однодумців, послідовників, учнів. Він передає досвід молодим. Стежить за їхнім ростом, його життя наповнене осмисленою перспективою.

Труднощі професійної адаптації внаслідок маргінального вибору професії пов'язані з обмеженим баченням сфери і шляхів професійної самореалізації. Відзначається, що для їхнього подолання необхідна спеціально організована робота з усвідомлення особистого відношення до професії і прийняття професійного вибору через самоприйняття.

У кожного фахівця період адаптації займає різний відрізок часу, але менш болісно його проходять молоді фахівці, що мають кращий рівень підготовленості. Причому, це відноситься не тільки до багажу теоретичних знань.

Отже педагог у процесі становлення як творчої професійної особистості при бажанні і прагненні, звичайно, послідовно проходить 6 ступенів: учить своїх учнів так, як учили його самого; вносить корективи у свою роботу, використовуючи досвід колег; збагачує свій педагогічний арсенал, епізодично вивчаючи методичну, педагогічну, психологічну літературу; усвідомлює потреби в систематичному вивченні наукових основ педагогічної діяльності; здійснює свою діяльність на наукових основах, досягаючи рівня педагогічної майстерності, і, нарешті, намагається досягти педагогічного новаторства (особлива творча діяльність, основу якої складають розробка і впровадження нових педагогічних ідей).

Як показує практика, педагогічну майстерність доступно для більшості творчо працюючих педагогів. Новаторство ж- доля лише високоосвічених, творчо працюючих педагогів. Шляхом самоаналізу можна визначити ступінь, на якому здійснюється педагогічна діяльність, і намітити наступну, тобто представити перспективу подальшого росту. Причому починаючий педагог повинен мати уявлення про те, як досягти рівня майстерності.

Отже, ми позначили основні напрямки самоосвіти в процесі підвищення кваліфікації і самовиховання, розкрили зміст професіоналізму, ступені його становлення. Виходячи з цього визначили й основні ідеї курсової підготовки слухачів, що полягають у наступному: "Не можна нічому навчити - можна тільки навчитися", " учити потрібно тому, чому неможливо навчитися самостійно" і т.д. Можна сформулювати й основні принципи проведення таких занять: подолання стандартів і одноманітності; воля висловлення і повага до будь-якої думки слухача; емоційна підтримка; варіативність цілісності й образності; стимулювання слухачів до самостійної роботи; створення сприятливої атмосфери, азарту, невимушеної бесіди шляхом використання проблемної ситуації, жарту, гумору і т.д.

Використана література:

1. Кобенко О.А. Самовиховання – шлях до педагогічної культури / Кобенко О.А. // Педагогічна культура. За ред. проф. Л.С. Нечипоренко. – Х.: Харківський державний університет. – С. 133-144.

2. Краснощок І. Професійно-особистісний саморозвиток майбутнього вчителя як складова педагогічної освіти / Краснощок І. // Рідна школа. – 2007. – № 4. – С. 9-11.

3. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с.

4. Решетников П.Е. Нетрадиционная технологическая система подготовки учителей. Рождение мастера / Решетников П.Е.-М., 2000.С.143.

5. Синельников В.М. Самовиховання як діяльність і його психологічні особливості / Синельников В.М. // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 3 (48). – С. 34-41.

6. Трохова А.В. Становление индивидуального стиля деятельности будущих учителей / Трохова А.В. // Педагогика. – 2006. – № 8. – С. 63-71.

7. Федорова С.Н. Профессиональная культура педагога / Федорова С.Н. // Педагогика. –2006. – № 2. – С. 65-70.

8. Цимбалюк І.М., Пелех Ю.В. Підвищення кваліфікації вчителя: розвиток творчих здібностей молодших школярів: Навч.-метод. посіб. – К.: ВД Професіонал”, 2004. – 222 с.

9. Элканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М., 1989.

10. Ярмакеев И.Э. Развитие профессионально-смыслового потенциала личности будущего учителя / Ярмакеев И.Э. // Педагогика. – 2006. – № 2. – С. 43-50.