Педагогические науки

Гук О. М.

Тернопільський національний економічний університет

Фізичне виховання дівчат у спортивних гуртках та секціях в радянській Україні 20-их років ХХ ст

Анотація. В статті відображені особливості становлення фіізичного виховання школярок в радянській Україні в період 20-х років. Висвітлені труднощі створення спортивних секцій і гуртків та розкрита їх залежність від ідеологічної політики більшовицької партії.

Ключові слова: позашкільне фізичне виховання, гуртки, дівчата.

Система фізичного виховання школярів включає занняття з фізичної культури у загальноосвітніх школах, організацію роботи гуртків та спортивних секцій в позаурочний час. Сьогодні, коли молоде покоління віддає перевагу у вільний час комп’ютеру, а не спорту, постає актуальне питання залучення школярів, а зокрема дівчат, до спортивних клубів та секцій після, школи. Досвід становлення та розвитку спортивних клубів та гуртків у період 20-х років ХХст. буде цікавий для дослідників нашого часу.

Питаннями історичного розвитку спортивних секцій і гуртків для шкільної молоді досліджували українські та зарубіжні вчені, такі як І. Бреслав, Б. Голощапов, М. Крук, Л. Кун, М. Солончук, В. Столбов та інші.

Мета дослідження: провести аналіз створення та розвитку спортивних секцій та гуртків для дівчат загальноосвітніх шкіл в Радянській Україні у міжвоєнний період XX ст.

У перші роки радянської влади в Україні заняття фізичною культурою після школи не мали широкого поширення, оскільки матеріально-технічна база з фізкультури булла недостатньою, а також не вистачало висококваліфікованих фахівців.

Значна активність у створенні спортивних клубів та гуртків пов’язана з рішенням ХV конференції ВКП(б) (листопад 1926р.). Постанови цієї конференції відіграли важливу роль у перебудові організаційно-методичної роботи фізкультурного руху в загальноосвітніх школах. Так, спортивні гуртки та фізкультурні секції з окремих видів спорту визнали найбільш прийнятними формами позашкільної роботи. Кожен учень мав можливість задовольнити потребу в спорті, відвідуючи спортивний гурток.

Необхідність створення спортивних клубів і фізкультурних гуртків обговорювалась і на пленумі ВРФК і НТК (Науково-технічного комітету) в червні 1925 року. Але у практику позашкільного фізичного виховання гуртки та секційні заняття впроваджувалися надто повільно. Організація секцій з окремих видів спорту в гуртках фізичної культури шкіл була зумовлена ростом фізкультурного руху загалом в Україні, тому що радянська влада розглядала фізкультуру і спорт не лише як засіб фізичного розвитку та оздоровлення, але, не в меншій мірі, як засіб виховання підростаючого покоління в дусі комуністичних ідей. Особлива увага приділялась роботі з дітьми та шкільною молоддю [1, c. 179].

Створення спортивних гуртків було новинкою, і для полегшення організації роботи секцій і спортивних гуртків у школах необхідно було видавати методичну літературу. Велике значення для розвитку науково-методичної основи фізичного виховання мало відкриття у 1923 р. видавництва «Фізкультура і спорт», яке з 1925 р. випускало щомісячний науково-теоретичний журнал «Теорія і практика фізичної культури». Він став центральним органом друку, в якому публікувались новітні радянські та зарубіжні дослідження з проблем фізичної культури і спорту.

Для організації роботи спортивних секцій необхідні були методичні матеріали для проведення занять з фізвиховання. У зв‘язку з цим у вересні 1930 р. в Харкові був виданий циркуляр, в якому зазначалося, що “інспектура фізкультури НКО вважає за потрібне видати підручник з рухливих ігор для гуртків І концентру і надати відповідні вказівки у справі організації всієї гурткової роботи” [7, с. 3]. Методичні матеріали, що були надруковані в збірці “Гурткова робота по фізкультурі в школі”, виявилась дуже корисними для інструкторів фізкультури, оскільки робота в спортивних секціях в школі не була поширеною. У рекомендаціях розглядалися питання організації гуртків та секцій, правила гуртка фізкультури, обов‘язки старости, обов‘язки членів гуртка, різні вказівки до проведення занять у секції зимового спорту, причому подано обсяг вправ, умови застосування і навантаження в заняттях (на ковзанах та лижах), а також умови проведення занять зі спортивних ігор та легкої атлетики [2, c. 150].

За роботу гуртка відповідав учитель фізичної культури, йому допомагало бюро фізкультури, яке обирали на зборах секцій. Викладач за допомогою бюро організовував роботу в секціях з різних видів спорту, проводив змагання та різні масові фізкультурні заходи. Членами спортивних гуртків були хлопці та дівчата всіх класів, які вибрали найбільш цікавий для себе вид спорту.

Фізичне виховання учнівської молоді, а зокрема, дівчат за межами школи у 20-і роки здійснювалось у позашкільних установах, добровільних спортивних дитячих товариствах, літніх таборах відпочинку, на літніх оздоровчих майданчиках. Значного поширення набули в той час і шкільні майданчики фізкультури, що функціонували протягом всього року. Робота на них проводилась за спеціальними програмами з використанням рухливих ігор, порядкових рухів, дихальних вправ, бігу, стрибків, гімнастичних вправ. Футбол, кільця, атлетика не допускались, як і змагання на результат. Фізичні вправи діти 4-14 років виконували під керівництвом вчителя-фахівця та контролем лікаря. Тривали заняття одну годину. Обов’язково враховувались вікові й статеві особливості дітей [2, c. 78].

Серед дітей та юнацтва на початку 20-х рр. особливо популярним був «скаутський рух» – одна із форм позашкільної роботи з всебічного розвитку, в т. ч. і фізичного. Але зважаючи на англійське, а тому «буржуазне» за більшовицькими мірками походження, керівництво країни змінює його ідеологічний напрям, і натомість у 1922 р. виникає «піонерський рух», складовою якого також було фізичне загартування дітей [1, c. 147].

Велику роль у фізичному вихованні дівчат відігравали у 20-і роки туристична, екскурсійна робота, змагання, свята юних фізкультурників, які були невід’ємною складовою, результатом радянського фізкультурно-спортивного руху. В руках більшовицької партії це був ефективний засіб формування комуністичної свідомості підростаючого покоління. Різні видовища на стадіонах і спортмайданчиках, масові виступи юних фізкультурників з використанням плакатів, речівок агітаційного змісту були найкращою формою впливу на свідомість дітей і молоді [3, c. 2].

В 20-і роки у лексиконі радянських людей з’являється нове слово – «спартакіада». Це були великі, комплексні змагання з кількох видів спорту. Досить за короткий час спартакіади стали проводитись і серед учнів на рівні шкіл, міст, округів, губерній, республік [4, c. 167]. У дні проведення Всесоюзної спартакіади народів СРСР (серпень 1928 р.) – одного з наймасштабніших у світі спортивних свят того часу – в Україні відбулося багато заходів, супутних спартакіаді, учасниками яких були школярі. Зокрема, це і республіканська шкільна спартакіада у Кам’янці-Подільському. Більш як третину юних її учасників складали дівчата [6, c. 9].

Значною спортивною подією була Всесоюзна піонерська спартакіада, проведена у серпні 1929 р. в Москві. В рамках підготовки до неї по всій Україні проходили шкільні, районні, обласні дитячі спартакіади, учасниками яких були тисячі учнів. Із 1100 юних фізкультурників, що представляли в Москві всю країну, делегація українських піонерів була однією з найбільших і найсильніших. Наші дівчата виступали у таких видах спорту, як плаванні, спортивних іграх, легкій атлетиці та ін [5, c. 110-111].

Враховуючи економічне становище країни, недостатнє фінансування шкіл, брак спортивних залів, майданчиків, стадіонів, сьогодні складно говорити про значні досягнення юних фізкультурників, але радянська влада робила багато зусиль для залучення їх до рухової активності як в школі, так і в час вільний від навчання. Вочевидь, спортивні свята, фізкультурні дійства, в тому числі і з участю школярів, були заполітизовані, але сповнені оптимізму, ентузіазму й піднесення, особливо характерних для радянського суспільства 20-х років.

Висновки:

1. 20 роки характеризуються творчими пошуками змісту форм методів фізичного виховання учнів і в тому числі і дівчат.

2. На початковому етапі встановлення нової держави часто використовувався досвід попередніх років, а також здобутки зарубіжної педагогіки, які модифікувалися залежно від проблем.

3. З кожним роком зростала увага до військово-спортивної підготовки учнів, як майбутніх учасників бойових дій. Цій меті була підпорядкована не лише система науково-методичного забезпечення, а й весь комплекс методичного впливу населення.

4. Поступовий перехід на рівень тоталітарної держави обумовлював уніфікації освітньої системи, знищення паростків творчості, ігнорування національних особливостей, підпорядкування інтересів особистості вимогам політичної партії. Відбувався процес деперсоналізації.

Література

1. Голощапов Б. Г. История физической культуры и спорта / Голощапов Б. Г. // Высшее образование. – Москва : АСАДЕМІЯ. – 2001. – 312 с.

2. Крук М.З.  Шкільна фізична культура в Україні (20-30-ті  рр.  ХХ ст.) : Навч.-метод. пос./  М. Крук. – Житомир : Видавництво ЖДУ, 2011. – 215с.

3. Марченко Д. Пропаганда физкультуры / Д. Марченко // Вестник физической культуры. – 1924. – № 4-5 – С.2.

4. Солончук М. С. Історія фізичної культури і спорту. Навчальний посібник / М. С. Солончук. – Кам’янець-Подільський : Абетка- Нова, 2001. – 235 с.

5. История физической культуры и спорта / Учебник для учащихся средних учебных заведений под ред. Столбова В.В. – М. : «ФиС», 1977. – 231с.

6. Фізкультура і спорт / Журнал. – 1928. – №33. – С.9

7. ЦДАВО України, ф-166, оп.9, сп.1335, арк.4. Циркуляр інспектури фізичної культури НКО від 16.10.30р.