Житнік Т.С.

асистент кафедри загальної психології

Мелитопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, Україна

ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА АКТИВНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Проблема творчої активності особистості, розвиток та виховання таких якостей особистості як самостійність, цілеспрямованість та здібність до самоствердження посідає особливе місце в зарубіжній та вітчізняній літературі. Поняття “творча активність” використовувалося ще давньогрецькими філософами. Свого розвитку поняття набуло у працях наступних філософів: Епікура, Гольбаха, Гегеля, Гельвеція, Дiдро, Лейбніца, Толанда і перебуває у співвідношенні одне до одного як родове до видового[4, С.52]. Видатні діячі вітчізняної науки досліджували проблеми активності (Б.Бехтерев, В.Вернадський, Л.Виготський, В.Давидов, А.Лазурський, С.Рубінштейн, Д.Узнадзе та інші). Активність визначають як характеристику процеса діяльності (О. Кононко, Т.Ільїна), як якість та міру діяльності (Г.Костюк, Т.Мальковська, О.Петров та інші), як компонент темперамента (В.Небиліцин), як потребу до дії (Л.Божович), як якість особистості (В.Кузін, І.Кон, В.Максакова, Л.Новікова та інші). Але вивчення художньо-творчої активності потребує більш детального дослідження.

Словник іноземних слів термін “активність” тлумачить як енергійну, посилену діяльність, діяльний стан [14, С.23]. С. Гончаренко тлумачить активність особистості як здатнiсть людини до свiдомої трудової i соцiальної дiяльностi, мiра цiлеспрямованого, планомiрного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основi засвоєння нею багатств матерiальної та духовної культури. Активність особистості проявляється у творчостi, вольових актах, спiлкуваннi. Iнтегральна характеристика активності особистості – активна життєва позицiя людини, яка виявляється в її принциповостi, послiдовному вiдстоюваннi своїх поглядiв, iнiцiативностi, дiловитостi, психологiчнiй настроєностi на дiяльнiсть. Протилежнiсть активності пасивнiсть [2, С.21]. В. Шапар пояснює термін “активність” як загальну характеристику живих істот, їхню власну динаміку як джерело перетворення або підтримки ними життєво значимих зв’язків із середовищем із середовищем[16, С.11]. У психології активність виступає у співвіднесенні з діяльністю та проявляється як динамічна умова її становлення, здійснення і видозміни, як властивість її власного руху[16., С.11]. Поняття “творча активність” характеризує особистість із боку її спрямованості, оскільки спрямованість, – за визначенням Л.Н.Когана, – основний “стрижень” особистості, її найважливіша індивідуальна характеристика, а категорія “активність” – міра її вираженостi [6]. За визначенням М.Лазарєва “творча активність” – провiдна iнтегративна якiсть творчої особистостi i водночас її творчої дiяльностi. Творча активність включає в себе весь комплекс творчих здiбностей i складну структуру творчої мотивацiї [9, С.208].

Оскільки термін “активність” набуває свого психологічного значення лише у поєднанні з поняттями “індивид”, “суб’єкт”, “особистість”, “індивідуальність” та з категорією “діяльність”, детальніше зупинимося саме на них[7, С.13].

С. Рубінштейн розглядав творчу діяльність як діяльність “створююча дещо нове, оригінальне”[13, С.48-80]. Особливу увагу вчений приділяв вивченню “творчій діяльності особистості на основі продукту діяльності”[13, С.48-80]. О.Петровський розглядав особистість як “суб’єкт пізнання та активного перетворення навколишнього середовища”[12, С.48]. Важливою оцінкою про “значення особистісної потреби” у розвитку активності є думка В.Сухомлинського”[15, С.126.].

Пізнавальну активність, як рису особистостi, розглядає В.Лозова. Вона зазначає, що активність, це стан готовностi до самостiйного пiзнання, а також якiсть дiяльностi, яка спрямована на засвоєння iндивiдом суспiльного досвiду, накопиченого людством, знань i засобiв дiяльностi, що обумовлена свiдомим вибором оптимальних шляхiв для досягненя мети пiзнання [10],[11, С.183]. В.Штерн розглядав обдарованість людей двох видів: зі спонтанними здібностями, які даються їм як “вищі” здібності (привілейоване населення) і з реактивними здібностями, що є “нижчими” здібностями (робочий клас) [17]. Слід погодитися з точкою зору вченого, адже матеріальний і моральний клімат сім’ї та оточення дитини допомагають природньому вільному самовираженню у дитинстві. Досліджуючи проблему активної життєвої позиції, О.Кірічук приділяє увагу особистості та вважає що активність особистості формується “свідомістю та цілеспрямованою волею особистості”[5,С.21]. С.Кудрявцева вважає, що основою художньої активності виступають художні знання, переживання, оцінки, переконання, дії, які актуалізуються у зв’язку з проявом деяких інших видів соціальної активності [8,С.16]. Г.Іванюк визначає творчу активність “як цілеспрямованість та здібність особистості самостійно обмірковувати ситуацію, сформулювати особистісну точку зору, можливість презентувати та відстоювати її”[3, С.40-41].

Вагомий внесок теоретико-методологічних основ становлення особистості у працях О.Кононко. На думку дослідниці поняття “активність” – “передусім властивий людині спосіб організації та регуляції життя на основі інтеграції своїх потреб, здібностей, цінністних ставлень до життя і звернених до неї життєвих обставин і вимог суспільства”[7, С.12]. Радянський вчений І.Бех зазначає, що “активність молоді у виховному просторі практично реалізується у різних видах предметної діяльності, насамперед репродуктивної та творчої. Своєрідність цієї ситуації полягає у тому, що в процесі творчості створюється не щось нове для суспільства, а лише суб’єктивно нове, соціально значуще для суспільства, оскільки та формується і виявляється особистість”[1, С. 78].

Активність акумулює весь шлях розвитку особистості у дитячому та дорослому віці, немов би резюмує всі обставини життя, міру відповідності формуючих впливів сензитивним періодам, стратегією виховання, досвід самостійності, – пише О.Кононко[7, С.12].

Таким чином, аналіз філософської, психологічної, та педагогічної літератури з досліджуваної проблеми дає можливість розглядати художньо-творчу активність як міру інтенсивності, участі та вираженості реалізації суб’єкта в художньо-творчій діяльності у процесі мобілізації всіх пізнавальних процесів.

Література:

1. Бех І.Д. Особистість у просторі духовного розвитку: навч.посіб./ І.Д.Бех. – К.:Академвидав, 2012. – 256 с. – (Серія «Альма-матер»).

2. Гончаренко С. Український педагогiчний словник. - Київ: Либiдь, 1997. - 376с.

3. Иванюк А.И. Развитие творческой активности старшекласников в сфере функционирования общественного мнения. Центральний институт усовершенствования учителей Украины. к.п.н. 13.00.01. – теория и история педагогики, - К.1991. – 156с.

4. Кардашов В.М. Теоретичні та методичні засади художньо-творчого розвитку школярів Монографія/Під ред.Н.А.Кушаєва. – Бердянськ: ТОВ «Будинок техніки плюс», 2000. – 160 с.

5. Киричук А.В. Формирование у учащихся активной жизненной позиции. – К.:Радянська школа, 1983. -183с.

6. Коган Л.Н. Цель и смысл жизни человека. - М., 1984. - 252с.

7. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного ставлення дошкільника (Інт. підхід). – К.:Стилос, 2000. – 334с.

8. Кудрявцева С.П. Некоторые особенности развития художественной активности учащейся молодежи //Искусство и художественное развитие учащихся. Сборник научных трудов. - Л., 1977. - 116 с.

9. Лазарєв М.О. Основи педагогiчної творчостi: Навчальний посiбник для пед.iн-тiв. Суми: ВВП “Мрiя”-ЛТД, 1995р. - 212с.

10. Лозова В.I., Троцко Г.В. Теоретичнi основи виховання i навчання (навчальний посiбник для студентiв педагогiчних навчальних закладiв) - Харкiв, 1997. - 338с.

11. Лозова В.I. Пiзнавальна активнiсть школярiв: Спец. курс iз дидактики: Навч. посiбник для педiнститутiв. - Харкiв: Основа, 1990. - С.29.

12.Петровский А.В., Шоменский В.В. Социальная психология коллектива. – М.:Просвещение, 1978. – 280с.

13. Рубіншейн С.Л. Основи загальної психології. – М.:Угпедгіз. 1940. – 596с.

14. Словарь иностранных слов. - 14-е изд., испр. - М., 1987. - 608 с.

15. Сухомлинський В.А. Духовный мир школьника. Изобр.произв. Т.І. – К.: Радянська школа, 1979. – 558с.

16. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – Х.:Прапор, 2004. – 640с.

17. Штерн В. Одаренность детей и подростков, и методы ее исследования. - Харьков, 1926. - 403 с.