Томашевська С.О.
аспірантка факультету
педагогіки та психології Кіровоградського державного педагогічного університету
ім. В.Винниченка
Стилі сімейного виховання
Сім’я – місце
фізичної появи, первинної соціалізації, духовного розвитку і становлення нової
цілісної особистості. Від типу сім’ї, особливостей її функціонування,
характерів і особистих якостей батьків залежить те, якою буде вихована ними
дитина. Особливо на формування особистості маленької людини впливає стиль
виховання, обраний батьками.
Стиль сімейного
виховання – це спосіб взаємодії батьків та дітей, що характеризується
застосуванням певних засобів і методів виховного впливу, виражається у
особливій манері вербального та невербального спілкування.
Існує низка
різноманітних (узагальнених та деталізованих) класифікацій стилів сімейного
виховання, в основі яких лежать особливості внутрішньосімейних та
міжособистісних взаємин, що виражаються у ставленні батьків до особистості
дитини, її способу мислення та діяльності; застосування методів покарання і заохочення;
формування моральних принципів та цінностей; до оточуючих людей та
навколишнього середовища.
Найпоширенішим в
психолого-педагогічній літературі є поділ стилів сімейного виховання на
демократичний (авторитетний), авторитарний, ліберальний (поблажливий) та індиферентний
(байдужий).
Демократичний чи авторитетний
стиль характеризується наявністю сприятливого мікроклімату в сім’ї: теплі й
довірливі стосунки між батьками і дитиною, взаємна повага і підтримка, емоційне
сприйняття дитини як окремої особистості, урахування її думки, поглядів,
почуттів і потреб. Тут високий рівень контролю за розвитком і діяльністю дітей
поєднуються з визнанням і заохоченням їх індивідуальності, автономії та
самостійності. Батьки дотримуються демократичних принципів спілкування: не
вдаються до фізичних покарань і приниження, утримуються від проявів агресії й
неповаги, використовують методи здорової вимоги та логічної аргументації. Вони
встановлюють спільні для всіх членів сім’ї правила, що ґрунтуються на їхньому
авторитеті, як особистостей, старших товаришів, лідерів і вихователів. З часом
батьки змінюють та удосконалюють оголошені правила й поставлені вимоги в
розумних межах, враховуючи при цьому думки і погляди дітей. У результаті
дотримання демократичного стилю сімейного виховання у дитини формуються такі
особистісні якості, як старанність, відповідальність, сила волі, впевнені в
собі та здатність до адекватного самооцінювання, самоконтролю і саморегуляції, розвинені
необхідні соціальні навички.
Авторитарному стилю притаманний
надмірний контроль батьків за життям дітей (діяльністю, поглядами, навіть
почуттями), обмеження їхньої самостійності й ініціативності. Батьки будують
взаємини в сім’ї на основі власної беззаперечної і неподільної влади, що
супроводжується чіткими командами, завищеними вимогами, жорсткими заборонами і
суворими покараннями (в тому числі фізичними). Сімейне спілкування (вербальна
комунікація) зазвичай зводиться до мінімуму: всі рішення приймаються лише
батьками, від дітей вимагається тільки беззастережна слухняність і мовчазна
покора. Такі методи виховання формують у дітей механізм зовнішнього контролю:
зникнення загрози покарання провокує неконтрольовану, агресивну поведінку з
боку вихованців до батьків і громадськості.
Авторитарне
батьківство виховує боязких, похмурих, вороже налаштованих, залежних, пасивних,
дратівливих і агресивних людей. Остання риса особливо яскраво проявляється у
підлітковому віці: психологічно сильні діти виявляють бунтарство й непокору,
при першій можливості виходять з-під батьківського контролю і навіть вдаються
до помсти.
Єдиною перевагою ліберального (поблажливого) стилю
виховання є теплі, близькі взаємини між членами сім’ї, батьки повністю відкриті
для спілкування з дітьми. В іншому йому притаманна відсутність елементу керівництва,
правил, заборон та обмежень в поєднанні з низьким рівнем контролю (практично
вседозволеність). Діти отримують повну свободу і самостійність у вчинках,
рішеннях, набутті досвіду. Ставлячи себе на один рівень з дітьми (фактор
безумовної любові), батьки сприяють формуванню комунікативної лінії в напрямку
до себе, а не до дитини. Таким чином знівельовується батьківський авторитет,
право на лідерство. Такі батьки не можуть надати дитині практичної допомоги і
підтримки в будь-якій ситуації, викликаючи в них почуття незахищеності,
тривожності.
Ліберальний стиль
зазвичай виховує інфантильних, неадекватних, імпульсивних, невибагливих до
себе, безпринципних людей. Інколи вони стають активними та творчими
особистостями.
Для індиферентного (байдужого) стилю характерна
відчуженість між дітьми та батьками. Останні виявляють закритість у
спілкуванні, емоційну холодність щодо дитини, навіть байдужість. Батьки не
беруть активної (свідомої) участі у процесі виховання, не встановлюють системи
контролю, обмежень, покарань і заохочень, не надають дитині практичної і
моральної підтримки. Обтяжені власними проблемами, індиферентні батьки
ігнорують інтереси і потреби дитини, часто звинувачують їх у своїх невдачах,
демонструючи деяку ворожість і відкриту зневагу до дитини.
Таке виховання
провокує у дітей відхилення психологічного та розумового розвитку, порушення
поведінки, навіть психічні розлади. Вони ростуть некерованими, імпульсивними,
невпевненими в собі, тривожними і боязкими, схильними до асоціальної та
агресивної поведінки.
У психолого-педагогічній
літературі також існують більш широкі класифікації стилів сімейного виховання.
Одна з них на основі класичного поділу (представленого вище) деталізує стилі
виховання, виділяючи наступні: співчуваючий, розважливий, поблажливий,
змагальний, попереджувальний, контролюючий, хаотичний, гармонійний.
Співчуваючий стиль виховання
притаманний спокійним і розсудливим батькам, які є для дитини еталоном
моральності і працьовитості. Вони люблять дитину, але рідко це демонструють, не
використовують системи покарань і заохочень. Батьки намагаються захистити
дитину від фізичних перевантажень і психологічних потрясінь, але не балують
надмірною увагою. Сім’я багато часу проводить разом, особливо за спільною
працею. Таким чином, діти рано набувають трудового досвіду і, відповідно,
шанують і поважають працю батьків.
Співчуваючий стиль
сприяє вихованню чуйних, ввічливих, врівноважених, скромних, відповідальних,
самокритичних і працьовитих дітей. У них розсудливість переважає над
емоційністю. Проте, якщо увага дитини цілком зосереджується на проблемах сім’ї,
вона стає безініціативним і пасивним членом суспільства.
Вдаючись до розважливого стилю виховання, батьки
створюють в сім’ї теплу атмосферу і добрі взаємини. Вони багато спілкуються з
дитиною: відповідають на питання; пропонують цікаву інформацію для роздумів,
підживлюючи допитливість; розповідають повчальні історії, виховуючи
моральність; обговорюють кожен вчинок дитини, разом аналізують її думки і
погляди. Розважливі батьки надають дитині свободу дій для отримання власного
життєвого досвіду, але слідкують, щоб їхні вчинки не виходили за межі
добропорядності. Діти залучаються до вирішення сімейних питань і батьки серйозно
вислуховують їхні думки і пропозиції. У такій родині відсутні покарання, що
підтримує атмосферу довіри і взаємоповаги (батьки поважають особистість дитини
і вимагають цього від інших).
У такій атмосфері
виростають сумлінні, товариські, стримані, впевнені в собі люди з високими
моральними якостями.
Для поблажливого стилю сімейного виховання
характерною є безконтрольність дитини. Батьки не вміють або не хочуть
цілеспрямовано виховувати дитину, не знають міри покарань і заохочень, тому
їхні дії, рішення, прояви почуттів і емоцій відзначаються спонтанністю і
непослідовністю. Увесь процес виховання носить ситуативний характер, а правила
і заборони є формальністю, призначеною для демонстрації громадськості, а не
виконання дитиною.
У таких сім’ях діти
переймаються лише власною вигодою, виростають нечесними, хвалькуватими,
хитрими, жадібними, байдужими, владолюбними. У підлітковому віці поблажливе
ставлення батьків сприяє відкритій конфронтації молоді з суспільством і
втягненню їх в асоціальні групи.
Змагальний стиль виховання
унаслідується батьками-егоїстами, які використовують дітей, щоб виділитися
з-поміж інших, похвалитись. Батьки не розвивають духовність, не намагаються
формувати високі моральні якості дитини, натомість змушують її випробовувати
себе в різних видах діяльності (інтелектуальної, фізичної, творчої), аби
продемонструвати талановитість, унікальність. Дітей привчають до постійного
змагання з іншими, переконують у їх перевазі, вищості. Батьки використовують
кожну можливість, щоб похвалитись знаннями, вміннями, досягненнями своєї
дитини, навіть якщо вони суто поверхневі. За свої успіхи діти винагороджуються безмірною
похвалою і матеріальними заохоченнями. Але найменші поразки чи «відставання»
від однолітків, друзів чи просто інших дітей призводять до гострої критики і
невдоволення, викликаючи в батьків і самої дитини депресії й апатії.
За такого виховання
діти стають надміру самовпевненими, зарозумілими, егоїстичними. Крім того,
значне фізичне і психологічне навантаження часто призводять до появи проблем зі
здоров’ям, ряду хронічних захворювань.
Попереджувальний
стиль (гіперопіка) побутує в сім’ях, де батьки впевнені, що дитина не може
діяти самостійно: дорослі краще знають, що насправді потрібно дітям, тому
завжди повинні бути поруч і вирішувати всі без винятку питання. Вони надміру
хвилюються за життя і здоров’я свого спадкоємця, тому вдаються до безкінечної
демонстрації любові і піклування, обмежують рухову активність, фізичну
діяльність і навіть ініціативність дитини. Не враховують її реальних потреб,
інтересів, нахилів, вважаючи свою думку в даному питанні єдиною вірною. Батьки
постійно опікуються дитиною, граються і розважають її, задовольняють примхи,
спонукаючи до пасивності і капризів. До дитини не застосовуються покарання і
обмеження, що створює атмосферу потурання і вседозволеності. Тривога за життя
дитини повністю затьмарює розуміння необхідності фізичного й інтелектуального
розвитку, морального виховання.
Діти, що зростають в
середовищі гіперопіки, є несамостійними і безпорадними, безвідповідальними і тривожними,
пасивними і безініціативними, стриманими в діях і висловлюваннях, обмеженими в
поглядах, недисциплінованими і капризними. Разом з цим їм притаманна ситуативна
мораль, і зрадливість, пошуки більшої вигоди. Вони здатні до перебільшення власної
значущості, байдужі до своєї сім’ї, людей і оточуючого світу.
Контролюючий стиль виховання
передбачає сувору регламентацію дій і обмеження особистого простору, свободи
дитини. Батьки вирішують за дитину повністю всі питання (визначають розпорядок
дня, харчування, стиль одягу, обирають друзів, хобі тощо). Вони рідко вдаються
до похвали, ласки, підтримки. Натомість часто використовують різноманітні
покарання: значне підвищення голосу, ще більше обмеження свободи дій,
позбавлення матеріальних благ, фізичні покарання.
У подібних сім’ях
діти стають запальними, нетерплячими, безініціативними. У них занижена
самооцінка і підвищена тривожність, панічна боязнь критики і власних батьків.
Вони обмежені у спілкуванні з людьми, але добрі друзі – завжди намагаються
підтримати, допомогти, захистити.
Хаотичний стиль відзначається
відсутністю чітких виховних принципів та орієнтирів. У такій сім’ї батьки не
можуть сформулювати конкретних вимог до дитини та визначитися з власними
позиціями або ж між ними самими існують конфлікти й розбіжності поглядів на
засоби, методи і цілі виховання. Унаслідок непередбачуваності батьківських
вчинків, вказівок та реакцій діти відчувають емоційний дискомфорт, у них
загострюється почуття тривожності, виникає потреба у стабільності і впорядкованості
власне внутрішньосімейних стосунків і всього оточуючого середовища.
За хаотичного
виховання діти відзначаються невпевненістю, імпульсивністю, дезорієнтованістю,
вони важко пристосовуються до нових умов соціального середовища, виражаючи
часом апатію чи навіть агресивність.
Гармонійне виховання вміщує всі
найкращі риси і якості, присутні в інших стилях. У сім’ї побутує тепла і дружня
атмосфера, порозуміння і підтримка, взаємоповага і поміркована любов. Батьки
чітко усвідомлюють кінцеву мету виховного впливу, дотримуються обраних
принципів та своїх позицій, але не впадають в крайнощі. Їхня поведінка і вчинки
є цілком мотивованими і усвідомленими, що вимагається також від дітей і вдало
ними наслідується. Велику увагу батьки приділяють моральному і духовному
вихованню (значну роль тут відіграють сімейні традиції, яких обов’язково
дотримуються), заохочують інтелектуальний розвиток дитини, поважають і
підтримують її фізичну працю.
Такий стиль
виховання сприяє формуванню гармонійної особистості. Діти виростають
розсудливими, чесними, хорошими друзями, чуйними і уважними до людей і всього
оточуючого, вірними своєму слову. Та, зіштовхуючись з несправедливістю,
агресією та іншими вкрай негативними проявами навколишньої дійсності, вони
болісно реагують, довго це обдумують і переживають.
Таким чином, формування
і становлення нової особистості, що відбувається в сімейній атмосфері, значною
мірою залежить від обраного батьками стилю виховання. Здійснюючи свідомий,
вмотивований вибір, батьки самі визначають, якою людиною в майбутньому стане
їхня дитина.
Література:
2. Малкович М.М. Стилі сімейного виховання та їх роль у формуванні гендерних
уявлень дітей дошкільного віку [Електронний Ресурс]
/ М.Малкович.
– Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/845/94/