Педагогические науки/5.Современные методы преподавания

Долотцева В.В.

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради/ Україна

ВИКОРИСТАННЯ АКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Сучасне життя характеризується динамізмом, швидким темпом оновлення, ускладненням та поширенням неосяжного обсягу інформації, зростанням ролі особистості в суспільстві й політичних процесах країни, процесами зближення культур народів, посиленням взаємодії між державами. Тому перед освітою постає завдання – виховати свідомого громадянина незалежної держави з активною життєвою позицією, здатного гнучко адаптуватися до умов життя, що постійно змінюється, та співпрацювати, взаємодіяти з громадянами інших країн. Щоб реалізувати цю ідею, необхідно володіти, окрім державної мови, ще й іноземною, що дає додаткову можливість для розвитку та самореалізації особистості, здатної до життєтворчості, в сучасних умовах. Головною метою навчання іноземних мов є практичне опанування учнями мовленнєвою компетенцією на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування.

Аналіз науково-методичної літератури [1, 3] дав змогу визначити мовленнєву компетенцію – як вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Слід зазначити, що оволодіння будь-яким видом мовленнєвої діяльності потребує мотиву, який спонукає до діяльності й спрямовує її. У навчанні іноземних мов велике значення має комунікативне мотивування, яке пов’язане із задоволенням, що отримують учні від користування мовою як засобом спілкування. Забезпеченню комунікативного мотивування сприяють такі фактори: доброзичлива атмосфера на уроці, позитивний емоційний клімат, довірливі відносини між вчителем та учнями, а також між самими учнями, тому найефективнішими методами, що сприятимуть формуванню та вдосконаленню мовленнєвої компетенції є активні методи навчання.

Аналіз наукових праць учених (Лозова В.І., Золотухіна С.Т., Гриньова В.М. та інших) дають підстави визначити активні методи навчання – як способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які спонукають їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки вчитель, але активні й учні.

Зясовано, що в основі активних методів лежить діалогічне спілкування, як між вичителем і учнями, так і між самими учнями. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і саме головне розвивається мова учнів. Активні методи навчання спрямовані на залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до вирішення пізнавальних завдань, можливість застосування учнями отриманих знань на практиці. Метою активних методів є – щоб при засвоєнні знань, умінь, навичок брали участь всі психічні процеси (мова, пам'ять, уява й т.д.).

Установлено, що гра, яка в процесі змагання виявляє інтереси особистості, ставлення до предмета, вчителя, оточуючих сприяє індивідуалізації процесу навчання, а також дозволяє підвищити статус особистості та використати особистий досвід, сферу інтересів бажань.

Слід зазначити, що успіх навчальної діяльності учнів значною мірою залежить від психологічного клімату на уроці. Цьому найбільш сприяє такий вид активних методів навчання, як гра, яка в процесі змагання виявляє інтереси особистості, ставлення до предмета, вчителя, оточуючих сприяє індивідуалізації процесу навчання, а також дозволяє підвищити статус особистості та використати особистий досвід, сферу інтересів бажань.

Встановлено, що ігри дозволяють учневі зламати мовний бар’єр, створюють умови, коли учень відчуває себе рівноправним партнером, коли йому дозволено займатися тим, що цікавить. Як показують дослідження учнів цікавлять саме ігри. Ігри сприяють дружнім стосункам між учнями й учителем, який заохочує їх похвалою в процесі гри і рідко вдається до двійок, докорів, критики. З іншого боку, за допомогою гри, коли учні розкривають себе найбільше, у вчителя з’являється віра в те, що учень здатний досягти успіху. За допомогою гри вчитель має змогу передавати цю впевненість своїм вихованцям. Тепер нема здібних і нездібних, веселих і нудних, тугодумів і кмітливих, лінивих і старанних, неслухняних і слухняних учнів. Тим самим вчитель отримує авторитет серед учнів. А інформація, підкріплена авторитетом, буде сприйматися учнями значно краще, ніж в умовах неповаги учнів до вчителя [2].

Створена таким чином атмосфера релаксації і довіри знімає перешкоди, забезпечує безпосередній контакт з неусвідомленою психічною діяльністю. Це, у свою чергу, дає можливість ширше використовувати резервні можливості мозку.

Отже, одним з найефективніших методів формування мовленнєвої компетенції є гра, яка за своєю природою повністю відповідає вимогам навчальної діяльності. Вона розвиває інтерес до іншомовного спілкування, розширює його предметний зміст, надаючи школярам можливість виходу за рамки свого контексту діяльності, дозволяє передбачити майбутній особистий досвід, шляхом виконання ролей людей різних професій й характерів.

Література:

1. Близнюк О.І. Ігри у навчанні іноземних мов: [Посібник для вчителів] / О.І Близнюк, Л.С. Панова – К.: Освіта, 1997. – 64 с.

2. Симоненко Т.В. Теорія і практика професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів / Симоненко Т.В. – Черкаси : Вид. Вовчок О.Ю., 2006. – 328 с.

3. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии: Педагогические сочинения: в 6 т. / Ушинский К.Д. – М.: Педагогика, 1990. – Т.2. – 441 с