Мороз Ю. М.
Полтавський національний
технічний університет імені Юрія Кондратюка
Принцип
оздоровчої спрямованості фізичного виховання
Постановка проблеми. XX сторіччя врятувало людство від масового вимирання, яке викликали інфекційні захворювання. Здавалося б, що настав рай земний. Але прогрес приніс з собою не тільки позбавлення від старих, а і нові хвороби. Найнебезпечніші з них – це ішемічна хвороба серця (ІХС), інсульти, ракові захворювання, СНІД. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в кінці 60-х років XX ст. у 23 економічно розвинутих країнах світу лише за одне десятиріччя смертність від ІХС виросла на 60%. Як правило, хвороби віку є наслідком недостатньої рухової активності і незбалансованого харчування, незадовільного екологічного стану навколишнього середовища [2].
Метою даної роботи є вивчення змісту принципу оздоровчої спрямованості в практиці фізичного виховання та дослідження можливостей його реалізації в сучасних умовах.
Виклад основного матеріалу дослідження. Суть принципу оздоровчої спрямованості в практиці фізичного виховання полягає в тому, що фізична культура має сприяти зміцненню здоров’я. Поняттю здоров’я американський медик Г. Сігєріст дав наступне визначення: «Здоровою може вважатися людина, яка відрізняється гармонійним розвитком і добре адаптована до оточуючого її фізичного і соціального середовища. Здоров’я не означає просто відсутність хвороб: це щось позитивне, це життєрадісне виконання обов’язків, які життя покладає на людину». Цьому відповідає і визначення, прийняте Всесвітньою організацією охорони здоров’я: «Здоров’я це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб, або фізичних вад» [3].
Науково доведено, що здоров’я людини тільки на 8-10% залежить від діяльності лікарів, медпрепаратів, на 18-22% – від генетичних факторів, на 17-20% – від стану навколишнього середовища і на 49-53% – від умов і способу життя [1].
Проблеми руху і здоров’я мали велику актуальність ще в стародавній Греції і в Римі. Так, грецький філософ Аристотель (IV ст. до н.е.) висловив думку про те. що ніщо так сильно не руйнує організм, як фізична бездіяльність. Великий лікар Гіппократ не тільки широко використовував фізичні вправи під час лікування хворих, але і обґрунтував принцип їх застосування. Він писав: «Гармонія функцій є результатом правильного відношення суми вправ до здоров’я даного суб’єкта». Давньоримський лікар Гален у своїй праці «Майстерність повертати здоров’я» писав: «Тисячу і тисячу раз повертав я здоров’я своїм хворим за допомогою вправ» [4].
Медики всіх часів одностайно застерігали: недостатня рухова активність підриває здоров’я, старить людину, наближує її смерть. У теперішній час раціональна організація рухової активності набула особливої актуальності внаслідок порушення балансу між ужитою їжею, фізичним навантаженням і відпочинком людини. Сталося порушення одного з основних принципів світостворення – принципу рівноваги.
Організм людини чудово збалансований. Кожному з нас потрібна цілком конкретна кількість різноманітної їжі, рухової активності, сну та відпочинку. Дитина інстинктивно і практично безперервно рухається. Активні рухи їй необхідні для розвитку, так само як їжа, повітря і сон. Але з віком рухові інстинкти згасають, а свідомість не завжди спонукує нас до забезпечення життєвої збалансованості організму. Тут важливо знати, що не тільки брак рухової активності, їжі, сну і відпочинку, але і їх надмірність ведуть до порушення рівноваги в функціональних системах організму. Коли немає рівноваги – немає здоров’я і відчуття задоволення. Недарма кажуть: «Здоровий жебрак щасливіший хворого короля». Коли ми молоді і хвороби нас ще не турбують – над цим не замислюємось. Гребуємо раціональним режимом харчування, праці і відпочинку, фізичним тренуванням і загартуванням. А між іншим, уже більше 50% школярів мають різного ступеня порушення в опорно-руховому апараті.
За даними фахівців Латвійського інституту фізичної культури половина випускниць і третина випускників середньої школи мають надмірну масу тіла. Кількість жінок, які страждають ожирінням, у нашій країні перевищує 70%, чоловіків – 40% [3].
Згідно висновку М.М. Яковлєва, до 60-річного віку доживають 90% худорлявих і лише 60% повних, до 70-річного віку відповідно – 50% і 30%, а до 80-річного – 30% і 10%. Якщо врахувати те, що збільшення маси тіла на 10% відносно нормальної скорочує тривалість життя на 14%, збільшення на 20% – на 45%, а збільшення на 25% – на 74%, то стане зрозумілим, тому ми за тривалістю життя знаходимось в сьомому десятку країн світу. Зв’язок між ожирінням і тривалістю життя був добре відомий ще в Стародавньому Римі, про що свідчить напис на пам’ятнику римлянину, померлому в 112 років: «він їв і пив у міру». Проте слід мати на увазі, що й дистрофія ні здоров’я, ні тривалості життя не додає. Італійський дослідник А. Дотто на великому статистичному матеріалі показав, що у людей із зниженою на 15-34% масою тіла відносно до нормальної, смертність на 8% перевищує смертність людей з нормальною масою тіла [5].
У школярів із недостатньою руховою активністю, за даними НДІ фізіології дітей і підлітків АПН колишнього СРСР, захворюваність верхніх дихальних шляхів у 3-5 разів вища, ніж у їхніх однолітків. З віком згубний вплив недостатньої рухової активності на стан нашого здоров’я поглиблюється [2].
Найбільш безжальним вбивцею людей є ішемічна хвороба серця (ІХС), хоча 100 років назад її практично не було. Тепер же вона та тісно пов’язані з нею інсульти є причиною близько половини всіх смертельних випадків у високо розвинутих країнах. Наприклад, в США інфаркти щорічно трапляються у 1,25 млн. жителів.
Значна кількість фахівців уважають, що низька рухова активність, як фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця, збільшує частоту її виникнення на 30-43%. Це переконливо підтверджують статистичні дані про те, що абсолютна частота смертей у людей, які займаються фізичними вправами, наприклад, бігом підтюпцем, у 7 разів нижча, ніж у людей відповідного віку з низькою руховою активністю [1].
У людей, з недостатньою руховою активністю порушується обмін речовин, погіршуються функції дихання і травлення, виникають застійні явища в області малого тазу. Все це супроводжується зниженням витривалості, падінням працездатності.
Суттєво підвищують імовірність серцево-судинних захворювань надмірна маса тіла і стреси. Відомий кардіолог А.Л. Мясніков відзначав, що при надмірному нервово-емоційному збудженні рухова активність і фізична робота найбільш сприятливі для нормалізації нервової діяльності.
Дослідження психолога Енн Флетчер із Маямського університету свідчать про те, що 10-тижнева програма вправ з аеробіки зменшує депресію, роздратованість і покращує імунні реакції [1].
У сучасних умовах розвитку нашого суспільства спостерігається різке зниження стану здоров’я населення і тривалості життя. За даними різних досліджень, близько 10% молоді мають нормальний рівень фізичного стану і здоров’я, тривалість життя скоротилась на 7-9 років, в результаті знижується і виробничий потенціал суспільства. Тільки оптимальне фізичне навантаження в поєднанні з раціональним харчуванням і здоровим способом життя є найбільш ефективним засобом попередження багатьох захворювань та збільшення тривалості життя.
Щоб фізична культура мала позитивний вплив на здоров’я людини, необхідно дотримуватись певних правил:
– засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватися тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;
– фізичні навантаження мають плануватися відповідно з можливостями учнів;
– в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність та єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.
Принцип оздоровчої спрямованості зобов’язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну, і розвивальну функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання необхідно:
– удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його опір до негативних впливів;
– компенсувати брак рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.
На сьогоднішній день розроблені і практично випробувані авторські комплекси і програми фізичних вправ оздоровчої спрямованості для масового використання. Основні їх переваги – доступність, простота реалізації та ефективність. Насамперед це:
– контроль бігових навантажень (система Купера);
– режим 1000 рухів (система Амосова);
– 10000 кроків щодня (система Міхао Інаі);
– біг заради життя (система Лід’ярда);
– абетка оздоровчого бігу (система Мільнера).
У наш час з’явилися нові напрями оздоровчої фізичної культури, які дають оздоровчий ефект. До них можна віднести оздоровчу аеробіку та її різновиди: степ, слайд, джаз, аква- або гідроеробіку, танцювальну аеробіку (фанк-еробіку, сіть-джем, хіп-хоп), велоаеробіку, аеробіку з навантаженням (невеликою штангою), акваджогінг, шейпінг, фітнес, стретчінг. Вибір тієї чи тієї методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю вимагає співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою індивідуального смаку та інтересу.
Оздоровчий ефект фізичних вправ спостерігається лише в тих випадках, коли вони раціонально збалансовані з індивідуальними можливостями тих, хто ними займається.
Висновки. Отже, регулярне застосування
фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму,
загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем, працездатність і
попереджує передчасне старіння. Оздоровча фізична культура – основний засіб
покращення стану здоров’я та працездатності людини, що виражається в
активізації та удосконаленні обміну речовин, покращенні діяльності центральної
нервової системи. Заняття фізичними вправами забезпечують адаптацію
серцево-судинної, дихальної й інших систем до умов м’язової діяльності,
прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і
дихання, а також відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження.
Література
1. Амосов Н.М. Раздумья о здоровье. 3-е изд. доп. и перераб /
Н.М. Амосов. – М. : Физкультура и спорт, 1987.
2. Гутько И.П., Соколов В.А., Забаровский К.К. Азбука здоров’я / И.П. Гутько. – Минск: Полымя, 1988.
3. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів / М.М. Линець – Львів: “Штабр”, 1997.
4. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність / М.М. Линець – Львів, 1993.
5. Физическая культура студента Под ред. проф. В.И. Ильинича: Учебник для студентов высших учебных заведений / В.И. Ильинич – М. :Гардарики, 2002.