К.пед.наук, О. Т. Зарівна

Національний технічний університет України «КПІ», Київ, Україна

Спілкування іноземною мовою – чинник якості сучасної освіти

Реальністю сьогодення є розширення міжнародних зв’язків України та її інтеграція до світової спільноти. За таких умов усе більше уваги приділяється вивченню іноземних мов, причому це стосується усіх сфер життя, де іноземні мови є ключем для розвитку міжнародних відносин, проведення наукових конференцій, культурного обміну між представниками різних країн та обміну інформацією.

Однією з особливостей предмета "Іноземна мова" у вищому закладі освіти є професійна спрямованість змісту навчання іноземної мови. Вирішення практичної мети володіння студентами іноземною мовою означає використаня її як засобу отримання нової за змістом і значенням інформації, потрібної у сфері професійної діяльності. Такий підхід дозволить майбутньому фахівцеві піднятися на вищий щабель оволодіння своєю спеціальністю.

Ще однією суттєвою стороною оволодіння іноземною мовою у вищій школі є розширення інтелектуального кругозору внаслідок вивчення професійно орієнтованого країнознавчого матеріалу. Володіння іноземною мовою (навіть із значними обмеженнями) відкриває ширші можливості для науково-технологічного і науково-технічного прогресу, сприяє збільшенню можливого внеску кожного в розвиток співробітництва і взаєморозуміння між народами.

Таке розуміння значення іноземної мови в наш час, а також соціальне замовлення працівників особливо гостро ставить питання про підвищення результативності навчання іноземної мови. А це тягне за собою ряд проблем, серед яких: важливість практичного оволодіння іноземною мовою, особлива актуальність і значимість комплексного підходу до реалізації всіх цілей навчання іноземної мови: практичних, виховних, освітніх, розвиваючих у їх єдності; пошуки резервів підвищення якості та результативності навчання, а також бажання створити умови, які дозволяють студентам ефективніше оволодівати основами іншомовного спілкування. За таких умов важливим завданням викладачів є створення належної раціонально обґрунтованої підручної літератури і, зокрема, тлумачних словників, щоб мати чітку гармонію думки і слова; врахування нових даних методичних досліджень, а також даних суміжних наук, психологічних, лінгвістичних і методичних теорій під час конструювання нових систем навчання іноземних мов [2. с. 23].

Вирішуючи такого роду завдання, варто окреслити основні шляхи досягнення мовно-мовленнєвої особистості, фахівця з певного профілю зі знаннями іноземної мови. А отже, в основі вивчення іноземних мов лежить комунікативність. Відтак, у вищих навчальних закладах, коли студенти приходять уже з фундаментальними знаннями зі школи, активно починається втілюватися комунікативна практика –основний компонент заняття, хоч найбільш проблематичний, бо найважче подолати в студентів психологічний бар’єр і стимулювати їх до вираження власних думок. І тут важливо відступитися від реплік-кліше, що нерідко є повтореннями висловлювань викладача і викликає “інсценування”, а добитися мовленнєвої активності, тобто мовної взаємодії учасників мовленнєвого процесу.

Виходить, спілкування – це соціальна реальність, і аж ніяк не є суто методичною проблемою. Можна сказати, що це аспект соціально-психологічних наук. Бо саме відсутність страху характеризує морально здорову людину і допомагає у веденні мовленнєвого акту. Адже, основними труднощами, що виникають у процесі спілкування є: невміння або небажання встановити контакт; нерозуміння внутрішньої психологічної позиції вченого; відсутність естетики та філософського мислення; обмеженість у багатстві мовних одиниць, не начитаність; труднощі у мовному спілкуванні і передачі власного емоційного ставлення до предмету обговорення; труднощі в керуванні власним психічним станом у спілкуванні; труднощі в керуванні спілкуванням на занятті (більше проблема викладача).

Зауважимо, що навчання іноземній мові починається із сприймання на слух, розуміння, повторення, відтворення і нарешті переосмислення по-новому. Але, не можна стверджувати, що ці процеси суто шкільні, хоч саме в школі починається вивчення мови. Дорослі діти, сприймають, обговорюють і дискутують абсолютно в іншому аспекті, тому що навіть на рівні психології у них змінюється пізнання світу.

Як відомо, ці процеси включають добре відомі способи навчання іншомовного спілкування, такі як аудіювання, говоріння, читання і письмо [1. c.55]. Всі вони взаємозв’язані. Тому, що без аудіювання не може бути нормативного говоріння. Саме воно активізує такі психічні процеси, як сприйняття на слух, увага, розпізнання та зіставлення мовних засобів, їх ідентифікація, осмислення, антиципація, групування, узагальнення, умовивід. Говоріння у свою чергу включає навчання монологічного та діалогічного мовлення, що є мовними засобами автоматизації процесу спілкування іноземною мовою.

Саме в процесі говоріння важливо формувати в студентів навики дискусії, а це: формування вміння осмислити тему, орієнтуватися в ситуації мовлення, у структурній організації й мовленнєвому оформленні фактичного матеріалу, уміння висловлювати думки в усній формі (свідомо добирати і використовувати сполучення і речення, граматично правильно користуватися артиклями, інтонувати висловлювання); прилучення студентів не просто до систематизованих результатів людського пізнання, а й до процесу цього пізнання, що розгортається як зіставлення різних поглядів, думок, як неперервний діалог; виховання цілковитої поваги партнерів, які ведуть дискусію один до одного, визнання ними того, що істина не дається готовою і що кожен може і здатен зробити внесок у її осягнення; формування з огляду на це потреби не просто в співрозмовникові, а й в опонентові, який потрібний суб’єктові саме через свою відмінність від нього. Переконливість виступу у свою чергу залежить від уміння користуватися різними прийомами доведення – порівняннями, аналогіями, посиланнями на думку авторитетів у цій галузі. Зрештою, це є збагаченням лексики [3. c.45-52].

Читання іноземною мовою як комунікативне уміння та засіб спілкування є поряд з усним мовленням важливим видом мовленнєвої діяльності та найбільш розповсюдженим способом іншомовної комунікації; спілкування виступає мотивом читання, яке є обов’язковим при вивченні будь-якої теми незалежно від її складності.

Письмо, безперечно, здатне відігравати значну роль у навчанні усного мовлення, читання, лексики, граматики, іноземної мови. Воно використовується в основному для розвитку творчих здібностей і навичок викладу думок.

Отже, з метою досягнення цілей навчання, сформованості всебічно розвиненої особистості, висококваліфікованого працівника у всіх галузях суспільства; посилення та розвитку міжнародного бізнесу та встановлення міжнаціональних контактів (особливо зараз, коли ведеться мова про вступ України до міжнародних організацій), вивченню іноземної мови слід приділяти досить багато уваги, особливо навикам та вмінням спілкування, веденню переговорів, ділового оформлення новаторських ідей, проведення дискусій – рівноправних партнерів у міжнародних відносинах. Адже, іноземна мова сьогодні стає більшою мірою засобом життєзабезпечення суспільства. ЇЇ роль зростає з огляду на зростання економічних зв’язків, з розвитком дипломатичних відносин в умовах глобалізації суспільства.

Література:

1. Дідук Г. І. Навики дискусійного мовлення. – Тернопіль, 2002.

2. Michael Swan, Catherine Walter. How English works: a grammar practice book. – Oxford.- 2004

3. . Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI сторіччя / Авт. кол.: В.Литвин (кер.), В. Андрущенко, А. Гуржій та ін.. – К.: Навч. книга, 2004. Кн..2: Освіта і наука: творчий потенціал державо-культуротворення. – 2004.