Ковальова Т. О.

м. Харків

Лінгвостилістичні функції простих речень на основі текстів М.Коцюбинського

Упродовж кількох останніх десятиліть у сучасному мовознавстві помітною є зацікавленість проблемами лінгвостилістики. Цей інтерес невипадковий: він зумовлений тим, що вивчення виражально-зображальних можливостей мовних одиниць у широкому розумінні допомагає глибше зрозуміти й пізнати призначення мови, її структуру в цілому, її функціонально-диференціальну своєрідність. На основі цього виникає питання про функціонування та функції мовних засобів в художніх текстах з урахуванням змісту, вираженого ними. Можна сказати, що основною функцією мовних одиниць у прозовому тексті є естетична функція, що має на меті передати естетичні наміри митця. Системний підхід до вивчення мови спричинив виникнення відповідних методів аналізу твору, що дозволяють дослідити прозовий текст за його структурними рівнями, встановити функції окремих мовних одиниць у системі стилістично-виражальних засобів, розкрити співвідношення змісту і форми, думки та структури в прозовому тексті. На основі цього можна зробити висновок, що лінгвостилістика є наукою функціональною, бо розглядає мовні засоби зв’язку зі змістом, який вони виражають.

Актуальність дослідження також зумовлюється такими факторами: вивчення творів М. Коцюбинського на рівні тексту відкриває нові грані його творчого методу, дослідження стилістичних функції простого речення в текстах прозаїка дозволяє з’ясувати традиційні та новаторські мовні особливості тексту, посилити інтерес сучасних науковців до лінгвостилістичного аналізу тексту.

Дослідження творів М. Коцюбинського здійснюється не лише в контексті вітчизняної, але й зарубіжної лінгвістики й літературознавства. Але незважаючи на це, в сфері функціонально-стилістичних напрямів мовознавства текстовий рівень художніх робіт М. Коцюбинського ще мало вивчений. Утім необхідність вивчення творчості письменника на цьому рівні очевидна. Текст як об’єкт дослідження є особливо показовим у виявленні художньої та стилістичної манери автора. Саме на основі тексту як на об’єднанні різних композиційно-мовленнєвих форм і типів мовлення можна дослідити особливості стилю творів М. Коцюбинського взагалі і простого речення зокрема.

Мова художніх текстів М. Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, головним джерелом збагачення мови літератури письменник вважав загальнонародну розмову.

Для лінгвостилістичного аналізу тексту були обрані в основному новели автора, що увійшли у трьохтомний збірник творів М. Коцюбинського ((«Ціпов’яз», «Дорогою ціною», «Лялечка», «Сміх», «Невідомий», «Persona Grata», «Intermezzo», «В дорозі»). Саме соціально-психологічна новела стала провідним жанром малої прози М. Коцюбинського після 1901 р. Вибір цих творів зумовлений тим, що спеціальних робіт, присвячених саме стилістиці простого речення на основі цих творів немає, також ці новели є творами, що були написані в один із періодів розквіту таланту та художньої майстерності автора. Новели вирізняються різноманітністю художніх засобів, цікавим зображенням мовного простору, відіграють важливу роль у формуванні української літературної мови.

У галузі синтаксису М. Коцюбинський подає неперевершені зразки того, як справжній художник словесно-стильовими образами повинен відтворювати великі картини життя. Його синтаксична майстерність спрямована на те, щоб кожному реченню надати певного стилістичного навантаження, зумовленого ідейно-тематичною й сюжетною настановою твору. Різноманітними мовними засобами й синтаксично-стилістичними прийомами письменник показав найтонші звиви думки як у ході сюжетної дії, так і в психології персонажів.

Однією із сильних сторін художньої манери письменника є економність мови, що відображається у синтаксисі його текстів. Синтаксична манера розповіді виявилась у використанні простих речень, що йдуть одне за одним і містять у собі часто повторювані підмети. Урізноманітнення синтаксичних засобів у пізніших текстах виражається поєднанням довгих і коротких речень. У галузі синтаксису М. Коцюбинський використовує словесно-стильові образи для відтворення великих картин життя. Синтаксична майстерність письменника спрямована на те, щоб кожному реченню надати певного стилістичного навантаження, зумовленого ідейно-тематичною й сюжетною настановою твору.

Зробивши аналіз новел М. Коцюбинського, можна визначити основні прийоми та способи вживання односкладнх простих речень, завдяки яким у цих синтаксичних конструкціях з’являються фігуральні значення та стилістичні відтінки, що являють собою характерні особливості для образного мовлення письменника. Ними у прозових текстах М. Коцюбинського є вживання односкладних речень: а) як зачину абзацу; б) у діалогах; в) в описах. На основі проведеного дослідження можемо зробити загальний висновок не тільки про художню майстерність М. Коцюбинського, а й про великі потенційні можливості використання синтаксичних конструкцій, зокрема односкладних речень, як художнього прийому, які відкривав письменник. Цей аспект дослідження простих речень має великі перспективи.