Философия /4. Философия культуры
Рубан О. В.
Коледж Сумського національного
аграрного університету, Україна
Теоретичне підґрунтя формування
світоглядних основ у філософській літературі з гендерно-рольової тематики –
патріархальний підхід
У філософській
літературі можна виділити декілька підходів щодо проблеми гендерних ролей.
Найбільш вираженими є два протилежних: патріархальний і феміністичний.
Мета статті –
проаналізувати філософське історичне поле, яке стало підґрунтям формування
патріархальних світоглядних основ із гендерно-рольової тематики.
Патріархальне
світоглядне поле досліджували Н. Чухим, Робін Мей Скот, Барбара Герман,
Г. Брандт та інші [1].
Філософське
осмислення суспільного значення статевих розбіжностей у європейській традиції
започатковано у роботах мислителів античності, серед яких найбільше теоретичне
значення мали філософські діалоги Платона та Аристотеля. Саме Платон в значній
мірі задав цю парадигму душі й тіла, раціональності й емоційності, яка стала
домінуючою в західній філософії й певним чином конституювала жіноче. Добродійне
життя, в якому Розум має перевагу над нижчими аспектами людського життя,
протікає як становлення чоловічого (маскулінного) через придушення жіночого
(фемінного). Протиставлення чоловічого та жіночого тривалий час було притаманне
і філософії. У стародавніх формах філософії стверджується, що чоловіче начало є
уособленням Логосу, Духу, а жіноче - не що інше, як Природа, Стихія, Матерія.
У середньовічній
філософії продовжується традиція, що
протиставляє форму і матерію, душу і тіло, раціональність і емоційність,
маскулінність і фемінність.
Філософами
Нового часу розвиваються уявлення про полярну опозицію, різкі протилежності
духовного і тілесного, раціонального і природного, такого, що пізнає і
пізнаваного (Ф. Бекона, Р.Декарт). Саме тоді придушення природного, тілесного
і, за асоціацією, фемінного стає системоутворюючим принципом
західноєвропейської думки.
Так XVII – XVIII
ст. у Європі є періодом поступового переходу до раціоналізму та відмови від
містицизму та релігії як способів засвоєння світу. Людина усвідомлює себе не
тільки як частину безмежного світу, а і одночасно як спостерігача, здатного на
об’єктивні висновки щодо сутності того, що відбувається. Об’єктом уваги стає і
проблема статі, але особливо цікаві, іноді протилежні ідеї пов’язані з появою
теорій щодо демократії та прав людини. Теорії демократії XVIII ст. суттєво
відрізняються від сучасних теорій, які розглядають як норму існування
конкуруючих групових та індивідуальних інтересів.
Так Ж.Ж.Руссо, І.Кант,
Г.Ф. Гегель продовжують традицію поділу суспільства – починаючи з виховання («Еміль,
або про виховання» (1762)), можливостей пізнання («Феноменологія духу».) і
суспільної активності (І.Кант – ідея активних і пасивних громадян – жінки,
діти, робітники – пасивні громадяни, об’єкти, а не суб’єкти політичного життя)
– чітко визначені ролі як для чоловіків, так і для жінок.
На прикладі ідей
Ж.Ж.Руссо, І.Канта, Г.Ф. Гегеля можемо спостерігати, як інтерес мислителів щодо
проблем статі поступово зі сфери філософії переходить у сферу суспільних
відносин. На думку більшості філософів XVIII - ХІХ століття головний сенс
існування двох статей – продовження людського роду. Основне завдання жінки –
допомагати чоловікові, задовольняти його, народжувати та «правильно» виховувати
дітей, розвивати культуру суспільства, застосовуючи свій розум та творчі
здібності в цих сферах. Розглядаючи світ у цілому, більшість мислителів
прагнули розглядати людину взагалі, частіше – чоловіка, що дасть можливість
феміністкам критикувати позицію, в якій «людина взагалі» - це «людина-чоловік».
У зв'язку з цим
можемо зазначити, що філософи відносно даного питання часто опинялися в досить
незручному положенні: з одного боку, починаючи з Епохи Просвітництва, не
визнавати жінку повноцінною людиною було неможливо, але з іншої з'ясовувалося,
що їй не властиві якраз ті якості, які й відрізняють власне природу людини від
всякої іншої.
У працях Ф. Енгельса, К. Маркса, А. Бебеля та
А. Коллонтай звертається увага на те, що вирішення “жіночого питання” є
вторинним по відношенню до класової боротьби. До середини ХХ століття наявна у
роботах більшості відомих філософів тема соціального статусу статі обмежена
суто есенціалістськими рамками, розглядається у межах імперативів
патріархальної безапеляційності біологічного детермінізму та не входить до
переліку домінуючих у академічному філософському просторі питань.
Яскравим прикладом
пояснення вторинності соціальних ролей жінки стала книга О. Вейнінгера «Стать і
характер». Німецький філософ у своїй роботі
говорить, що в сфері досвіду не існує чоловіків і жінок. Існує тільки мужність
і жіночність – це два принципи, які означають не характеристики реальних
чоловіків і жінок. Будь-яка людина, незалежно від статі, може виражати ці
принципи. Чоловік в більшій мірі може бути носієм жіночих рис, а жінка –
чоловічих. Вейнінгер майже не використовує слів «чоловік» і «жінка», замінюючи їх
на літери «М» і «Ж».
Найбільшої
критики з боку феміністок заслуговують ідеї автора про чоловічий та жіночій тип
свідомості. Стає зрозумілим, що в контексті філософської традиції, головний
пафос якої полягав у виділенні людиною себе як суб'єкта з об'єктивності
навколишнього його світу, запропоновані характеристики жінки створювали
труднощі для філософів і в плані визначення її людської природи, і в плані
визнання її людиною як такою. Не випадково і в даній книзі на останніх
сторінках виникають питання типу: чи людина жінка, або тварина, або рослина?
Підхід до
дослідження жіночої природи у дусі класичної традиції закономірно приводить О.
Вейнінгера до висновку, що жінка, позбавлена «суб'єктивності», позбавлена «я»,
«особи», «душі». Спираючись на кантівську філософію, Вейнінгер стверджує, що
лише в пізнанні чоловік знаходить самого себе, що логіка є закон, якому треба
підкорятися, і лише тоді, коли людина логічна, він є самим собою.
Як
найглибший вплив на розвиток уявлень про сексуальність чоловіків і жінок надала
теорія Фройда - всесвітньо відомого австрійського психіатра і філософа, причому
ця дія позначилася не лише на психології, але і на всьому соціальному і
гуманітарному знанні XX ст. Переводячи розмову з області метафізичної суті в
сферу механізмів людської психіки, він вважав, що вся культура є не що інше, як
сублімація статевого потягу чоловіка до жінки.
У своїх роботах
Фройд писав, що особа жінки визначається в решті-решт самим фактом відмінності
її анатомічної будови від чоловіка, тобто долю жінки багато в чому визначає її
жіноча «біологія». Біологічні особливості виявляються в тому, що вона народжує
дітей, вони ж обумовлюють її темперамент і здібності. Анатомія
– це доля, вважав психіатр, наголошуючи, що чоловіче властиве біологічному
чоловікові, жіноче – біологічній жінці, а відхилення від цієї норми є симптомом
психічного розладу.
Результатом
розвитку жіночої психіки і природними компонентами здорової жіночності є, по
Фройду, пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до
заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості. Очевидно, що
погляди Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну
неповноцінність, з якого ним і виводиться основоположний, на його думку,
механізм формування психічних якостей жінки - заздрість до чоловіка. Дія цього
механізму організовує внутрішні психічні процеси таким чином, що для жінки
можливі лише три дороги - істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність,
в якій інтереси жінки обмежуються вузьким світом спальні, дитячої і кухні.
Погляди Фройда
зробили надзвичайно інтенсивний вплив не лише на розвиток психології,
соціального і гуманітарного знання, але і на всю європейську культуру.
Вітчизняні
культурні традиції у цілому в оцінці й сприйнятті фемінного і маскулінного в
значній мірі схожі з західними - особливо це стосується християнської системи
норм і моральних цінностей. Так само, як і в католицизмі, в православ'ї жіноче
начало онтологічно повторно і підпорядковано чоловічому началу. Це є видимим і
в православних повчаннях, і в різного роду моралізаторських роботах церковників
і світських вчителів (від «Повчання» староруського князя Володимира Мономаха,
що жив у XI ст., до знаменитого «Домострою», який грав роль морального кодексу
Русі з XVI ст. до початку XX ст.). Основне положення Домострою - беззаперечне
підпорядкування дружини чоловікові - голові сім'ї.
Так ідея пояснення соціальних явищ біологічними чинниками та законами
мала значний вплив на розвиток багатьох соціально-гуманітарних дисциплін. Якщо
проаналізувати навіть існуючі на сьогодні дані про відмінності чоловіків та
жінок, які ставили за мету продемонструвати інакшість, а іноді й меншовартість
жінки, можна дійти висновку, що жінка настільки відрізняється від чоловіка,
настільки людина відрізняється від тварини [2]. Г. Рубін зазначає, що якщо
виходити з природи, то чоловіки та жінки мають більше спільного, аніж
хто-небудь з них з чимось іншим, наприклад, горами, кенгуру або кокосовими
пальмами. Ідея, яка є протилежною цій, має виходити з іншого вихідного пункту,
але не з природи [3, с.109]. П. Бурдье зазначав: “сексизм – це
есенціалізм, такий же, як і етнічний або класовий расизм” [4, с.21].
Отже, саме по собі існування біологічних відмінностей між людьми мало
на суспільство значно менший вплив, ніж інтерпретація значимості цих
розбіжностей. Патріархальна ідеологія обґрунтовує панування чоловіків боротьбою
за існування людського виду, а необхідність викривлених суспільних практик
нав’язування материнства обумовлюється природними інстинктами. Не дивлячись на
відмінності в оцінці жіночої природи, існує одне фундаментальне переконання:
дихотомія «чоловік - культура, жінка - природа» лежить у самій підставі життя
статей. При цьому, автори патріархату, заперечуючи здібність жінки до
культурної творчості, визнають її роль як чи не головного натхненника
становлення світової культури.
Література:
1.
Чухим Н. Візія
жінки у західній філософській традиції (від античності до модерну). – К.:
Київський інститут ґендерних досліджень, 2006. – 192 с.; Robin May Schott. Kant. In A Companion to Feminist Philosophi. Ed. By A.M. Jaggar and
I.M. Young. Malden, Massachusetts, USA: Blackwell Publishers LTD. Oxford,
1998. P.39 – 48. Herman, B. Could It Be Worth Thinking About Kant on Sex and Marriage? In
A Mind of One’s Own: Feminist Essays on Reason and Objectivity. Ed. L. Antony
and C. Witt. Boulder, CO: Westview Press, 1997. P.50; Брандт Г.А. Природа женщины. Екатеринбург: Гуманитарный университет, –
2000. – 180 с. Шейнов В.П.
Женщина плюс мужчина: познать и покорить. – Мн.: Харвест; М.: ООО «Издательство
АСТ», 2000. – 1008 с.
2.
Пиз А. и Б. Язык взаимоотношений.
Мужчина и женщина. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 238 с.; Шейнов В.П. Женщина плюс мужчина: познать и
покорить. – Мн.: Харвест; М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. – 1008 с.
4.
Бурдье П. Мужское господство / Пер.
с фр. Ю.В. Марковой // Бурдье П. Социальное пространство: поля и
практики. М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2005. – С. 286–364. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://bourdieu.narod.ru