викладач Брайченко С.М.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, м. Черкаси

Проблемні питання правового регулювання адміністративно-процедурних відносин

Українська держава, запроваджуючи адміністративну юстицію, перш за все вивчає прогресивний досвід розвинутих країн. На сьогодні відкриті для співпраці у сфері оптимізації державного управління розвинуті країни Європейського Союзу, США, Канада, Ізраїль та інші. Вони мають в своєму арсеналі випробувані часом унормовані механізми реалізації громадянином права на паритетні взаємовідносини з державою. Діючі адміністративні процедури цих країн мають тісний зв'язок з їх правовими системами і передбачають можливість судового контролю за рішеннями влади.

Необхідність правового регулювання адміністративних процедур в Україні обґрунтовується тим, що їх здійснення забезпечує не лише потреби органів державної влади та місцевого самоврядування, але й юридичних та фізичних осіб, громадських організацій, які звертаються у вказані органи влади з метою реалізації своїх законних інтересів. Безумовно, повноцінна реалізація правового статусу людини і громадянина неможлива без прийняття відповідного адміністративно-процедурного кодексу та реформування структури державного апарату.

Найскорішому запровадженню нової філософії української влади, стає на заваді незначний науковий досвід вивчення позитивних адміністративних процедур як форми реалізації компетенції органів публічної влади у взаєминах з приватними особами. Наукові дослідження розпочались за часів незалежності, коли в регламентації подібних стосунків виникла нагальна потреба.

На сьогодні, дискусія між вченими-адміністративістами щодо визначення одностайності в розумінні терміну «адміністративна процедура» триває. Відсутність єдиного підходу до змісту цього поняття тягне за собою невизначеність статусу як органів публічної влади, так і приватних осіб, а, значить, і недотримання вимог законності при здійсненні управлінських функцій і ухваленні владних рішень. Правова неврегульованість цих питань як на теоретичному, так і на законодавчому рівні, в практичній площині приводить до неспроможності самої виконавчої влади налагодити взаємини з громадянами.

Модернізація механізмів регулювання реалізації інтересів громадян у стосунках з державою, спричиняє виникнення нових науково-правових категорій, які стали предметом досліджень вітчизняних вчених-правників. До наукової дискусії з цього приводу активно долучились провідні українські вчені Авер’янов В.Б., Битяк Ю.П., Бандурка О.М., Комзюк А.Т., Андрійко О.Ф., Дубовицький В.Н., Голосніченко І.П. та інші.

Вивчаючи правову природу адміністративної процедури, слід звернути увагу на її розуміння європейським адміністративним правом, яким, у відповідності до Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи «Про захист особи відносно актів адміністративних органів», було визначено основоположні принципи, притаманні цьому явищу. В країнах з розвинутою демократією, людині та громадянину гарантовані: право бути вислуханим, доступ до інформації, отримання допомоги та представництва, можливість висловлювати мотиви, засоби правового захисту. Зазначені принципи, мають стати фундаментальними при формуванні вітчизняного адміністративно-процедурного законодавства.

Слід розглянути також питання щодо рівності учасників адміністративної процедури. На думку деяких вчених, суб’єкти адміністративної процедури повинні мати перед законом рівні права. Проте, чи справедливо надавати громадянину і державному органу рівні права при нерівних можливостях? Саме тому, Кодексом адміністративного судочинства України, на суб'єкта владних повноважень, при судовому розгляді, покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення. Законодавець, дотримуючись принципу диспозитивності, надає громадянину можливість судового оскарження дій влади, при цьому, запроваджуючи до адміністративного права презумпцію винуватості.

Таким чином, недостатнє законодавче врегулювання адміністративно-процедурних відносин, компенсується пріоритетністю правового становища громадянина у стосунках з державою.

Подальше встановлення адміністративних процедур в Україні сприятиме утворенню дієвих механізмів взаємодії громадянина з владою та забезпеченню продуктивної діяльності і відкритості в процесі прийняття управлінських рішень. Впровадження коректно визначених норм має убезпечити суспільство від свавілля та некомпетентності чиновника, подолати корупційну складову в державному управлінні.

Література:

1. Кодекс адміністративного судочинства України. №-2747-IV / м. Київ, 6 липня 2005 року

2. Державне управління проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. с.268

3. Подання Кабінету Міністрів проекту Адміністративно-процедурного кодексу України №-2789 від 18.07.2008. Інтернет ресурс: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=2789&skl=7

4. Інтернет-ресурс: «Судебно-юридическая on-line газета» Режим доступу: http://sud.ua/news/2012/10/08/43315-administrativno-protsedyrnij-kodeks-eksklyuzivnoe-intervyu-s-i-emelyanovoj/print.