Пилигрим Г. С., Гей Г. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган – Барановського,Україна

ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Цивільне право, як і будь – яка інша галузь права, будується на певних характерних і важливих принципах. На сьогодні Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року використовує різноманітні поняття і категорії, серед яких зустрічається і принцип свободи договору, який декларується в ст.. 3 Цивільного кодексу України.

Актуальність даної теми полягає в тому, що у сфері регулювання цивільно – правових договірних відносин головне навантаження несе принцип свободи договору.

Розгляд принципу свободи договору в цивільному праві України було відображено в роботах таких вчених як: О. А. Беляневич, Є. І. Терніков, Д. В. Ралдугіна, В. В. Вітрянський, В.В Луцем, Д. Г. Павленко та іншими. Проте, в той же час, особливості принципу свободи договору в роботах науковців висвітлено недостатньо і потребують додаткового розгляду.

Можливість вступу в договірні відносини на основі внутрішнього волевиявлення їх потенційного суб’єкта розкриває суть свободи договору. В основі такого волевиявлення має знаходитися юридично неушкоджена автономна воля сторони. Вона полягає в її бажанні до настання правових наслідків, що можуть бути досягнуті шляхом вступу у відповідні договірні відносини.

Деталізований в ст. 627 Цивільного кодексу принцип свободи договору включає в себе такі можливості: а)укладення договору на вільний розсуд сторін; б)вільного вибору контрагента; в)вільного визначення сторонами умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.[4]

Для того , щоб обрати прямо передбачений актом цивільного законодавства вид договору існує свобода вибору виду договору. Вона також дає можливість укласти змішаний договір із елементами різних договорів або договір, не передбачений цивільним законодавством. Юридична мета сторін представляє собою визначальний критерій, виходячи з якого здійснюється вибір виду майбутнього договору. Також юридична мета розкриває спільне бажання сторін до настання певних наслідків від укладення договору. Це бажання є деяким спільним знаменником, окресленим у результаті узгодження первовихідних інтересів сторін. [2, с. 254]

У цивільному кодексі також передбачено право сторін укладати договір, що містить елементи різних договорів – змішаний договір. В додаток ст. 6 Цивільного кодексу передбачає можливість укладання договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, за умови їхньої відповідності засадам цивільного законодавства, вимогам розумності, справедливості та звичаям ділового обороту.

Таким чином, свобода способу укладання договору означає свободу сторін укласти договір у будь – якій формі.

Існують економічна та юридична свобода сторін при укладенні договору. Вони часто не є зіставними. Тому одна зі сторін під впливом суто економічних чинників (відсутності здорової конкуренції, товарного дефіциту) буде вимушена погоджуватися на запропоновані їй умови, незважаючи на її право не приймати подібну оферту.[1, с. 67]

Сторони договору мають право на підставі взаємного узгодженого волевиявлення самостійно встановити обмеження своєї договірної свободи. Обмеження свободи сторін обирати вид договору, як правило, випливають із природи відносин, що регламентуються відповідними договорами, та їхнього суб’єктного складу.[3, с. 516]

Обмежувачі договірної свободи знаходяться в різних площинах,і їх можна поділити на два види. По – перше до них відносяться об’єктивні або зовнішні. Правомірність їх можна поставити під сумнів у встановленому законодавством процесуальному порядку, зокрема, шляхом звернення до господарського суду із позовом про визнання недійсним акта державного органу або шляхом звернення до Конституційного Суду України, актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. По – друге суб’єктивні, тобто зафіксовані в законодавстві як певні загальні ідеї, принципи, яких мають дотримуватися всі учасники відповідних правовідносин. Такими ідеями є «суспільний порядок», «державні інтереси», «публічні інтереси», «добрі звичаї» тощо. Ці обмежувачі або безпосередньо існують у свідомості учасника договірних відносин, або інтерпретуються судом при здійсненні правосуддя, наповнюючись конкретним змістом з урахуванням обставин конкретного спору.[1, с. 65 – 66]

Отже, принцип свободи договору декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України. Згідно цієї статті сторони мають право вільно укладати договір, визначати його умови, а також право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства. Проте існують певні обмеження щодо здійснення особами цивільних прав, які знаходяться в різних площинах і їх можна поділити на два види: об’єктивні (зовнішні) та суб’єктивні.

Література:

1. Беляневич О. А. Принцип свободи договору за цивільним та господарським кодексом України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка – 2010. – №6. – С.64 – 68

2. Терніков Є. І. Свобода договору та її обмеження в цивільному праві Україні // Наукові праці МАУП – 2010. – №3. – С.254 – 258

3. Ралдугіна Д. В. Загальні засади цивільного права: принципи справедливості, добросовісності, розумності // Українське комерційне право – 2011. – №5. – С.514 – 517

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.(із змінами, внесеними згідно із Законом №980 – IV від 19.06.2003 р.)