Психология и социология.

11.Психофизиология.

Дзвоник Г.П., Савченко Т.Л.

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ МЕНЕДЖЕРА ЯК ПРЕДМЕТ

НАУКОВОГО АНАЛІЗУ

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

У теперішній час суспільство глибоко зацікавлене у всебічному вивченні і осмисленні нових процесів, явищ в галузі розвитку особистості професіонала та формування його ціннісних орієнтацій. Розвиток особистості професіонала це багатогранний процес, що являє собою складну структуровану систему. Розвиток особистості, засвоєння нею соціального, морального, професійного досвіду відбувається завдяки її все більш активному включенню в систему суспільних відносин, розширенню зв'язків з оточуючим світом. Особистість в цілому визначається як генетичними, так і соціально-культурними впливами. Розвиток особистості професіонала відбувається на протязі всього професійного шляху. Отже, він є постійним процесом, який передбачає якісні і кількісні зміни особистості, які потрібно чекати і на професійному шляху в особистості менеджера. Розвиток особистості менеджера розглядається з позицій системного підходу, сутність якого полягає у вивченні феномену цілісної системи та сукупності окремих компонентів, взаємодія яких дозволяє виявити нові якісні стани, а їх урахування і використання забезпечить ефективне функціонування всієї системи. Особливою ознакою системного підходу є те, що будь-яке дослідження в його руслі не може обмежуватися аналітичним вивченням якого-небудь окремого об’єкта без точної ідентифікації цього окремого в більшій системі. На думку В. П. Кузьміна, нова якість, яка виникає як продукт інтеграції, об’єднання в єдине ціле багатьох елементів, дасть дещо більше, ніж сума частин: вона відображає деякі загальні кооперативні властивості даної множини явищ і представляє визначеність індивідуальну. Системний підхід дозволяє знайти компроміс між простим описом особистості, її розвитком і необхідністю врахування багато чисельність , різнопланових характеристик системи та складної динамічної, системної за своїм характером детермінації цього процесу. Принципи системного підходу (цілісність, ієрархічність, інтегративність, структурність, взаємозв’язок системи із середовищем і ін.) мають важливе методологічне значення для проведення теоретичного і емпіричного дослідження процесу професійного розвитку особистості менеджера, сприяють послідовній реалізації принципу спадкоємності системи знання, широкого міждисциплінарного підходу до аналізу досліджуваного явища. Системний підхід як особливий науковий метод здатен за допомогою свого поняттєвого апарату синтезувати основні дані про розвиток особистості і виразити їх у формі цілісного уявлення про особистість як живу багаторівневу систему.

Методологічною основою дослідження проблеми професійного розвитку особистості менеджера є: вчення про єдність об’єктивного і суб’єктивного в діалектиці соціального прогресу, про єдність внутрішньої психічної і зовнішньої практичної діяльності; вчення про особистість як продукт і суб'єкт соціально-історичного розвитку, передумову і результат власної діяльності та активності; філософські вчення про розвиток як складний, багаторівневий, двосторонній процес, про боротьбу протилежностей як рушійну силу розвитку, про регресивне і прогресивне, еволюцію і революцію у цьому процесі, про єдність мінливості і стійкості, поступовості і спадкоємності розвитку. В проблемі професійного розвитку особистості менеджера знаходяться витоки багатьох питань; розвиток пізнавальної активності особистості, шляхи реалізації психофізіологічного, морального, соціального, професійного потенціалу особистості, механізми переводу зовнішніх впливів у внутрішні регулятори поведінки та ін. Психічні властивості особистості проявляються в діяльності керівника, в ній же формуються і розвиваються. У той же час управлінська діяльність, володіючи великою кількістю ступенів свободи, в значній мірі визначається як особистими якостями людини, так і соціальними умовами розвитку. Природничі і соціальні науки по-різному трактують життєвий шлях особистості, його стратегію і перспективи. Психофізіологи та біологи підкреслюють значення сензитивних періодів, коли організм має підвищену чутливість до зовнішніх і внутрішніх факторів, вплив яких саме в цей момент розвитку викликає в ньому важливі незворотні зміни. Соціологи акцентують увагу на соціальних етапах розвитку, що радикально змінюють соціальний статус або структуру діяльності індивіда. Психологи також звертаються до ідеї дати наукове визначення життєвого шляху конкретної особистості. Так, Ш. Бюлер вважала, що життя конкретної людини не випадкове, а закономірне, його можна не тільки описати, але й пояснити. П. Жане намагався визначити життєвий шлях як еволюцію особистості, як послідовність вікових етапів її розвитку, етапів її біографії. С. Л. Рубінштейн пропонував не тільки виділити окремі етапи життєвого шляху, але й з'ясувати, як кожен із етапів (дитинство, юність, зрілість і т.п.) впливає один на одного. Важлива думка вченого про те, що в життєвому самовизначення особистості кожен етап відіграє вагому роль, що особистість не тільки залежить від різних життєвих обставин, а й сама впливає на них, тобто С. Л. Рубінштейн підкреслював залежність життєвих подій від людини. Він також стверджував, що справжнє життя здійснюється, будується самою людиною. Якщо ж життя продовжується тільки фізично, воно не є справжнім. Думка вченого про невикористані втрачені можливості, про нереалізовані здібності прямо виводить на проблему відповідальності людини за її вчинки, справи та результати діяльності, на проблему створення відповідних умов для виявлення і розвитку обдарованості. У цілому за С. Л. Рубінштейном життєвий шлях - це і рух вперед, і рух вверх до вищих форм розвитку, до кращих проявів людської душі. При цьому рух вперед - це не прямування від розквіту до занепаду, від народження до смерті, це рух до етичного, соціального, психологічного вдосконалення, це досягнення не старості і кінця, а здобуток особистісної повноти, довершеності. Щодо управлінського шляху керівників як вагомої частини життєвого, то він має певні закони. Дослідження вчених показують, що тільки 10-13% спеціалістів будують свою кар’єру непередбаченим чином, що управлінський шлях відображає світогляд керівників, їх спрямованість, домагання і досягнення, відношення до життєвих труднощів і способи їх подолання. Отже, вивчення загальних тенденцій, а не різноманітності управлінських видів розвитку буде сприяти встановленню міри залежності особистості менеджера від управлінського шляху і управлінського шляху від особистості. Аналіз психологічної літератури дає підставу стверджувати, що розуміння розвитку особистості як багаторазових переходів від однієї стадії до іншої, необхідності виділення в ньому певних періодів, які датуються визначними подіями, пов’язаними із змінами системи цінностей, життєвих і управлінських планів в часі і просторі, і визначаються загальними закономірностями розвитку включеної в управлінську діяльність особистості. Ще одна важлива соціальна потреба людини пов'язана з персоніфікацією, індивідуальним проявом себе, своїх потенційних сил і можливостей. Це - потреба відчути себе унікальною особистістю. Більшість людей потребу в індивідуалізації задовольняють у коханні і приватному житті, в роботі і обраній професії, в соціально значущій діяльності. Індивідуальний прояв особистості пов'язаний з активністю індивіда, вибірковим творчим ставленням особистості до середовища. Л. П. Буєва вказує на дві тенденції, які діють при цьому. З одного боку - прийняття, засвоєння індивідом соціальних норм, традицій і функцій, пристосування особистості до існуючих соціальних умов і форм. Не засвоївши умов середовища, не утвердивши себе в ньому, не можна активно впливати на соціум. З другого боку - тенденція розвитку, творчого перетворення соціальних умов і форм життя. В цьому яскраво проявляється індивідуальна активність самої людини в різних сферах діяльності, в тому числі і в управлінській.

Індивідуальність розвитку менеджера залежить від його вроджених психофізіологічних задатків, впливу середовища, в якому він живе; особистої активності керівника, виховного впливу оточуючих людей. Існує досить конкретна залежність між становленням людини як суб'єкта і її обдарованістю. Приниження суб’єктивного в людині згубно для розвитку її здібностей. І навпаки, у вияві обдарованості людина розкривається як суб'єкт у всій своїй індивідуальній своєрідності. Обдарованість ґрунтується на сукупності особливих якостей особистості. Ця сукупність внутрішніх передумов, що виникли і стабілізувалися в процесі індивідуального розвитку, і визначає успішність діяльності і спілкування особистості в тій чи іншій галузі. Це є важливим компонентом її майбутнього професійного самовизначення.

Здібності є результатом індивідуального розвитку особистості. Найбільш яскраво вони виявляються в безпосередній діяльності людини в галузі, де вона якраз і може їх проявити. Як правило, здібності людини базуються не тільки на її вроджених якостях, але при стимулюванні одних здібностей задатки інших навряд чи можуть отримати особливий розвиток. Типологічний метод вивчення особистості дає можливість побачити всі реально існуючі рівні активності менеджера, починаючи від вищих форм ініціативності, діловитості, відповідальності, завершуючи певною бездіяльністю, пасивністю, втратою бажання думати і діяти. Отже, через вияв специфічних психологічних механізмів активності, які притаманні тому чи іншому типу керівника, за допомогою названого методу можна відповісти на принципове питання, за яких конкретних обставин у даного менеджера відбувається падіння активності, тим самим підвести до висновку про можливі шляхи її підвищення. Те, як саме конкретна особистість приймає участь в управлінській діяльності, залежить від пізнавальної, соціальної, моральної активності, яка формується в процесі розвитку і становлення індивіда. Розвиток завжди відбувається в активній взаємодії особистості з соціумом, з зовнішнім світом, в процесі якої і на основі специфічних для людей психофізіологічних передумов індивід привласнює суспільний досвід (у формі цінностей, норм поведінки, знань, вмінь і т.п.), переробляє його і на цій основі все самостійніше впливає на зовнішній світ і самого себе. Економічний і технічний розвиток суспільства впливає на професійний розвиток особистості менеджера. Діяльність менеджера може розглядатися тільки в спеціальному контексті і залежить від технологій, в тому числі управлінських і інформаційних, які визначаються рівнем технічного й економічного розвитку суспільства. Властивості особистості як суб'єкта управлінської діяльності формуються і розвиваються в процесі руху в системі виробничих сил, що розвиваються, і суспільних відносин. Під впливом соціального середовища і виховання складається певний тип відображення, орієнтації в навколишньому середовищі, загальна структура системи управління. Особистість менеджера є в деякій мірі продуктом управлінських відносин, які становлять складову частину суспільних відносин. Соціальні й економічні фактори розвитку характеризуються самим суспільством в системах формування управлінських кадрів через відповідне навчання і виховання. Цей процес включає не тільки співробітництво, але й суперечності між особистостями і між групами. Це твердження є суттєвим, коли мова йде про формування психічних властивостей менеджера, психічний розвиток якого повинен розглядатися в єдності прогресивних і регресивних факторів.

Процес розвитку особистості менеджера розгортається як складне сплетіння різноспрямованих людських дій, результати яких знаходяться в прямій залежності від того, як відбувається спілкування. У даному контексті важливим є розгляд проблеми взаємозв’язку спілкування і управлінської діяльності, аналіз різних підходів до цієї проблеми показує багатоваріантність її тлумачення. Принципово важливою є думка О.О. Бодальова про те, що діяльність людини в усіх її модифікаціях і її спілкування з іншими людьми переплетені в житті особистості найтіснішим способом і фактично ні одна з них не може існувати без іншої. Вагомим є висновок Б.Ф. Ломова про складний опосередкований вплив спілкування на психічні процеси, що визначається сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів; 1) характером спільної діяльності; 2) специфікою ситуації взаємодії; 3) індивідуально-психологічними характеристиками суб’єктів спілкування (їх комунікативними навичками, підготовленістю до діяльності і спілкування та ін.); 4) соціально-психологічними факторами (рівнем спрацьованості, сумісності та ін.). Характеристика управлінської діяльності менеджера потребує розгляду видів спілкування - ділового (здійснюється в колективі з приводу вирішення виробничих задач) і управлінського (склалося в результаті суспільної потреби виробництва в такому виді діяльності як управління); типів спілкування - монологічного (сутність його полягає в лімітуванні розвитку всіх його учасників, асиментричності і рівномірності спілкування та ін.) і діалогічного (активний двосторонній і рівноправний характер спілкування, пов’язаного з конкретною діяльністю; спрямованість на спільне вироблення нових цінностей, діяльність зворотного зв’язку).

Актуальною є постановка питання про моральне обличчя особистості менеджера, вплив морального складу на стійкість сформованих вмінь, навичок, здібностей, в тому числі і професійних. Позбавлена моралі людина позбавляється і основних важливих для здійснення процесу самовдосконалення. І навпаки, високий рівень моральної культури особистості дозволяє людині не тільки свідомо і систематично долати негативні риси свого характеру, але й інтенсифікувати свою інтелектуальну і фізичну працю. Тут важливим є питання про співвідношення інтелектуального і морального розвитку індивіда. З точки зору вчених - представників когнітивної психології (Ж. Піаже, Л. Кольберг та ін.) існує зв'язок між когнітивними і моральними «рядами» розвитку, а саме когнітивному «ряду» належить провідна роль. Такі вчені, як М. Воловікова, Т. Ребенко ставлять під сумнів висновок про обов’язкове випередження інтелектуального розвитку в порівнянні з моральним, говорять про багатоваріантний характер цього процесу: інтелектуальна і моральна сфери (при різних рівнях їх розвитку) можуть дати картину як погодженої взаємодії, так і відносно незалежного один від одного функціонування, а також зворотного впливу морального розвитку на інтелектуальний. Вдосконалення моральних якостей менеджера повинно мати не менш високі темпи, ніж інтелектуальний розвиток індивіда. Досвід підприємництва і управління останніх років є яскравим ствердженням цієї тези: з одного боку ми переконуємося наскільки ефективні управлінські дії, коли вони ґрунтуються на принципах порядності, справедливості, гуманізму, поваги до особистості та ін., з другого - як моральна бідність та обмеженість особистості ведуть до занепаду людських взаємовідносин, до аморальної обстановки в трудовому колективі.

Отже, зростання ролі морального фактору в управлінні і бізнесі -закономірне явище цивілізованої економіки. Моральна позиція особистості, моральна безкомпромісність, почуття відповідальності, порядності та ін. - краще підтвердження її морального здоров’я. Моральні цінності здійснюють вищу регулюючу функцію по відношенню до процесу формування потреби в тому чи іншому виді діяльності, життєвого вибору, визначенні мотивів поведінки, розрізняючи за ознакою дозволених і недозволених. У цілому моральність - це той соціально значущий стрижень, в якому сконцентроване співвідношення індивідуальних і суспільних інтересів. Достоїнство та інтереси представників ділового кола керівників визначаються тим, наскільки послідовно вони виявляють у професійній діяльності свою моральну відповідальність, поважають кодекси які несуть певний тип моральних взаємовідносин. Підводячи підсумок, відзначимо, розвиток особистості розуміється як категорія діалектики, що означає двоєдиний процес індивідуального і групового формування сутності людини. Стосовно особистості менеджера мова йде про розкриття його психофізіологічного, морально-професійного потенціалу. Основним принципом розвитку особистості менеджера є те, коли при засвоєнні соціального, морального, професійного досвіду і умов здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним, моральним, професійним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність всіх реалізованих можливостей, що надані менеджеру. Звідси зміст і основні об’єктивні тенденції розвитку особистості менеджера виникнення можливості і її розгортання в дійсність - проявляються в діалектиці утвердження і самоутвердження особистості як суб’єкта життєдіяльності. Процес цей нерівномірний і поступовий: від рівня елементарного самовизначення, орієнтації в основному на зовнішні регулятори - до рівня саморегуляції, самоздійснення, самоактуалізації, саморозвитку.

Розвиток особистості менеджера передбачає включення індивіда в систему суспільних відносин і самостійне відтворення цих відносин. Цей процес здійснюється під впливом як цілеспрямованих зусиль, так і результаті безпосереднього впливу соціуму при активному ставленні індивіда до норм, цінностей середовища, при активній його взаємодії з оточенням. Процес набуття індивідом знань, вмінь і навичок управлінської діяльності є переважно процес становлення особистості менеджера, а компоненти розвитку виступають в даному випадку як закріплення набутих, вмінь і навичок, перехід їх у внутрішні регулятори поведінки. Моральність є центральним утворенням особистості менеджера; вона є спільним, цементуючим началом, що об’єднує різні складові особистості. В цілому розвиток особистості менеджера розуміється як цілісна система, як багатосторонній, багатофакторний, соціально-психологічний багаторівневий процес, в ході якого на основі виникаючих суперечностей здійснюється становлення і утворюється її пізнавальна, моральна активність.

Література

1. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.; Изд-

во МГУ, 1982. -200 с.

2. Бодалев А. А. О потребности и способности личности к

саморазвитию // Социально-психологические проблемы личности и

коллектива. -Краснодар, 1987. - С. 5 - 14.

3. Буева Л. П. Человек; деятельность и общение. - М.; Мысль,1978.–216 с.

4. Кузьмин В. П. Принцип системности в теории и методологии К.

Маркса. - М.: Политиздат, 1986. - 39$ с,

5. Ломов Б.Ф. Системность в психологии: Избр.психол.труды. – М.: Ин-т

практик. психологии, 1996. – 384 с.

6. Рубинштейн С.Л. Основі общей психологии. М.: Учпедгиз,1946. – 704с.

7. Рубинштейн С.Л. Ємоции, Психология ємоций / Под ред. В.К.Вилюнас.-

М.: МГУ, 1984. – С.152-161.

8. Кузьмина Н.В.Очерки психологии труда учителя.–Л:ЛГУ, 1967.– 182 с.

9. Психология популярных профессий . / Под ред. Л.А.Головей. – 2003. -

СПб., - 256 с.