Стецик А.Р
Львівська комерційна
академія
Необхідність
та методи державного регулювання соціальної відповідальності підприємництва
Перехід України до ринкової
економіки вимагає запровадження такого механізму взаємовідносин
держава-підприємництво-суспільство, який дозволив б посилити взаємну
відповідальність усіх учасників цих відносин та створити передумови для
стабільного розвитку суспільства, побудованого на врахуванні інтересів усіх
його членів. Ефективною формою такого механізму є соціальна відповідальність
підприємництва.
Під соціальною відповідальністю
бізнесу розуміється сукупність добровільних формальних і неформальних прав і
обов’язків суб’єктів підприємницького сектора національної економіки перед
персоналом та суспільством стосовно дотримання норм чинного законодавства у
сферах соціальної політики, зайнятості, умов та оплати праці, екології,
оподаткування; забезпечення збереження та розвитку людського капіталу;
ефективності виконання соціальних і суспільних функцій; здатності задовольняти
поточні цілі та створювати передумови для задоволення перспективних потреб.
На сьогодні соціальна відповідальність стала загальноприйнятим правилом
ведення бізнесу у всіх економічно розвинених країнах світу. В Україні це радше
виняток із правил, ніж правило. Якщо у розвинених ринкових економіках питання
розвитку соціальної відповідальності належить до сфери особливої уваги органів
державної влади, то в Україні воно фактично перебуває поза межами державного
впливу. Влада сприймає соціальну відповідальність бізнесу досить однобічно, як
«соціальне партнерство», «соціальний діалог», «благодійність». Результатом
цього є недостатня підтримка соціальних програм і проектів підприємств органами
державної влади, відсутність відкритого діалогу щодо розробки належних стимулів
для бізнесу, який прагне у своїй діяльності реалізувати принципи соціальної
відповідальності [1]. Виникає необхідність переосмислення державної політики у
сфері підприємництва. Розширення кола соціальних функцій бізнесу має стати
однією з головних цілей держави.
Досягти
поставленої мети можливо за допомогою використання як економічних, так і
адміністративних методів державного регулювання розвитку підприємництва [2, с.
30]. Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади та
засобах заборони, обмежень, дозволів і примусів. Це імперативні методи
державного регулювання соціальної відповідальності. Основними їх інструментами
є укази, декрети, розпорядження, фіксовані ціни, економічні, харчові, фармацевтичні,
екологічні стандарти і нормативи, контроль за додержанням законів та правил і
санкції за їх порушення.
Економічні
методи являють собою сукупність способів та важелів впливу держави на ту чи
іншу ситуацію через економічні інтереси за допомогою податкового регулювання,
програмування і планування розвитку, фінансово-кредитну політику, засобів
соціально-психологічного й інформаційно-роз’яснювального характеру.
Здавалось б,
що в контексті державного регулювання соціальної відповідальності
підприємництва, методам адміністративного характеру немає місця, адже як можна
примушувати суб’єктів підприємництва здійснювати доброчинні дії. Цього можна
досягти лише з використання заохочуючи заходів. Проте це не так. Мова йде про
законодавче встановлення мінімальної заробітної плати, режимів праці та
відпочинку, норм викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище тощо. Та все
ж більшою, якщо йдеться про процеси активізації соціальної діяльності
підприємницького сектора економіки, є роль економічних важелів впливу.
Література:
Відомості про автора:
Стецик
А.Р. – здобувач здобувач кафедри економічної теорії Львівської комерційної
академії.
Адреса
для розсилки:
79008
м. Львів
вул. Туган-Барановського, 10
Львівська комерційна академія
кафедра економічної теорії
Башнянину Г. І.