УДК

О. Ю. Клепанчук

Здобувач кафедри економічної теорії ЛКА

Розвиток теорій оподаткування

Розвиток теорій оподаткування відбувався еволюційно та в контексті демократизації суспільних правовідносин. Слід зазначити, що перші згадки про податки з’являються в роботах мислителів Близького Сходу та в Єгипетських манускриптах.

Що стосується ранньоісторичного періоду близькосхідних держав, то даний період характеризується догматичним сприйняттям навколишнього світу. Зокрема, іудеї керувалися догмою, що все на землі належить Богові, а це в свою чергу дало підстави іудейським правителям та жерцям накладати повинності за власним розсудом без жодних обмежень. Пізніше у п’ятикнижжі Мойсея було визначено, що Богу належить десятина. Це й стало фінансовою основою Християнської Церкви, хоча й не ліквідувало догматичного змісту фіску.

Стародавній Рим та Давньогрецькі міста-держави мали більш розвинутіші демократичні інституції, ніж Східні цивілізації, оскільки передбачали колегіальність управлінського процесу (рішення про запровадження чи скасування податків приймалося Радою). Використання важелів фіску мало винятково прагматичний характер. Державна казна формувалася за рахунок казенних промислів, надходжень від орендної плати, праці рабів і повинностей іноземців, добровільних внесків і пожертвувань. Кількість податків та обсяг їх надходжень визначалися розміром державних витрат, насамперед пов’язаних з веденням військових дій [5].

Отже, в античному світі податкова форма одержавлення частини суспільного багатства конституювалася в тих рамках, які визначалися громадськими інтересами на основі колегіальних рішень вільного населення країни.

Домінуюче значення колегіальний прагматизм також мав і при формуванні фінансової системи Стародавнього Риму. Спочатку все правління фінансами концентрувалося в сенаті, а вже потім – у руках цезарів [2].

Варто зазначити, що епоха середньовіччя відзначається відносною пасивністю розвитку фінансової науки в цілому та складових її галузей зокрема.

Певна активізація наукового інтересу до проблем оподаткування відбулася завдяки меркантилістам, в епоху первісного нагромадження капіталу. Перші праці з’явилися в Італії, а їх авторами були: Д. Карафа, Н. Маккіавеллі, Ф. Гвічіардіні, Дж. Ботеро. Прогрес італійських меркантилістів полягає в тому, що вони не засуджують легальне використання “надзвичайних” доходів.

Основним напрямом досліджень англійських філософів-економістів ХVІ-ХVІІ століття Ф. Бекона, У. Петті, Т. Мена, Т. Гоббса, та Д. Локка виступила проблема оптимізації оподаткування. Основна заслуга англійських вчених – це постановка проблеми оптимізації податкової структури не в площині “реальні – особисті податки”, а через призму співвідношення між прямими та непрямими податками.

Наукова течія “камералізм” була започаткована у Німеччині в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Представники цієї наукової течії досліджували прикладні аспекти в галузі оподаткування.

Починаючи з другої половини ХVІІІ століття науковий світогляд формувався під впливом ідей французької школи фізіократів, які вважали єдиним джерелом усіх чистих доходів землю. На думку фізіократів промисловість і торгівля нічого нового не створюють і не додають.

Відмінною від наукової концепції оподаткування фізіократів була позиція французького Ш. Л. Монтеск’є, який наголошував на надійності та простоті опосередкованих податків, порядок справляння яких є малопомітним процесом як для платників, так і носіїв податкової суті. В свою чергу англійський філософ Д. Юма, віддаючи перевагу непрямим податкам, тим самим висловлював консервативну відданість середньовічної Англії акцизним формам оподаткування [4].

Отже, протягом ХV-ХVІІІ століть податкова теорія пройшла певну еволюцію від повного заперечення податків як джерел державних доходів до абсолютного їх сприйняття у такій якості. Окрім цього, зазначений етап характеризується прикладним характером, що пов’язано із зміною форм і методів податкових відносин за певних соціально-економічних умов, але не відрізняється системністю наукових досліджень.

Значним кроком у дослідженні податкових фінансів стало зародження класичної політичної економії, завдяки якій було започатковане вивчення основних принципів побудови податків і податкової системи. Основоположником цієї науки вважають англійського економіста А. Сміта, який одним з перших вивів чотири основоположні принципи оподаткування [9].

На розвиток економічної думки в середині ХІХ ст. помітного впливу набула філософська концепція марксизму. Такий вплив мав стихійний характер з яскраво вираженими ознаками досягнення певної політичної мети.

Наприкінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. з’явилася низка нових напрямів дослідження податків, зокрема маржиналізм, або суб’єктивно-психологічна школа. Представниками зазначеної наукової течії У. Джевонсом, Л. Вальрасом, К. Менгером, Е. Саксом розглядалася проблема вартості з позицій граничної корисності товару.

Вагомий внесок у розвиток наукової теорії податків вніс А. Вагнер. Він один з перших зазначив, що “податки як примусові платежі окремих господарств стягуються державою частково для державних видатків, частково - для змін у розподілі суспільного продукту”.

Ми погоджуємось з точкою зору В. М. Суторміної [3] стосовно того, що істотний внесок у розвиток фіскальної науки зробили представники шведської школи – К. Віксель та його учень Е. Ліндаль. Відкриття К. Вікселя полягає в тому, що він уперше пов’язав податкові принципи з формою податкового управління, й насамперед із процесом затвердження податків парламентом. У працях Е. Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги. Так само, як і К. Віксель, він вважав, що головною проблемою оподаткування є досягнення справедливості.

Найповніше фіскальна теорія, долучена до концепції добробуту та справедливості, розкривається в працях англійського економіста А. С. Пігу. Автор вважав, що справляння податків відбувається поза ринковими відносинами і в оподаткуванні не можна використовувати поняття граничної корисності. Основний принцип податків, за Пігу, – це принцип найменшої сукупної пожертви [3].

Останнім представником класичної суб’єктивно-психологічної школи, яким вважається Дж. Кларк, який розробив економічну доктрину, згідно з якою розподіл національного доходу між факторами виробництва відповідає “принципу справедливості”; кожний суб’єкт виробничих відносин отримує те, що він створив [1].

Світова економічна криза 1929-1933 рр. засвідчила істотні недоліки в побудові економічної системи. Неокласична доктрина з її маржиналістськими ідеями виявилася неспроможною і на зміну їй прийшло кейнсіанство. З одного боку, кейнсіанство є прямим запереченням неокласицизму, а з іншого – воно увібрало в себе низку його важливих принципів.

Економічна доктрина Дж. Кейнса запропонувала шляхи поліпшення функціонування господарського механізму та пом’якшення суперечностей ринкової економіки. Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Це регулювання здійснюється за допомогою різних економічних інструментів, у тому числі й податків.

Висновки та думки кейнсіанців зайшли своє відображення в інституціоналізмі – течії економічної теорії ХХ ст., представниками якої були П. Самюелсон, В. Нордгауз, Дж. Гелбрейт та Т. Балог. Вказані економісти приділяли істотну увагу дослідженням можливостей фіскального регулювання економіки з використанням мультиплікативних ефектів податків та державних видатків.

У другій половині ХХ ст., окремі наукові дослідження в оподаткуванні дістали назву неоконсерватизму. А найвідомішим представником цього напряму вважається М. Фрідман, який виступив за обмеження державного втручання в економіку лише грошовою системою.

Отже, розвиток податкових теорій західної фінансової науки свідчить про тісне взаємопроникнення та взаємодоповнення неокласичних та неокейнсіанських ідей.

Вдалими, на наш погляд, є спроби українських економістів сучасності синтезувати кейнсіанські та неокласичні теорії оподаткування. Вагомий внесок у розробку концептуальних засад функціонування податкової системи перехідного типу зроблено В. Андрущенком, О. Василиком, В. Вишневським, І. Луніною, О. Кириленко, К. Павлюк, Л. Тарангул, В. Суторміною, В. Федосовим тощо. Вказані автори розглядають податки як обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, які запроваджуються для утримання державних структур і фінансового забезпечення виконання ними функцій і завдань держави.

Сучасна теорія оподаткування розвивається в межах економіки суспільного вибору. Її видатний представник Дж. Б’юкенен у своїй роботі “Державні фінанси в умовах демократії” розглядає податки як прямі витрати громадян за надані урядом послуги, тому метод їхнього утримання може суттєво вплинути на ставлення громадян до розширення чи скорочення обсягу наданих послуг [1].

Отже, для сучасної фіскальної теорії характерне взаємопроникнення двох основних напрямів у фінансовій науці – кейнсіанства і неоконсерватизму.

Також, виходячи з вищенаведеного, можемо зробити наступні висновки: з кінця ХІХ ст. й дотепер теоретичні розробки в галузі оподаткування підпорядковано розв’язанню двох найважливіших проблем:

- регулюючої ролі податків, тобто використання їх в системі економічних відносин як фінансових важелів;

- прогресії в оподаткуванні та обгрунтуванні її теоретично достатнього рівня.

Література:

1. Демиденко Л. М. Розвиток теорії оподаткування вченими Заходу // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С. 111-117. Карп М. В. Налоговый менеджмент: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 477 с.

2. Мельник В. М. Ґенеза теорій податків // Фінанси України. – 2004. - № 8. – С. 42-53.

3. Суторміна В. М. Держава – податки – бізнес: [із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки] / В. М. Суторміна, В. М. Федосов, В. Л. Андрущенко– К.: Либідь, 1992. – 328 с.

4. Ингрэн Дж. История политической экономии / Пер. с англ. – М. – 1891. – С. 65-73.

5. Черник Д. Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 383 с.