Економічні науки/Державне регулювання економіки

Сучек Світлана Ігорівна

Студентки 5 курсу групи ФК-52м інституту економіки та менеджменту

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Науковий керівник: Цимбалюк І.О., к.е.н., доцент кафедри фінансів та оподаткування

Необхідність вдосконалення екологічного оподаткування в Україні

Вступ. Діяльність людини, зокрема у сфері виробництва, спрямована переважно на отримання матеріальних вигод. В контексті незмінного прагнення до максимізації прибутку, в тому числі за рахунок зниження собівартості продукції, економії на дотриманні вимог щодо мінімізації негативних впливів на навколишнє середовище, актуальним є використання методів впливу на підприємців для формування екологічної свідомості не лише пропагандисько-інформативним шляхом, а й з допомогою фінансових інструментів, таких як екологічні збори і платежі.

Постановка завдання. Метою дослідження є визначення сучасного стану та перспектив екологічного оподаткування в Україні.

Результати дослідження. Сучасні тенденції у розвитку податкових систем розвинутих країн свідчить про розвиток „екологізації” та набуття особливої ваги практики застосування екологічних податків. На сьогодні розвинуті країни світу стали ефективно використовувати податкові методи заохочення раціонального природокористування та для стимулювання залучення інвестицій у нові екологічні технології виробництва [1, с. 187]. Загалом при формуванні системи екологічного оподаткування можна виділити два основних підходи. Традиційний підхід базується на акцентуванні стимулюючої та стримуючої функції екологічних зборів і платежів, які не мають чітко вираженої фіскальної функції. Друга тенденція, наприклад у Нідерландах і Франції, проявляється у скасуванні більшості платежів, призначених для цільового природоохоронного фінансування. Замість системи екологічних зборів і платежів вводяться екологічні податки, що сплачуються у загальний державний бюджет, виконуючи при цьому суто фіскальні функції. Тобто, проходить процес поступового перетворення цільових екологічних платежів у податки, основною функцією яких є фіскальна, шляхом об’єднання низки зборів і платежів у «єдиний податок на види діяльності, які викликають забруднення навколишнього середовища» [2].

Нині одним із стратегічних завдань розвитку нашої держави постає максимальна інтеграція екологічної складової в усі сфери економіки та розвиток економічного механізму забезпечення охорони довкілля. В Україні триває процес становлення та розвитку власної системи екологічного оподаткування, яка в процесі податкових реформ зазнала значних трансформації. На жаль ситуація така, що екологічні платежі у вітчизняній податковій системі в повній мірі не виконують своїх функцій, характерною особливістю яких є компенсаційний характер та стимулювання до економного витрачання ресурсів, маючи в основному фіскальне спрямування.

Аналіз перших результатів від впроваджених із прийняттям Податкового кодексу змін показав, що дієвість та ефективність вітчизняної системи екологічних платежів поступово зростає, однак відсутність стабільності в динаміці показників ефективності використання коштів та низькі темпи зростання негативно характеризують податкову політику у сфері захисту навколишнього природного середовища і свідчать про необхідність внесення коректив, а саме збільшення обсягу бюджетних видатків за відповідним напрямом [3, с. 195].

Україна, проголосивши проєвропейську інтеграцію, прийняла велику кількість законів, направлених на охорону навколишнього середовища, це насамперед Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про екологічну експертизу» та кодекси: Водний, Земельний, Лісовий, Повітряний, Кодекс України про Надра [1]. Разом з тим, досить часто вони потребують вдосконалення та перегляду задля забезпечення їх реалізації, про що свідчить практика справляння вітчизняних екологічних податків, зокрема, неефективність щодо розв’язання проблем навколишнього середовища та відсутність реальних стимулів у економічних агентів до екологоконструктивних, енергозберігаючих дій [4].

Отже, питання екологічного оподаткування в Україні безумовно є актуальним, існуюча система потребує розвитку та доопрацювання, оскільки від економічних важелів залежить екологічна ситуація, тому в боротьбі за збереження навколишнього середовища не можна не взяти до уваги значимість зборів і платежів у вирішенні проблеми дбайливого природокористування. Важливими кроками покращення ситуації повинні стати: вдосконалення системи штрафів за екологічні порушення, запровадження коефіцієнтів коригування сум екологічних платежів залежно від зміни економічної шкоди, фінансування цільових економічних програм, вдосконалення системи екологічного ліцензування, застосування системи податкових пільг суб’єктами господарювання, що реалізують кроки в напрямку зменшення негативних впливів на навколишнє середовище.

Література

1. Антіпов О. М. Податкове стимулювання охорони навколишнього середовища [Електронний ресурс]. / О. М. Антіпов, І. В. Пономарьова. – Режим доступу:http://taxation.lg.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=114%3A2010-11-29-11-21-40&catid=41%3Ascientific-conference&Itemid=69

2. Веклич О. О. Екологічне оподаткування в Україні: реалії та напрями вдосконалення з урахуванням світового досвіду: Наук. видання. / О. О. Веклич. – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 47 с.

3. Цимбалюк І. О. Ефективність реформування вітчизняної системи екологічних платежів / І. О. Цимбалюк // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. – Переяслав-Хмельницький: Державний вищий навчальний заклад „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, 2013. – Випуск 20/1. – С. 186-195.

4. Чигрин О. Ю. Екологічне оподаткування в Україні: стан та напрямки вдосконалення. / О. Ю. Чигрин, О. М. Часник [за заг. ред. О. В. Прокопенко] // Економічні проблеми сталого розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. Балацького О.Ф., м. Суми, 24-26 квітня 2013 р. – Суми : СумДУ, 2013. – Т.2. – С. 250-251.