К.е.н. Квасній Л.Г., студент Фіцай М.Ю.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ВЗАЄМОЗВ”ЯЗОК ОСВІТИ ТА РИНКУ ПРАЦІ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Сьогодні актуальною є здатність нації підвищувати якість людського капіталу, створювати нові знання і втілювати їх у виробничі системи [1, с. 74].

Українськими науковцями досліджувався зарубіжний досвід взаємодії ринку праці та освітніх послуг (О.Грішнова, І.Сай, Л.Лісогор, В.Онікієнко, І.Петрова). Проте недостатньо вивчено сучасні механізми регулювання взаємодії освіти та ринку праці у США та Японії, оскільки саме ці країни репрезентують характерні особливості найтиповіших моделей взаємодії ринку праці та системи професійної освіти (американську та японську).

Світова практика показує, що у США та Японії державні органи є рівноправними соціальними партнерами разом із бізнесом та навчальним закладами стосовно забезпечення взаємодії освіти і ринку праці, "оскільки функціонування саме цих сфер неодмінно має свої негативні соціальні наслідки, а якраз соціальні питання ринок не вирішує" [2, с. 111]. Особлива увага приділяється політиці управління людськими ресурсами. Розрізняють наступні підходи в моделі управління людськими ресурсами: "Людський капітал"; "Трудовий ринок"; "Відданість організації"[3].

Аналіз свідчить, що існують суттєві відмінності в цих країнах стосовно управління людськими ресурсами, але саме профорієнтаційна робота і професійна підготовка визнані не тільки законодавчо, але й стали важливою функцією соціальної політики.

Американська модель взаємодії освіти та ринку праці характеризується "відкритою" формою соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством, яка базується на ідеї прийняття на себе зобов'язань за розв'язання тих питань, у яких зацікавлене суспільство, а саме, соціальною політикою корпорацій і політикою розвитку персоналу їх корпорацій.[4, с. 84]. У зв'язку з цим американська професійна освіта спонукається і підтримується роботодавцями більше, ніж у будь-якій іншій країні, без законодавчих зобов'язань.

Основою державної системи профорієнтації в Японії є Державна служба зайнятості, співробітники якої ще у школах та на спеціальних курсах проводять тестування та профвідбір для подальшого навчання та працевлаштування молоді. Роботодавці позитивно сприймають факт, що більшість молоді із середньою освітою не має свідоцтва про присвоєння професійної кваліфікації, оскільки необхідні компетенції здобуваються на робочому місці. Серед студентів 2-3 курсів роботодавці підшукують майбутніх працівників, які мають відповідати стратегічним планам фірми: якщо теоретична підготовка майбутнього фахівця задовольняє роботодавця, то його приймають на роботу під час студентських канікул, запрошують на зустрічі із керівниками фірми. Такі студенти знайомляться не тільки з корпоративною етикою, а й набувають практичних навичок і заробляють гроші.

Приймаючи на роботу випускника вищого навчального закладу, роботодавці звертають увагу не тільки на те, що в даний момент він знає та вміє робити або якими специфічними навичками володіє, а на його здатність до навчання, на його адаптаційні властивості. Під час відбору претендентів також враховується рейтинг ВНЗ, у якому випускник навчався, результати тестування та співбесіди. Прийом на роботу здійснюється один раз на рік.

Особливістю в Японії є те, що фахівці кожних три роки змінюють посаду для того, щоб бути універсальним спеціалістом, оскільки періодична зміна робочих місць упродовж трудової діяльності вважається найкращим способом підвищення кваліфікації кадрів.

На відміну від Японії, прийом на роботу в США проводиться після того, як окремим пунктом у контракті чітко визначається спеціалізація та зміст майбутньої роботи. Безперервна освіта стає частиною трудового процесу, а в основу організації навчання ставиться мотивація професійного зростання та розвитку особистості. Держава виступає рівноправним соціальним партнером бізнесу стосовно підготовки та перепідготовки кадрів. Механізм забезпечення зайнятості включає в себе методи стимулювання з боку державних органів освітньої активності підприємств, їх взаємодію з навчальними закладами, перерозподіл коштів роботодавців на підготовку та перепідготовку кадрів. Реалізація програм, які забезпечують взаємодію освіти та ринку праці у США, проходить при активному сприянні роботодавців, громадських та благодійних організацій. При Міністерстві освіти створене спеціальне управління кооперації з бізнесом. Як бачимо, у США та Японії державні органи є рівноправними соціальними партнерами разом із бізнесом та навчальним закладами стосовно забезпечення взаємодії освіти і ринку праці.

Зарубіжний досвід США та Японії показує, що основними напрямами діяльності держави щодо оптимізації взаємодії освіти і ринку праці є:

- необхідність прогнозування потреб ринку праці у працівниках та моніторингу у фахівцях певної фахової спрямованості;

- запровадження спільної участі та відповідальності всіх зацікавлених суб'єктів взаємодії за досягнення результату;

- забезпечення ефективної системи підготовки та підвищення кадрів.

Вважаємо, що вивчення досвіду цих країн необхідно здійснювати з метою удосконалення механізмів взаємодії освіти і ринку праці в Україні на сучасному етапі державотворення для забезпечення підприємств кваліфікованими кадрами, посилення відповідності їх професійного рівня вимогам роботодавців, підвищення якості професійної підготовки випускників навчальних закладів

1. Старовойт О. В. "Економіка знань" як сфера функціонування інтелекту /О. В. Старовойт // Вища освіта України. - 2009. - № 4. - С. 71-75.

2. Онікієнко В. В. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи /В. В. Онікієнко, Л. Г. Ткаченко, Л. М. Ємельянова ; за ред. В. В. Онікієнка. - К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 2007. - 286 с.

3.Международный менеджмент: учеб. для студ. вузов / под ред. С. Э. Пивоварова и др.- СПб.: Изд-во "Питер", 2000. - С. 554.

4.Ринок праці та освіта: пошук взаємодії : зб. наук. ст. / наук. ред. І. Л. Петрова. - К.: Таксон, 2007. - 200 с.