Экономические науки/5 Управление трудовыми ресурсами

доц., к.е.н. Дружиніна В.В., Углава А.О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Україна

 

НАПРЯМИ Регулювання раціональної зайнятості

у розвинутих країнах світу

Незалежно від моделі економічної системи пробле­ми використання праці займають провідне місце в політиці держави, оскільки вони нерозривно пов’язані із соціально-економічними процесами, що від­буваються в країні. Підвищення рівня раціональної зайнятості населення, покращення її якісних характеристик є важливою передумовою економічного розвитку країни, каталізатором перебігу економічних процесів на регіональному, державному, а також на міжнародному рівнях. У зв’язку з цим економічно розвинені країни й міжнародні організації відносять проблеми зайнятості, зокрема і раціональної зайнятості, вирішення яких впливає на забезпечення соціально-економічної стабільності суспільства. Відтак, раціональна зайнятість як соціально-економічне явище є предметом державного регулювання [1]. У різних країнах існують свої відмінності у реалізації політики раціональної зайнятості населення. На сучасному етапі дослідження проблеми раціональної зайнятості залишаються досить актуальним та висвітлюються в публікаціях багатьох вчених, зокрема І. Бессонової, Н. Вишнєвської, Т. Ісаченко, В. Сердюкової, Н. Шевашкевіч та ін.

Раціональна зайнятість – це одночасно і еконо­мічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: сус­пільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові до­сягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства [2].

У кожній з країн існує власна модель регулювання раціональної зайнятості, яка нерозривно пов’язана з регулюванням зайнятості населення в цілому, під якою розуміють: надання переваги проведенню активної чи пасивної політики раціональної зайнятості; ступінь централізації ринку праці та законодавства з питань раціональної зайнятості; участь у вирішенні проблемних аспектів профспілок, організацій роботодавців тощо [3]. Крім перерахованих напрямів регулювання раціональної зайнятості слід розглядати також гнучкість ринку праці, основними формами якого є чисельна гнучкість, функціональна гнучкість та гнучка оплата праці. Наприклад, у Німеччині, де одна з найблагополучніших економік європейської зони, на гнучких умовах зайняті більше 30% працівників, у Берліні ситуація гірше – 42% працівників знаходяться у положенні нестійкої зайнятості, під загрозою звільнення. В тих європейських країнах, де рівень безробіття високий, складається більш складна ситуація. Однією з нестандартних форм зайнятості є робота за тимчасовим контрактом. Ця форма занятості набуває все більшого поширення у всьому світі. Приміром, у країнах Західної Європи, питома вага тимчасових працівників складає в середньому 6-8% робочої сили. В цілому по країнам ЄС у 2011 році чисельність працюючих за тимчасовими договорами склала 25,4 млн. людей, або 14,1% від чисельності найманих працівників. При цьому в залежності від особливостей національних законодавств частка працюючих за тимчасовими договорами коливається від 27% чисельності найманих працівників в Іспанії до 5,7% у Великобританії [4]. Очевидно, що вирішення проблеми раціональної зайнятості населення неможливо без застосування відповідних напрямів регулювання раціональної зайнятості, через це стосовно раціональної зайнятості можна виділити п’ять основних моделей: американську, німецьку, англійську, шведську та японську, які представлені у табл. 1.


Таблиця 1 – Моделі та напрями регулювання раціональної зайнятості

Модель регулювання зайнятості

Напрями регулювання

Американська

яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному штаті власного законодавства щодо раціональної зайнятості і безробіття;

основу становить субсидарний тип соціально-трудових відносин, у якому все спрямовано на збереження у людини намагання до самовідповідальності і самореалізації;

регулювання раціональної зайнятості за допомогою фінансово-кредитної політики;

незначна участь у регулювання раціональної зайнятості профспілок.

Німецька

базується на активній політиці регулювання раціональної зайнятості;

держава акцентує свою увагу переважно на заходах із збереження робочих місць, надаючи пільги підприємствам, які утримуються від масових звільнень працівників;

раціональна зайнятість населення регулюється за допомогою участі профспілок.

Англійська

надання переваги пасивним заходам регулювання раціональної зайнятості;

законодавча система в Англії надає можливість місцевим владним органам самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу;

проблеми, що виникають, в сфері раціональної зайнятості вирішуються переважно через профспілки.

Шведська

надання переваги активній політиці регулювання  раціональної зайнятості;

селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги;

поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі економіки.

Японська

особлива політика використання робочої сили – система довічного найму;

передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи;

передбачає підготовку і перепідготовку кадрів у самій організації;

держава займається регулюванням зайнятості і соціального захисту населення переважно на макрорівні, забезпечуючи фірми і підприємства відповідаючими патерналістській концепції законами і державними нормативами.

 

Якщо розглядати напрями регулювання раціональної зайнятості населення в Україні, то вони повинні бути спрямовані на: формування необхідних організаційних і соціальних умов для забезпечення гарантій раціональної зайнятості; здійснення заходів, спрямованих на попередження безробіття; державну підтримку малого і середнього бізнесу; підвищення ролі держави у вирішенні проблем створення та захисту робочих місць, а також на залучення до вирішення цього питання комерційних структур.

Таким чином, проаналізувавши функціонування американської, німецької, шведської, англійської та японської моделей функціонування систем регулювання раціональної зайнятості населення можна зробити висновок, що кожна з них має свої сильні і слабкі сторони, але вирішити всі наявні проблеми ринку праці в сучасних умовах дуже складно, але можливо при ретельній розробці практичних рекомендацій та дій для досягнення головного обраного напряму – збалансування ринку праці.

 

Література:

1.                 Забута Н. Регулювання зайнятості населення: теорія і зарубіжний досвід / Н. Забута // Економіка. Проблеми економічного становлення. – 2009. – № 5. – С. 76–82.

2.                 Безтелесна Л. І. Державне регулювання зайнятості / Л. І. Безтелесна, Г. М. Юрчик. – Рівне : НУВГП, 2006. – 210 с.

3.                 Островерхов В. Використання зарубіжного досвіду для вдосконалення концепції зайнятості України в умовах кризи [Електронний ресурс]/ В. Островерхов. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ra

4.                 Мухамбетова Л.К. Развитие гибкого рынка труда в условиях реализации новой стратегии занятости [Электронный режим] / Л.К. Мухамбетова. – Режим доступа:  http://www.rusnauka.com/8_NMIV_2013