Економічні науки/6.Маркетинг і менеджмент

К.е.н. Скоробогатова Т. І., студентка Кондра В.І.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Україна

Інноваційна політика України в аспекті законодавчої бази та реальної статистики

Пріоритетним напрямком становлення сучасної України є побудова потужної європейської держави з розвинутою індустріальною базою. Проблеми, накопичені за тривалий період економічного спаду, істотно гальмували процеси структурних дисбалансів: технологічної модернізації, підвищення рівня продуктивності праці, наукоємність промислового виробництва, соціальних перетворень. Запровадження на державному рівні заходів щодо підвищення конкурентоспроможності економіки та інноваційної діяльності являється стратегічною політикою уряду країни.

Україна має близько 200 документів, за допомогою яких здійснюється регулювання науково-технічних розробок [1]. Однак, більшістю науковців стан інноваційної діяльності визнано як кризовий, невідповідаючий сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах, де показник приросту ВВП за рахунок впровадження нових технологій становить 60-90 %, тоді як в Україні він складає менше одного відсотка [2].

Слід також зазначити, що в Україні практично вичерпані можливості інерційного зростання, що пояснюється зниженням внутрішнього попиту на вітчизняні товари та збільшенням обсягу імпорту. Зокрема, це спричинено значним ступенем зношеності основних фондів, низьким рівнем використання виробничих потужностей, високою енергоємністю та незначним рівнем впровадження інновацій. При цьому в економіці домінують низькотехнологічні галузі, відповідно 95 % вітчизняної продукції належать до виробництва 3-го та 4-го технологічних укладів [3].

Таким чином, створення адаптованого до вимог СОТ і ЄС сучасного функціонування сектора економіки не можливе без розв’язання системних проблем.

Зростання рівня інноваційної бази має забезпечуватися завдяки реалізації державних програм, які наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Державні програми активізації розвитку інноваційного сектора [4]

Назва програми	Документ, яким затверджено програму	Термін виконання програми
Загальнодержавна комплексна програма розвитку високих наукоємних технологій	Закон України № 1676-IV від 09.04.2004 р.	2005-2013 рр.
Державна цільова економічна програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 рр.	Постанова КМУ № 447 від 14.05.2008 р.	2009-2013 рр.
Державна цільова науково-технічна програма «Нанотехнології та наноматеріали» на 2011- 2015 рр.	Постанова КМУ № 1231 від 28.10.2009 р.	2010-2014 рр.
Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні	Постанова КМУ № 389 від 02.02.2010 р.	2011-2015 рр.
Державна цільова науково-технічна програма розроблення новітніх технологій, створення вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров’я людини та задоволення потреб ветеринарної медицини на 2011-2015 рр.	Постанова КМУ № 725 від 22.06.2011 р.	2011-2014 рр.
Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»	Постанова КМУ № 187 від 27.02.2013 р.	2013-2014 рр.
Програма Європейського Союзу «Горизонт 2020»	Постанова ЦЕРН від 16.01.2014 р.	2014-2020 рр.

Прослідкувавши законодавчу динаміку уряду, варто відмітити, що стратегія втілення інноваційної політики має здійснюватися в аспекті законодавчої бази на системній і послідовній основі. Вихід України на траєкторію інноваційного розвитку залежить від збереження потенціалу науково-дослідних, проектно-конструкторських установ, впровадження внутрішнього попиту на освічені кадри, розвитку інтелектуальних ресурсів.

Україна на даному етапі зазнає сприятливого впливу зовнішніх факторів, світових тенденцій щодо інвестиційної привабливості, напрацьовано багато проектів в ресурсозбереженні, біотехнології та лазерній техніці. Проте, недосконалий законодавчий фактор, ризик політичної та економічної нестабільності, пасивне фінансування інноваційної сфери відіграють негативну роль.

Проведені дослідження показали, що для покращення даної ситуації, доцільно визначити найбільш сприятливі напрямки, які при мінімальних інвестиціях спроможні перейти в інноваційний рентабельний сектор економіки. Забезпечуючи функціонування інноваційного розвитку, слід запровадити низькі орендні ставки для малих фірм, започаткувати програму розвитку вітчизняного виробничого сектора, встановити нові елементи інноваційної інфраструктури: центри трансферу технологій, наукові парки, кластери тощо.

Таким чином, розробка заходів щодо інноваційного розвитку економіки та формування стратегічних напрямів у законодавчому контексті залишаються актуальними й в подальшому їх вивчені.

Література:

1. Денисенко М. П. Заходи щодо стимулювання комерціалізації науково-технічних розробок / М. П. Денисенко, С. В. Бреус //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14110/1/6_17-18_120506_maket_ena_ntb.pdf

2. Стреліна О. М. Інноваційний розвиток економіки України: проблеми та перспективи / О. М. Стреліна // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2166

3. Федишин Б. Стратегічний розвиток економіки на інноваційній основі / Б. Федишин, І. Федишин // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/1289/1/11fbpnio.pdf

4. Офіційний портал Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua