Камінський Анатолій Іванович,

здобувач,

Національний університет водного господарства та природокористування

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Початок ХХІ ст. знаменує собою завершення епохи індустріалізації і початок ери постіндустріального, інформаційного суспільства, в якому провідна роль належить науково-технічному прогресу і формам його реалізації – інноваціям. За цих обставин аж ніяк не випадковим, а закономірним є той факт, що регіональні інноваційні системи стають не тільки актуальним об’єктом наукових досліджень, але й вектором суспільного розвитку. Усе частіше в науковій літературі та практичній діяльності використовуються такі поняття, як інновація, інноваційний процес, інноваційна діяльність, інноваційна система, інноваційний розвиток, інноваційний потенціал, інноваційний механізм тощо. тощо. Однак, відсутність системності у визначенні дозволяє їх тлумачити відповідно до точки зору того чи іншого суб’єкта і віддзеркалює галузевий підхід, а відтак вони часто не є однозначно визначеними. Науково-термінологічна невизначеність стримує просування досягнень у сфері інноватики в освітню та виробничу сфери, що позначається на результатах діяльності підприємств і темпах економічного розвитку країни. Тому головним завданням сьогодення є упорядкування, уточнення існуючих і подальша розробка науково-термінологічних визначень складових частин сфери регіональних інноваційних систем на основі системного та комплексного підходу. Тільки він дозволяє досягти якісного визначення складу і взаємозалежності головних компонентів сфери інноваційної діяльності.

Для всебічного дослідження та вивчення питання розвитку регіональних інноваційних систем варто розглянути сутність поняття «інновації», яке розуміють як заново створені або удосконалені організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які суттєво покращують структуру і якість виробництва. Це комплекс етапів, стадій, що включають розробку, впровадження та реалізацію інноваційного продукту. Послідовність проведення цих робіт визначається інноваційним процесом. Його суть полягає в отриманні нововведення і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, увесь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

Інноваційний процес на регіональному рівні передбачає інноваційну діяльність – поєднання науково-технічної та інвестиційної діяльності, результатом якого стає промислове впровадження результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Загальна суть державного регулювання інноваційної діяльності полягає в цілеспрямованому впливі органів державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери.

Системне бачення інноваційної діяльності дозволяє найбільш повно досліджувати інноваційні процеси і на цій основі встановлювати основні закони і закономірності їх розвитку. Як наслідок, в науковий обіг вводиться поняття «інноваційна система». Під інноваційною системою варто розуміти штучно створювану віртуальну організацію, в якій органи влади, різноманітні підприємницькі й суспільні структури взаємодіючи виконують певні функції та властиві їм види діяльності з організації, здійснення і регулювання інноваційних процесів створення різноманітних форм, способів, засобів та інших інноваційних продуктів і товарів на основі досягнень науково-технічного прогресу, їх застосування у виробництві, сферах розподілу, обміну, споживання тощо для найбільш повного задоволення суспільних і особистих потреб.

Таким чином, інноваційний розвиток регіону в сучасних умовах можна визначити як сукупність перманентних взаємопов’язаних виробничих, адміністративних та соціальних інновацій, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності господарського комплексу регіону.

Система взаємозв’язків між елементами інноваційної системи представляє собою інноваційний механізм. Під інноваційним механізмом у даному випадку мається на увазі динамічна цілісна система розвитку, що забезпечує правові, договірно-контрольні, регулятивні функції сумісності інтересів всіх учасників інноваційного процесу і відповідальності за його кінцевий інтегральний соціально-економічний ефект.

Соціально-економічний розвиток регіону залежить від ефективності інноваційної політики на регіональному рівні. Системний аналіз дозволяє визначити регіональну інноваційну політику як складову державної науково-технічної, інноваційної політики і основну складову регіональної соціально-економічної політики запровадження центральними та регіональними органами державної влади, а також іншими державними організаціями та їх регіональними структурними підрозділами спрямованих на стимулювання інтенсифікації інноваційних процесів в регіоні шляхом використання інноваційних потенціалів регіонів та інноваційної інфраструктури.

Водночас стає очевидним, що регіональна інноваційна система представляє собою динамічне утворення, яке дозволяє економічній системі регіону формувати нові способи адаптації до зовнішнього середовища з урахуванням існуючого (чи модифікованого) потенціалу регіону. Регіональну інноваційну систему можна представити у вигляді сукупності елементів, в якій і самі елементи, і тіснота зв’язків між ними актуалізуються у відповідь на збільшення мінливості зовнішнього середовища. Важливо також відмітити, що в цьому випадку регіональна інноваційна система є винятково системою, що генерує інновації різного рівня глибини і складності в економіці регіону.

Таким чином, виходячи із зазначеного, державне регулювання регіональної інноваційної системи полягає в створенні соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.