МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

Черба Віта Миколаївна,

здобувач Академії муніципального управління

В основу вибору стратегічних механізмів державного управління сферою культури в області аналізу впливу на економічні та соціальні результати сфери культури стану зовнішнього та внутрішнього середовища необхідно покласти принцип конкретизації об’єкту і визначення механізму впливу сукупності умов впливу на результативність його функціонування в довгостроковому періоді часу. При дослідженні стратегічного впливу на сферу культури середовища непрямого впливу необхідно виділяти такі елементи, як економічне, політичне, технологічне і соціально-культурне оточення, кожен з яких по-своєму визначає поточний і перспективний стан, і, відповідно, економічні та соціальні результати сфери культури.

Слід зазначити наступні положення, розгляд яких при обґрунтуванні рішень з розробки стратегічних механізмів державного управління сферою культури в Україні забезпечить досягнення сферою культури високих соціальних та економічних перспективних результатів:

- здійснення заходів з інноваційного перетворення інфраструктури галузі і системи її управління, як базової умови ліквідації неоднорідності забезпечення населення послугами організацій і подолання соціальної нерівності в творчому розвитку громадян, що забезпечує розвиток єдиного культурного та інформаційного простору України, реалізація комплексу заходів, спрямованих на забезпечення адаптації установ культури до ринкових умов (вдосконалення стратегічного планування, перетворення установ культури в нові організаційно-правові форми, розробка механізмів державно-приватного партнерства і захисту авторських і суміжних прав, розвиток системи саморегулювання і меценатства) для створення умов ефективної діяльності бюджетних організацій;

- створення єдиної електронної державної бази даних про музейні предмети і колекції з метою ефективного контролю їх обліку і зберігання, розширення умов доступу громадян до культурних цінностей, створення сприятливих умов для їх наукового використання;

- вдосконалення механізмів підтримки професійного мистецтва, стимулювання процесів творчості і забезпечення соціального захисту творчих працівників, включаючи, у тому числі, адаптацію установ культури до ринкових умов і стимулювання збільшення долі їх приватного фінансування, впровадження сучасних форм менеджменту;

- впровадження грантової підтримки та інших заходів стимулювання діяльності фольклорних колективів і майстрів декоративно-прикладного мистецтва і створення умов для залучення дітей і молоді до зайняття, пов’язаного з народною культурою, як інструмент її збереження і розвитку;

- підготовка і реалізація міжнародних проектів і активний розвиток мистецтва України у формі гастролей, конкурсів, виставок, фестивалів і стажувань за кордоном з метою поглиблення інтеграції України у світовий культурний процес і закріплення її позитивного образу за кордоном.

- показники загальної динаміки населення, числа потенційних споживачів послуг культурного характеру, що відображають зміни;

- показники соціальної динаміки населення.

Враховуючи об’єктивні особливості завдань сфери культури, що носять переважно соціальний характер, і специфіку діяльності установ сфери культури, як просвітницьких організацій і суб’єктів господарювання переважно некомерційного характеру, слід зазначити, що діяльність державних органів робить у більшості випадків визначальний вплив на результати їх поточної діяльності і, що принципово важливе з точки зору цілей справжньої роботи, в довгостроковому періоді часу.

Це положення підтверджується, передусім, тим, що переважаючою формою власності у більшості галузей сфери культури є державна, а основною правовою формою організацій - унітарне підприємство і, отже, органи виконавчої державної влади різних рівнів (у відповідність з віднесенням цієї установи культури до управління органами того або іншого рівня) отримують право прямої участі в управлінні такими об’єктами [1, с. 251].

В основу розробки комплексу стратегічних механізмів державного управління сферою культури в Україні слід покласти методологію, здатну, передусім, адекватно відобразити складність і комплексність таких об’єктів, що поєднують соціальну спрямованість та економічні аспекти реалізації, а також дозволяють виявити узагальнювальні базові функціональні характеристики операційних процесів, різноманітних за своєю галузевою природою.

Формуючи стратегічні механізми державного управління сферою культури в Україні, слід орієнтуватися на розуміння цільової орієнтації стратегічного управління - забезпечення в довгостроковому періоді стійкості розвитку і високої конкурентоспроможності складних соціально-економічних систем на основі мотивації персоналу, інновацій, зростання та ефективного використання економічного і людського потенціалів, протистояння зовнішнім загрозам, досягнення стійкої конкурентної переваги.

Система стратегічного управління сферою культури з точки зору системного підходу може бути представлена як сукупність двох підсистем – суб’єкта та об’єкту управління, а також прямих і зворотних зв’язків між ними. Таким чином, вона включає такі складові як державні, регіональні, місцеві органи державної влади, окремі міністерства, підприємства і організації різних форм власності, громадські організації та об’єднання, громадян, а також комунікації, що виникають між ними.

Стратегічна роль держави у сфері культури реалізується через політичну, організаційно-правову та фінансову функції. А основними інструментами чинення управлінського впливу служать національні та регіональні законодавчі акти, програми довгострокового розвитку, система бюджетного фінансування. Підкреслимо, що роль і значення перерахованих елементів в процесі управління сферою культури постійно змінюється.

Так, в Україні нині зберігається провідна роль органів державної влади, що визначають культурну політику і несуть основний тягар фінансування значимих культурних об’єктів. Складність стратегічного управління сферою культури в першу чергу обумовлена тим, що сама галузь є багаторівневою системою, що включає безліч різнорідних господарюючих суб’єктів і зв’язків між ними, крім того, культура держави багатонаціональна, складається з великої кількості субкультури, динамічно змінюється в часі [2, c. 108].

Стратегія управління сферою культури, безумовно, має бути інтегрована в єдину державну стратегію соціально-економічного розвитку, при цьому тісно взаємодіяти і органічно доповнювати інші стратегії соціального блоку, спрямовані на забезпечення процесів соціальної інтеграції в суспільстві та поліпшення якості життя населення.

Визначення стратегічного вектору культурної політики держави, безумовно, повинне здійснюватися на основі міжнародного досвіду, з урахуванням базових рекомендацій міжнародних форумів на рівні як урядових, так і неурядових організацій, з метою інтеграції національної сфери культури у світовий гуманітарний простір. Отже, питання самобутності української культури є стержнем оптимальної моделі культури України, що припускає інтеграцію країни в систему світової культури на правах рівноправного учасника глобальних культурних процесів.

Література

1. Кулі К.К. Проблеми визначення природи соціального замовлення в системі місцевого самоврядування в Україні / К.К. Кулі // Актуальні проблеми держави і права. - 2011. - Вип. 61. - С. 250-256.

2. Губа А.В. Характеристика складових управлінської культури в світі / А.В. Губа // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук України. – 2008. – № 3-4 (60-61). – С. 107-116.

References

1. Kuli, K.K. (2013) “Problems of determination of nature of social order in the system of local self-government in Ukraine”, Aktual'ni problemy derzhavy i prava, vol. 61, pp. 250-256.

2. Huba, A.V. (2008) “Description of constituents of administrative culture in the world”, Pedahohika i psykholohiia. Visnyk Akademii pedahohichnykh nauk Ukrainy, vol. 3-4 (60-61), pp. 107-116.