Задера
В. В.
Студентка
4-А курсу ННІ історії і філософії
Черкаський
національний університет імені Б. Хмельницького, Україна
Революційна
діяльність Жана Поля Марата
Ідеї
рівності, свободи, незалежності, справедливого суспільного життя для деяких
країн і народів до цього часу залишаються недосяжними. Але ще у ХVІІІ ст. Велика Французька революція рясніла цими
гаслами і кликала до бою. Люди жили і помирали, народжувались і боролись заради
цих священних принципів. Одним із натхненних діячів цього періоду був Жан Поль
Марат.
В сучасному суспільстві політичні лідери втрачають
зв’язок із народом, відокремлюються від його повсякденних проблем і, як
наслідок, це призводить до втрати впевненості в майбутньому. Саме в цей момент
слід згадувати тих людей, які творили історію, які стояли біля колиски
народження і формування демократичного і правового суспільства. Одним із них є
Марат.
Великий революціонер ХVІІІ ст., відомий діяч французької революції 1789-1794 рр., доктор
медицини і фізик, соціолог і юрист, один із найвидатніших публіцистів свого
часу, відомий під іменем «Друг народу», на честь газети, яку він видавав із
вересня 1789 р., Жан Поль Марат. Для одних це палкий революціонер, друг
народу, мученик за свободу. Для інших – огидний кат, людиноненависник, що
закликав без жалості рубати голови[5,430].
Народився у Швейцарії, в сім’ї
лікаря. У 16 років залишив батьківський будинок, жив у Франції, Голландії,
Ірландії й Англії, вивчав медицину і філософію. Після смерті батьків заробляв
на життя медичною практикою, знання з якої отримав у рідному домі[2,60].
Більше 10 років прожив в Англії і Голландії і виступив там з рядом революційних
книг і брошур, через які здобув чимало запеклих ворогів. В
1773 році видав двотомну працю з фізіології «Філософський досвід про людину;
або Принципи і закони впливу душі на тіло і тіла на душу», за яким написав ряд
інших наукових праць. Ця книга викликала його полеміку з Вольтером.
В юні роки Жан цікавився природознавством, фізикою. Його
досліди в сфері електроенергетики оцінювали у Французькій Академії наук. У
грудні 1774 р. в Лондоні була видана книга Марата – «Ланцюги рабства»[1,60].
У 1789 р. він пише «Дар Вітчизні» та «Додаток» до
нього. Обидві ці брошури показували тактичну лінію в політичних вимогах
напередодні революції у Франції. З початком революції Марат активно підтримує
її і виступає на засадах єдності та укріплення третього стану в боротьбі проти
абсолютистського режиму[1,155].
Але, коли після 14 липня починається розмежування
всередині нього Марат обирає шлях тісного співробітництва з народом, на відміну
від Мірабо, Лафаєта, Сієса, Байї. Своє завдання Марат бачив в тому, щоб,
подібно до часового, попереджувати народ про небезпеку і викривати його
недругів, шляхом жорстких методів[5,433].
8 вересня 1789 р. в Парижі було розповсюджене
коротке повідомлення, яке сповіщало, що найближчим часом в Парижі буде виходити
нове періодичне видання «Le Publiciste parisien» - «Парижський публіцист». Тоді вперше стало відомо
автора численних анонімних праць, таких як «Монітер», «План Конституції». Ним
був Марат[4,263].
Із шостого номеру газета змінила свою назву і стала
іменуватись «L’Ami du Peuple on le Publiciste parisien» - « Друг народу, або Парижський публіцист».
Жан Поль видавав газету сам, за власний рахунок, не
отримуючи ні від кого субсидій, ні фінансової чи іншої допомоги[2,65].
Метою цього видання була персоніфікація ворогів народу,
причому Марат з однаковою різкістю висловлювався про королівську сім’ю, про
міністрів і членів Національних Зборів. Серед народу газета користувалася
широкою популярністю, про що свідчили її численні підробки[4,282].
З-поміж інших революційних діячів Марат вирізнявся як
великий революціонер-демократ. Він шукав засоби виходу країни з революційної
кризи не в парламентських рішеннях, не в стінах Національних Зборів, а в
революційних діях населення, на площах і вулицях революційної столиці.
Марат апелював не до депутатів, не до державних діячів,
він звертався до народу і тільки до нього[1,175].
З початком війни проти Австрії, жирондисти, які очолювали
управління країною, замість того, щоб поширювати серед населення прагнення до
боротьби із зовнішнім ворогом, зосереджують свої зусилля на боротьбі проти
якобінців.
Пізніше, Марат напише статтю «План революції, яка не
вдалась», де чітко покаже чому так сталось? Його відповідь була очевидною:
«Змінились лише декорації, а актори залишились ті ж, ті самі маски і ті ж
інтриги: міністри-мучителі, несправедливий законодавець, дрібні і боязкі
лицеміри» [1,257-258].
Ці виклики знаходять підтримку серед широких мас
населення. Жирондисти не могли змиритися з успіхом Жана Поля. Його разом із
Робесп’єром звинувачували у диктатурі, в намірах встановити тріумвірат Дантона,
Робесп’єра і Марата[1,281].
Проте, події, які сталися 20 листопада в Тюільрійському
палаці розставили все на свої місця.
Перший біограф Марата Альфред Бужар писав: «Кінець процесу
Марата виявився прямо протилежним тому, на що сподівались його обвинувачі; вони
хотіли убити Марата; і ось – він ще більш великий, ніж коли-небудь. Вчора він
був письменником, депутатом, сьогодні він став знаменитим»[1,318].
Якобінці взяли владу в свої руки. Ситуація була нелегкою.
Вони прийняли декрети. Аграрне законодавство нанесло удар по всіх феодальних
пережитках в сільському господарстві. Вони створили Конституцію першої
республіки, найдемократичнішу із усіх відомих на той час.
Марат, як і Робесп’єр був одним із великих
лідерів партії Гори.
Але тяжка хвороба, яка почалася ще весною 1793 року
мучила його і сам лікар не знав причини свого захворювання. Він працював
лежачи, його дружина Сімона стала йому найближчим помічником. Марат не здався,
він знав про все, що відбувалось в Парижі, на засіданнях Конвенту.
Прагнення бути в курсі всіх подій і стало фатальним для
Жана Поля. Попри тяжкий стан він згодився прийняти Шарлотту Корде, яка повинна
була повідомити про заговори в Кані. Дочка репресованого революціонерами
аристократа і жирондистка за переконаннями, вважаючи Марата одним з найбільших
зол Франції, приїхала з Нормандії до Парижу, щоб убити його під час святкового
параду в День Бастилії – 14 липня. Але із-за відміни святкувань Шарлотта
змінила план дій і попросила аудієнції у Марата під виглядом журналістки, що
має намір виказати «ворогів народу» в Нормандії. Ця жінка й стала вбивцею Друга
народу.
Вся Франція сприйняла цю втрату як велику біду. Іменем
Марата названі вулиці, зокрема на його честь було перейменовано район Парижа
Монмартр, місто Гавр, підприємства, один із перших воєнних кораблів, його ім’я
живе в книгах, пам’ятниках, та в його праці, яка була сповнена рішучості, безстрашності та
революційності[2,78].
Друг народу став прикладом не одному поколінню
революціонерів. Ця людина була великим гуманістом і патріотом.
Література:
1.
А.З. Манфред, Марат, М., «Молодая гвардия», 1962, 352
стр.
2.
Валовой Д. Друг народа: (Жан Поль Марат – 1743-1793)//Валовой
Д. Дерзновение.-М.,1991.-С.60-78.
3.
Документы
истории Великой Французкой революции: Учебное пособие: Т1/ Отв. Ред. А.В.
Адо.М.: Изд-во Московского ун-та,1990. 528 с.
4.
Е.В. Тарле, Жан Поль Марат, Друг народа, Соч., т. VІ, стр. 261-291.
5.
Пименова Л.А. Марат (1743-1793)//Исторический лексикон.
XVIII век.-М.,1996.-С. 430-434.
Режим доступу:http://liberte.newmail.ru/TarleMarat.html.