«Педагогические науки»/ 5.Современные методы преподавания

Бойко С.В.

Медяник А.В.

ВП «Коледж технологій та дизайну Луганського національного університету імені Тараса Шевченка»

Використання цитат у навчальному процесі як засіб когнітивного розвитку студентів

На етапі реформування освіти України в парадигмі євроінтеграції і запровадження принципів Болонського процесу, відповідно до визначених Державною національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)» завдань, професійна школа виконує важливе соціальне замовлення щодо розвитку творчої особистості з високим рівнем знань, умінь і професійної культури.

Реформа викликана потребами суспільства, вона є складовою частиною суспільного розвитку, найважливішим чинником соціально-економічного прогресу. Перед викладачами навчальних закладів завжди стояли найважливіші завдання з навчання і виховання майбутній фахівців. Але сьогодні необхідна перебудова традиційної системи навчання.

Формування особистості – безперервний і виключно складний процес, у якому діють багато чинників, на основі яких розкриваються потреби, інтереси, схильності, здібності, характер, іншими словами формується когнітивна сфера молодої людини. При цьому провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості.

У навчальній і науковій психологічній літературі поняття когнітивного розвитку не розкривається. Як правило, даються визначення, позбавлені будь-якого концептуального змісту. Так, Генрі Глейтман визначає когнітивний розвиток як «розумове зростання людини від дитинства до дорослості». У підручнику «Когнітивна психологія», що вийшов під редакцією В.М. Дружиніна і Д.В. Ушакова когнітивний розвиток визначається як шлях зміни інтелектуальних здібностей і знань про світ у процесі розвитку дитини. При цьому підкреслюється, що аналізує і описує ці шляхи когнітивна психологія. У монографії С.Міллера «Психологія розвитку: методи дослідження» когнітивний розвиток зовсім ніяк не визначається. Не дає чіткого визначення цього поняття відомий фахівець з когнітивної психології Р.Солсо. Він лише зазначає, що «з погляду розвитку, мислення дорослої людини – це складний результат його зростання, починаючи з самого моменту народження».

Когнітивний розвиток часто аналізується як розвиток окремих пізнавальних процесів, серед яких провідним є мислення. Об'єктом когнітивного розвитку можуть бути також пізнавальні здібності. Іншими словами, когнітивні здібності – це такі властивості особистості, які є умовою успішного здійснення окремих етапів когнітивного процесу, як процесу оперування знаннями. В.М.Дружинін розробив концепцію розвитку таких когнітивних здібностей, як навчання, креативність і інтелект. Ці розумові здібності він відносив до загальних здібностей людини.

Ж. Піаже і Л.С. Виготський розробляли онтогенетичну лінію когнітивного розвитку. Для них когнітивний розвиток виступав як природний процес. З точки зору Ж.Піаже його детермінантами були логіко-математичні структури, іманентно властиві суб'єкту які поступово розгортаються в інтелекті по мірі його дозрівання. Л.С.Виготський як детермінант когнітивного розвитку виділяв культурне опосередкування, представлене, насамперед, знаками і мовою.

Отже, Ж.Піаже за осонову бере те, що програма когнітивного розвитку закладена в генотипі індивіда, у вроджених невралгічних структурах. Л.С.Виготський же стверджує, що джерелом когнітивного розвитку виступає культура як сукупність історично вироблених знарядь праці, систем знаків та інших засобів діяльності.

На аналізі культурних засобів психічного розвитку зосередив свою увагу М.Коул. Їм розроблена теорія артефактів. Під артефактом М.Коул розуміє будь-яке культурне пристосування, що дозволяє людині досягати своїх прагматичних цілей. Артефакти грають роль медіаторів людських дій, містять у собі можливість взаємодії людей зі світом і один з одним. При цьому вони приймають різні конфігурації. Артефакти прямо не визначають пізнавального розвитку. Арсенал артефактів, які задають параметри когнітивного розвитку, досить широкий, і певне місце серед них займають цитати і афоризми.

Студент у якості суб'єкта і об'єкта педагогічного процесу виступає як особистість, що самоактуалізується. Така сучасна вимога до «бачення» студента для педагога виражається в цілях його професійної діяльності. Для керівника – у моделі випускника навчального закладу. Зміст і технології освіти як компоненти педагогічного процесу повинні бути націлені на досягнення студентом найбільш високого рівня розвиненості і сформованості особистості. Педагог для цього повинен використовувати адекватні засоби, методи та форми навчання і виховання.

Викладачу вищої школи необхідно поєднувати якості вченого, педагога і досить майстерного лектора. Справжній учений-педагог викладає свій предмет із переконаних позицій, із характерною захопленістю, що є однією з неодмінних умов порушення інтересу у слухачів. Не менш істотною умовою кваліфікованого читання лекцій є знання предмета та його життєвого переломлення в значно більшому обсязі, ніж викладається в курсі. Проте не тільки знання предмета потрібно для лекції, необхідно педагогічне і психологічне розуміння шляхів перетворення повідомлюваних відомостей у знання слухачів, потрібна також і досить розвинена мова, що дозволяє викладати наукові положення без термінологічних труднощів, з достатньою образністю й емоційністю, які, у свою чергу, будуть сприятимуть розвитку когнітивної студента.

Лекційний матеріал повинен переосмислюватися студентами, упливати на нові цінності, на складну етичну і моральну культуру і, в кінцевому рахунку, на самовиховання студента і на розвиток його пізнавальних здібностей. Роль викладача в цьому процесі стає спонукальною та спрямовуючою, але в жодному разі не нав'язує свої цінності.

І які б не застосовувалися в даний час засоби навчання, головним, як і раніше, залишається усне слово педагога. Усна мова його повинна бути чітка, образна. Зробити її більш образною допоможуть вислови, що давно отримали право громадянства на сторінках літератури і що стали афоризмами. У цих ярких, коротких висловах, що мають жорстку внутрішню логіку, концентруються основні особливості орфографії, пунктуації, лексики і стилістики мови. У творах великих учених, філософів, письменників, громадських діячів різних народів і часів міститься немало афоризмів про мораль, етику, науку і знання, технічний прогрес, теорію і практику, сенс життя, велич людського духу і ін.

Рівень мислення – явище історичне, що припускає спадкоємність знань від покоління до покоління. І в цьому ще одна з причин популярності цитат: вони допомагають познайомитися з найбільш значними зразками духовного надбання минулих епох. А афоризми дають можливість скласти початкове уявлення про погляди тієї або іншої епохи.

Афоризми представляють чималий теоретичний і практичний інтерес в аспекті вивчення мови. Використання афоризмів робить заняття цікавішими і мотивованими, розвиває мислення студентів, підвищує культуру мови, розширює світогляд; в афоризмах закладений високий духовний потенціал.

Використовуючи афоризми при навчанні, слід підходити до них як до явищ різних рівнів. По-перше, афоризми розглядаються як явища мови. Їх синтаксична чіткість, композиція, різні стилістичні фігури (антоніми, омоніми, синоніми, порівняння, метафори) представляють багатий мовний матеріал на різних етапах навчання. По-друге, афоризми це явища думки, що є логічними одиницями, думками або висновками, і по-третє, вони є елементами країнознавства, що дають уявлення про культуру, творчі устремління, філософські, етнічні, етичні шукання народу. Все це дозволяє використовувати афоризми для реалізації як виховної, так і розвиваючої і навчальної мети освіти.

Навчальні програми, як правило, не передбачають систематичного використання афоризмів. Тут все залежить від самого викладача, його відношення до цього своєрідного жанру людської думки. Нам представляється, що афоризми можна використовувати в різних дидактичних цілях. Способи або методи роботи з афоризмами теж можуть і повинні бути різними. При включенні афоризмів в навчальний матеріал необхідно враховувати специфіку навчального закладу, особливості аудиторії, етап навчання і ступень володіння матеріалом.

Матеріал, отриманий на лекції повинен осмислюватися, впливати на цінності, що формуються, на етичну культуру, що складається, і, кінець кінцем, на світогляд студента. Роль викладача в цьому процесі стає спонукальною і такою, що направляє, але, що у жодному випадку не нав'язує свої цінності.

Таким чином, можна виділити ряд аспектів етичного виховання на лекціях:

1) аксіологічний – звернення до вищих цінностей;

2) гносеологічний – включення студента в процес пізнання вищих цінностей;

3) когнітивний – пізнання студентів через призму вищих цінностей самого себе і своїх можливостей;

4) орієнтаційний – виявлення ядра етичної орієнтації людини, її відношення до світу, людей і себе;

5) результативний – механізм становлення структури людського «Я».

Ступінь позитивного впливу педагога на внутрішній світ студента пропорційний його авторитету, що виражається і в сприйнятті афоризмів. Робота з висловами-афоризмами, на наш погляд, одна з форм становлення особистісно-етичного досвіду студента. Ця «модифікація» особистісного досвіду людини є ключовою характеристикою його вихованості і її найважливішим проявом. При цьому можна говорити про наявність у сформованої особистості, вихованої людини також досвіду відповідальності, рефлексії, самостійності, творчості, вибірковості, пошуку сенсу буття та ін. При цьому особистісно-етичний досвід варто розглядати як мету і результат процесу виховання, а також як системоутворюючий компонент змісту виховання в цілому. Завдання людини, що стала на шлях самовдосконалення, самовиховання – знайти адекватне розуміння норм моральності.

У структурі особистісно-етичного досвіду виділяються такі компоненти як змістовний, поведінковий, загальнокультурний. Останній складається з: а) культури суспільства в цілому, б) знань про моральність, в) емоційно-плотської складової, в якій відображено відношення людини до етичної норми. Психічною формою існування особистісно-етичного досвіду є переживання.

Особистісно-етичний досвід – це результат способу життя, орієнтуючий людину на етичні цінності, вироблені і відібрані людством. Виховання, таким чином, і є процес допомоги студентові у формуванні, становленні особистісно-етичного досвіду. Особистий же досвід це досвід, накопичений людиною в процесі життя, іншими словами це індивідуальний досвід. Особистісний досвід – це досвід виконання специфічних дій духовного змісту, наприклад, досвід етичних шукань. Ієрархічну структуру різних видів досвіду можна представити у вигляді молекули, де ядром виступає особистісний досвід, його оточує особистий досвід, а оболонкою є життєвий досвід.

Компетентністний підхід висуває на перший план уміння молодої людини вирішувати проблеми, що виникають у взаєминах людей, в етичних нормах, в питаннях вибору партнерів, при оцінці власних вчинків, необхідності рефлексії власних життєвих проблем, самоорганізації себе, виборі стилю і способу життя, у процесі отримання особистісного досвіду спілкування і вирішення конфліктів. Робота з афоризмами дозволяє дати оцінку власних вчинків і вчинків інших людей, вибрати стиль поведінки і вирішення конфліктів.

Дуже важливо пам'ятати, що особистість формується не навчанням, а через самостійне осмислення того, як вона живе, рефлексію своєї життєвої ситуації, через перетворення її, через подолання колізій дитинства, отримання віри в свої сили і вміння співробітництва. Робота з афоризмами і навколо них повинна бути організована так, щоб студент розумів – йому дається свобода і право вибору, і при цьому відчував пошану до своїх проблем. Педагоги повинні враховувати ідею особистісно-розвиваючої освіти про те, що не можна вчити людину тільки на підставі кимось створеного досвіду, їй необхідний власний, індивідуальний досвід відкриттів, ухвалення рішень, відстоювання своїх принципів.

Афоризм може перетворитися на етичну опору. Використовуючи чужий досвід – досвід, накопичений людством і втілений в слові, педагог дає студентові інструмент управління власною поведінкою і оцінки дій що оточують з позиції моральності.. Сама по собі робота з афоризмами, природно, не самоціль. Вона лише підтвердження значущості надпредметної діяльності і її особливої ролі в структурі буття людини, яка полягає в «пошуку і утворенні сенсів як окремих дій, так і життєдіяльності в цілому».

До засобів сприяючих пізнанню студентів через призму вищих цінностей самого себе і своїх можливостей, формуванню світогляду і світовідчування, можна з впевненістю віднести історичні вислови, які свідчать про етичний сенс історії і розкривають різні грані цього сенсу. Такі афоризми можна використовувати поступово по мірі вивчення змістовної частини історичної спадщини і застосовувати їх або як епіграфи до лекції або як аргумент на користь виховної мети лекції.

Ще великий російський педагог К.Д.Ушинський писав, що порівняння є основа всякого розуміння, всякого учення. Практика показує, що найбільший ефект дає використання афоризмів і цитат що містять порівняння невідомого, того що вивчається, з вже вивченим, відомим. Це викликає у студентів асоціації, сприяє міцному засвоєнню матеріалу.

Не менш важливим моментом у роботі з афоризмами є вироблення уміння застосовувати їх в усній або письмовій мові, здатності використовувати афоризми для аргументації своїх думок, висловів, оскільки афоризм (подібно до прислів'я або приказки) набуває свій конкретний сенс перш за все в мові, її контексті. Використовуючи афоризми великих людей, студенти збагачують свою свідомість і інтелект, розвивають уяву, виховують філософський погляд на життя і події, які відбуваються навколо.

Методи і прийоми, за допомогою яких можуть бути використані цитати і афоризми багатообразні. Багато що залежить від майстерності педагога, від рівня підготовки студентської групи і інших умов. Тому, намітивши використання того або іншого уривка, цитати, афоризму, треба виходити з конкретних завдань які формулює педагог, з основного змісту лекції і кожного разу визначати, який з цих літературних матеріалів, в якому об'ємі і в якій формі доцільно застосувати.

Таким чином, доцільна і добре продумана робота з використання цитат і афоризмів в навчальному процесі принесе неоціниму користь студентам, підвищить інтерес до предмету, забезпечить велику ефективність праці викладача. Адже недаремно Я.А.Коменський в «Великій дидактиці» писав: «Всіма можливими способами потрібно запалювати в дітях гаряче прагнення до знання і вчення». Це і потрібно намагатися робити за допомогою використання афоризмів і цитат в навчальному процесі.

Література

1. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – М.: Изд-во «Ин-т практ. психол.»; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996.

5. Брунер Дж., Олвер Р., Гринфилд П. Исследование развития познавательной деятельности. – М.: Педагогика, 1971.

6. Брунер Дж. Психология познания. – М.: Прогресс, 1977. – 414 с.

10. Дружинин В.Н. Когнитивные способности: структура, диагностика, развитие. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: ИМАТОН, 2001. – 224 с.

11. Когнитивная психология / Под ред. В.Н.Дружинина и Д.В.Ушакова. – М.: ПЕР СЭ, 2002. – 480 с.

12. Локалова Н.П. Психологическое развитие как составляющая образования // Вопросы психологии. 2003. – №1. – С. 27-40.

14. Перекличка веков: Размышления. Суждения. Высказывания // Сост. В. Г. Носков. – М.: Мысль, 1990. – 444с.

15. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М.: Международная педагогическая академия, 1994. – 580 с.

16. Солсо Р. Л. Когнитивная психология. – М.: Тривола, 1996. – 600 с.

17. Педагогічна майстерність: підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища школа, 2004. – 424 с.