К.пед.н. Шапошнікова І. І , к.б.н. Корсун.С. М., Суворова Я. В.

Харківська державна академія фізичної культури

ДО ПИТАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Реформування системи вищої освіти відповідно до вимог Болонського процесу спрямовує викладачів на забезпечення індивідуального підходу до професійного становлення студентів. Одним із можливих перспективних засобів реалізації такого підходу є диференціація навчання, яка передбачає поділ студентів на групи за певною ознакою та організацію навчальної роботи в кожній з них із врахуванням загальних характеристик всіх її членів.

Окремі аспекти проблеми диференціації в педагогічному процесі освітнього закладу висвітлено в багатьох наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених. Так, загальнотеоретичні основи диференціації навчання визначено в дослідженнях О. Бугайова, С. Гончаренка, В. Лозової,
М. Мельникова, І. Осмоловської, П. Сикорського, І. Унта та інших учених.

У своїх наукових працях автори по-різному трактують поняття «диференціація навчання», проте їх трактування принципово не суперечать між собою. За І. Осмоловською, диференціація навчання реалізується через врахування індивідуально-типологічних особливостей осіб, які навчаються, та різної побудови навчального процесу у виділених групах [1, с. 7].
В. Галузяк, М. Сметанський і В. Шахов [2, c. 27] під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються у групи для окремого навчання.

Диференціація навчання студентів у вищих навчальних закладах може відбуватися на основі врахування особливостей їх пізнавальних процесів, рівня навчальної успішності, індивідуальних освітніх потреб чи інтересів, профільної спеціалізації тощо.

Як свідчить аналіз роботи у вищих навчальних закладах фізичної культури, викладачами використовуються різні можливі способи диференціації навчання майбутніх фахівців, хоча найбільш часто ними застосовується диференціація за навчальними досягненнями студентів, коли для різних груп пропонуються завдання різного рівня складності.

Проте слід зазначити, що кожний із цих варіантів диференціації має свою специфіку, призначається для розв’язання конкретних навчальних завдань і може успішно застосовуватися в чітко визначених умовах. Тому групування студентів не можна сприймати як статичне явище, кожного разу під час розподілення майбутніх фахівців на групи важливо враховувати цілу низку різних факторів. Важливо також підкреслити, що найбільший педагогічний ефект може бути досягнутий тільки в разі забезпечення оптимального поєднання різних варіантів диференціації навчання студентів.

На основі вивчення наукових праць [1; 3; 4] ми також дійшли висновку, що впровадження будь-якого варіанту диференціації навчання студентів вищих навчальних закладів фізичної культури вимагає від викладача докладного проектування майбутнього заняття із продумуванням механізму поділу майбутніх фахівців на групи з урахуванням їх індивідуальних особливостей, властивостей, а також поставлених перед заняттям дидактичних і виховних завдань; розробку, підбір для кожної групи оптимальних за рівнем складності та змістом завдань, підготовку інших необхідних дидактичних матеріалів; забезпечення системи прямого та зворотного зв’язку з групами, а також продумування інших важливих організаційних моментів.

На відміну від інших студентів, специфічною особливістю навчання студентів-спортсменів є те, що вони поєднують навчання у ВНЗ із постійними тренуваннями й змаганнями в різних містах України, в тому числі і за кордоном. Цей момент необхідно обов’язково враховувати викладачам з різних навчальних дисциплін під час планування й проведення занять.

Наш багаторічний досвід викладацької роботи в Харківській державній академії фізичної культури свідчить, що підвищити рівень знань і умінь студентів можна через забезпечення диференціації навчального процесу, при якій поділ майбутніх фахівців на групи відбувається з урахуванням їхніх персональних чи групових графіків тренувань і змагань. У такому випадку педагог може своєчасно продумати склад диференційованих груп на кожному із запланованих занять, які проводитимуться у недалекому майбутньому, види й рівні навчальної роботи студентів для кожної з цих груп, обговорити з її членами оптимальний час групових консультацій, зміст запланованої самостійної роботи та її педагогічний супровід, а також інші суттєві питання.

Як свідчать результати проведеного нами дослідження, реалізація такого варіанту диференціації навчання стимулює розвиток позитивної освітньої мотивації у студентів-спортсменів, формування в них відповідальності за своєчасне ліквідування вад у знаннях, а також забезпечує ефективну педагогічну взаємодію з викладачем.

Література:

1. Осмоловская И.М. Дифференциация процесса обучения в современной школе: Учеб. пособие. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство ГПО «МОДЭК», 2004. – 176 с.

2. Педагогіка: Навч. посібник / В.Г. Галузяк. М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – 3-є вид, випр. і доп. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. – 400 с.

3. Сикорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання в середніх загальноосвітніх і професійних навчальних закладах: Авторефер. дис… докт. пед. наук. – Київ, 2001. – 39 с.

4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2000. – 542 с.