Педагогічні науки/Проблеми підготовки спеціалістів

Д.п.н, к.філ.н. Мішеніна Т.М.

Криворізький педагогічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна

Управлінські засади пошуково-інформаційної діяльності майбутніх учителів філологічних спеціальностей

У публікації розкрито управлінські засади пошуково-інформаційної діяльності майбутніх учителів філологічних спеціальностей. Розкрито дидактичний потенціал словниково-довідкової літератури, подано характеристику інформаційних джерел у змісті фахової підготовки майбутніх фахівців.

Ключові слова: пошуково-інформаційна діяльність, майбутні вчителі філологічних спеціальностей, словниково-довідкова література на електронних носіях.

Компетентнісно-орієнтоване навчання майбутніх учителів філологічних спеціальностей – організована спільна діяльність викладача і студентів, спрямована на свідоме, міцне і глибоке оволодіння ними предметними (спеціальними) компетенціями. Забезпечення компетентнісного спрямування загальної середньої освіти визначає необхідність цілісного системного підходу до формування дидактичної компетентності вчителя в умовах вищого педагогічного навчального закладу. Дидактична компетентність майбутнього учителя філологічних спеціальностей визначається як здатність організовувати ефективний процес навчання учнів гуманітарних предметів, здійснювати аналіз педагогічного процесу в середній школі та покращувати власну педагогічну діяльність; специфічний спосіб професійної педагогічної самореалізації особистості і певна сукупність психо-рефлексивних і соціально-психологічних особистісних утворень.

Дослідження методологічних засад формування фахової компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей потребує синтезу гуманітарного і прикладного знання з урахуванням взаємозв’язку освітніх концепцій та психолого-педагогічних і філологічних наук. Філологічна освіта майбутнього вчителя модернізується в контексті сучасних тенденцій у науці, вітчизняній системі освіти. Об’єктивною є потреба оновлення предметного змісту психолого-педагогічних і філологічних наук, методичних підходів до його реалізації.

Питання компетентнісно-орієнтованого навчання майбутніх учителів філологічних спеціальностей розглянуті у працях методистів (О. Біляєв, М. Вашуленко, Є. Голобородько, Н. Голуб, О. Горошкіна, Т. Донченко, І. Зимня, О. Куцевол, В. Мельничайко, Г. Онкович, Н. Остапенко, О. Семеног, Т. Симоненко, О. Хорошковська, Г. Шелехова).

Важливими для нашого дослідження є праці з питань діяльнісного підходу до навчання учнів у загальноосвітніх закладах (С.Гончаренко, С. Караман, В. Коржуєв, П. Кубрушко, В. Ледньов, О.Пометун, В. Попков, О. Савченко, Д. Чернилевський); психологічні концепції діяльності (Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); теорії формування особистості в навчально-виховному процесі (К. Абульханова-Славська, Л. Божович, С. Максименко, В. Роменець, Т. Яценко).

Виробленню стратегії нашого дослідження сприяли методологічно спрямовані дослідження В.Беспалька, В. Бондаря, Б. Гершунського, С.Гончаренка, І.Зязюна, Г. Костюка, В. Кременя, В. Лозової, Н. Ничкало, І.Підласого, В.Рибалки, В. Семиченко, О. Савченко, О.Сухомлинської.

Водночас аналіз наукової літератури з проблеми засвідчив, що формування дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей у вищих педагогічних навчальних закладах не знайшов достатнього відображення в дослідженнях і не був предметом окремого наукового висвітлення.

Мета статті – розкрити управлінські засади пошуково-інформаційної діяльності майбутніх учителів філологічних спеціальностей.

Спрямування гуманітарної підготовки майбутніх учителів в умовах вищих педагогічних навчальних закладів висуває вимоги до інформаційного складника фахової компетентності майбутніх філологів, що передбачає вміння знаходити, обробляти й застосовувати інформацію задля забезпечення неперервного освітнього розвитку.

Характеристиками сучасних освітніх технологій є [3; 6]: 1) випереджувальний характер, сутність якого полягає в тому, щоб своєчасно підготувати людину до успішного функціонування в соціокультурних умовах, які постійно ускладнюються; 2) компетентнісно-орієнтований характер, що уможливлює в подальшій професійній діяльності самоактуалізацію, саморозвиток особистості викладача й студента; 3) спрямованість на формування множинності суб’єктних картин світу, смислопошуковий діалог, структурування особистісних знань; 4) опора на сукупність інформаційно-знаннєвих систем, що виконують аналітико-оцінювальні функції стосовно інших інформаційних систем; 5) спрямованість на організацію самостійної пізнавально-пошукової діяльності студента на основі розвитку навичок самоспостереження, самопізнання, рефлексії, самоосвіти.

У сучасних умовах інформатизації вітчизняної вищої освіти особливої ваги набуває вивчення стану проблеми формування пошуково-інформаційного складника дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей, водночас констатуємо, що на сучасному етапі розвитку педагогічної думки не достатня кількість досліджень присвячена формуванню інформаційного складника дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей у процесі роботи зі словниково-довідковою літературою у фаховій діяльності. Проведені нами дослідження свідчать про недостатній рівень сформованості у студентів філологічних спеціальностей умінь користуватися паперовими й електронними україномовними й іншомовними носіями.

Актуальність ґрунтовного розгляду окресленої проблеми визначається такими чинниками: появою новітніх інформаційних технологій, які дозволяють оволодіти прогресивними способами пошуку інформації; потребою розвитку у майбутніх учителів філологічних спеціальностей умінь пошуку, збереження, оброблення й передавання інформації з паперових, електронних, україномовних та іншомовних носіїв.

Дослідження з окресленого напряму дозволить розв’язати суперечність між об’єктивною потребою формування пошуково-інформаційної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей та традиційними підходами до гуманітарної підготовки студентів філологічних факультетів у вищих педагогічних навчальних закладах.

Завершений організаційно-управлінський цикл обов’язково передбачає отримання прогнозованого результату, поетапний і кінцевий контроль і самоконтроль цього процесу, визначення ефективності діяльності через порівняння результату й мети в рамках обраних критеріїв. Рерультаивним завершальним етапом оргуправлінського циклу є встановлення зворотних зв’язків, їх ґрунтовний аналіз, а також проведення корекції за необхідності.

Переваги використання інформаційних технологій у процесі фахової підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей полягають у таких позиціях: 1) можливість мультимедійного подання інформації, що впливає на всі органи сприйняття; 2) можливість створення нових електронних навчальних матеріалів шляхом об’єднання інформації різних джерел; 3) можливість доступу до різних інформаційних ресурсів; 4) можливість здійснення навчального процесу в режимі он-лайн; 5) свобода пошуку та добору необхідної інформації; 6) можливість доступу до он-лайн словників [3].

Зважаючи на викладені вище положення, уважаємо, що бібліотеки повинні робити особливий акцент під час комплектування фондів на різного роду довідкові видання, де лаконічно подано різногалузеву інформацію. Центри інформаційної підтримки освіти сучасної бібліотеки ВПНЗ має передбачити роботу саме з довідковою літературою, зважаючи також на тенденцію, яка полягає в тому, що друковане слово матиме поступово деякою мірою применшену роль основного джерела навчальної інформації, поступово поступатиметься електронним носіям (значною мірою це стосується словників, довідників, енциклопедій, під час роботи з якими потрібно максимально зекономити час) [1; 2; 4].

Пропозицією є упровадження в навчальний процес гуманітарної підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей спецкурсу задля розширення уявлення про зміст роботи зі словниково-довідковою літературою у процесі фахової підготовки, подальшої педагогічної діяльності. Зокрема, заслуговують на увагу навчальні блоки:

1. Дидактичний потенціал словниково-довідникової літератури. Історія виникнення і процес розвитку словниково-довідникової літератури від перших друкованих книг до електронних носіїв інформації. Роль словниково-довідкової літератури у формуванні та розвитку естетичного, розумового, морального, економічного, культурного, інформаційного виховання. Формування фахової інформаційної компетенції майбутніх учителів філологічних спеціальностей.

2. Характеристика сучасних інформаційних джерел. Класифікація словниково-довідкової літератури за напрямками розвитку (галузева класифікація), вікова класифікація, будова словників, довідників, енциклопедій. Особливості будови словникових статей у різних типах словників. Переваги й недоліки використання словниково-довідкової літератури під час практично-семінарського заняття. Переваги та недоліки класичних та електронних видань. Дотримання стилю та лексики під час написання словникових статей. Вплив енциклопедичних словників на морфологічні словники і навпаки. Необхідність опрацювання передмови словника для подальшої успішної роботи з ним. Особливості використання словниково-довідкової літератури під час занять [5; 6].

Завдяки переконливим техніко-дидактичним можливостям комп’ютера (сприйняття й аналіз друкованої і/або звукової інформації, її оброблення, збереження, виклик інформації у будь-якій формі: від друкованої, графічної і звукової до відеозображення, діалог між студентом і комп’ютером, неперервний зворотний зв’язок) із його допомогою можна створити специфічне освітнє середовище, якому притаманні такі характеристики: комунікативність, ситуативність, інтерактивність, предметність і реалістичність інформаційно-комунікативної діяльності студентів ефективність впливу на його органи сприйняття, можливість оптимального керування й самокерування.

Інформаційно-навчальна перебудова вищої освіти, зокрема засобами Інтернету, покликана здійснити реалізацію таких цілей діяльності вищого навчального закладу: а) пошук новітньої інформації задля розв’язання навчальних питань; організації наукової роботи студентів і викладачів; б) проведення навчальних телекомунікаційних проектів; в) розроблення навчальних мультимедійних програм; г) підвищення кваліфікації викладачів.

Приклади організації роботи майбутніх учителів філологічних спеціальностей зі словниково-довідковою літературою

1. Виконання проблемного завдання на з’ясування особливостей фітонімів в народному фольклорі:

Спостережуваним в українських народних піснях є фітонім української ментальності тополя – 18 мовних фактів.

Словникове значення слова тополя таке: «Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок» [Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К. : Ірпінь, 2004. – 1440 с.; с. 1256].

Тополями зазвичай обсаджували поля, шляхи, садибу, тому переважають в українських народних піснях рядки стояла тополя край поля (верба, як було викладено, стоїть над водою): Од поля до поля Виросла тополя. Гей, виросла тополя.

Тополя набуває символічності, вияскравлюючи образи: дерева життя; добра і зла; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни [Словник символів культури України / за ред. В.П.Кочура та ін. – К. : Міленіум, 2002. – 260 с.; Словник символів / за ред. Потапенко О., Дмитренко М. – К. : Народознавство, 1997. – 155 с.].

У контексті української культури тополя – канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: Що у полі, в полі Зацвіли тополі, Тим я тебе не любила, Що не до любові. Рубання тополі, як і калини, символізує заручення та одруження юнака: Тонкая, високая тополя, – Чорнявая дівчина – то моя. Тонкую, високую зрубаю, Чорнявую дівчину кохаю. Перетворення дівчини на тополю уможливлює створення магічно-естетичного образу, який уведено в сюжет щодо долі людини, осмислення людських взаємин. Сюжетна лінія представляє психологічний паралелізм, що знайшов реалізацію у символах (хлопець – дівчина; вітер – тополя): Хвалилася, хвалилася тополя: – Що я вгору висока, Що я вгору, що я вгору висока, Що я в корінь глибока, Обізвався вітронько, вітронько: – Не хвалися, тополе! Не хвалися, не хвалися, тополе! У наведеному уривку романтизм сюжетної лінії досягається тим, що на початку уведено персоніфіковані образи, які накладаються на структуру реальних.

Тополя здавна стала ключовим елементом української культури, але вона не символізує Україну, а уособлює українське, те, що належить Україні, рідне. Послідовно цю ідею втілено в образі весняної тополі як утілення весняного буйно квіття, відродження природи, оновлення природи і людини: Ой верба, верба, тополя Схилила гіллячко додолу, На зеленую діброву, На холодную водицю, На шовковую травицю. Там соловейко гніздо в’є, А зозуленька сокоче.

Висновок до завдання: у структурі аналізованого фітоніма є поняття, образні й символічні значення; тополя також виступає уособленням українського, рідного, хоча й не є символом України.

2. Здійснити постпозиційний і препозиційний аналіз сполучуваності дієслова у мові твору (письменник за вибором).

3. Здійснити аналіз концепту трава у художньому мовленні письменника рідного краю (письменник за вибором). Подано за: Голота Любов. Вікна : [поезії] / Любов Голота. – К. : Молодь, 1983. – 87 с.

Основний вид рослинності українських степів – це трави, з ними пов’язаний побут, культура народу потягом багатьох століть. А сприйняття й осмислення сучасною людиною довкілля виявляється похідним від культурно-історичного буття народу. Тож у картині світу українців і в ХХ ст. вагоме місце посідає макроконцепт трава, що давно увійшов і міцно закріпився у свідомості.

Проаналізовано 107 мовних факти концепту трава в поетичному мовленні рідного краю.

Макроконцепт трава містить у своїй структурі велику кількість концептів-складників, для яких спільною основою є ядро-поняття: «Рослина з однорічними зеленими м’якими пагінцями, які не дерев’яніють».

Трава – одне з втілень макроконцепту природа, що має в уяві людей позитивну конотацію – той компонент значення, що включає поряд з образно-асоціативним комплексом, який переходить у внутрішню форму, емотивну модальність і стилістичну маркованість.

Позитивна маркованість передається макроконцепту трава як елементу природи, підкреслюємо елемент «носія істини»: Полю вклоняюсь, толоці і темній діброві, Гордій купаві, і макові, і купині, – Не позбавляйте мене свого духу і мови, Дайте дання і відкрийтеся, трави, мені! (Голота, с. 21).

Сум і обурення викликає нищення природи, але про нищення трави говорять значно рідше, ніж про вирубування дерев, лісів тощо. Цей факт відповідає ситуації в реальному житті: З одного лона – люди і трава, Високі зорі і блакитні води… Немає пасинків у матері Природи: В усьому суша і у всім – жива! (Голота, с. 21).

Складовими частинами концептів виступають також оцінки, емоції, які асоціюються з денотатами назв. Трава викликає масу суперечливих чуттів у душах людей: її проростання здається найпростішим процесом, але людина нічого не знає про філософську суть трави, оскільки це надзвичайно складно: У серденьку літа і року, У вусі нетоптаних трав. «Широко у світі широкім» – Ковалик своєї почав (Голота, с. 79).

Травинка має обмежений простір, водночас її макросвіт здатен охопити більший простір: Я вільна… Живу… на гіллі трави, на крилечках птиць (Голота, с. 66).

Траву людина бачить постійно, це звичайне явище, але сприймається як диво: Співає жайвір – небу й сонцю люб. Збирають трави шовком шите віно… (Голота, с. 23); І як тепер віддячити землі? Як віднайти своє лице в усьому – В житах, у травах, в перших бростях грому, Як їх подобу віднайти в собі?! (Голота, с. 17).

Основна дія, яку виконує трава, виражається дієсловом рости, всі інші предикати вказують на додаткові дії: шуміти, шелестіти, хилитися, пахнути, зеленіти, жовтіти, сохнути, в’янути, гнутися, вигорати тощо. Іноді траві приписуються нехарактерні для неї дії: летіти, співати, слухати, дивуватися, говорити, мовчати, плакати, тужити, зітхати: За те, що удвох в цім столітті, В цім літі ми вдвох не були – Віджуряться трави і квіти, Відплачуть за нас цвіркуни… (Голота, с. 79)

Люди можуть лежати в траві, відпочиваючи на природі, бажаючи набратись сил: Я ж виросла в толоки в пелені! Так лагідно ніхто мене не слухав… (Голота, с. 20); Мені горнулись трави до грудей, Я вигрівалась в трав отих на грудях, Збагнувши згодом, що є трави й люди, Що світ поділено на трави і людей (с. 20).

У структурі макроконцепту трава нараховується велика кількість символічних значень, національні концепти взагалі тяжіють до символізації, обумовленої етноорієнтованою селекцією окремих елементів глобальної моделі світу.

Група символів пов’язана з асоціаціями щодо циклічності росту трави. У багатьох культурах світу трава – символ оновлення, пробудження природи, інтерпретація цього символу – нове життя, можливість життя взагалі спостерігається в літературі рідного краю: Крізь дні нудні трава нового змісту прокльовує (Голота, с. 24).

Макроконцепт трава має у своїй структурі багато символів, серед яких є навіть протилежні за семантикою; таке явище можливе, оскільки символ містить ідеї, що несуть різне смислове навантаження.

В українській культурі між людиною та природою взаєморозуміння, з травами розмовляють, рослини відчувають стан людей, у поезії це передається іноді за допомогою прийому паралелізму, що бере початок з фольклорної традиції: Трави, розрадьте, прийміть мою душу і тіло, Дайте на серце прозріння й видющість очам, Щоб наболіле у вас і мені заболіло… Роду моєму простіть і нащадкам простіть нерозумним За потолочене, скошене, зжате у вашім роду, – Вами дароване, мною розтрачене й згублене В корені вашім, у цвіті і плоді знайду (Голота с. 21).

Макроконцепт трава має у своїй структурі поняття, характеристики якості, кількості, дії, простору й часу. Важливу роль у житті людини займає сегмент «функціональне призначення». Розвинута система символів, що містить навіть протилежні елементи.

Відомо, що традиційний навчальний процес зорієнтований на дидактично оброблений, відносно статичний із погляду блокового подання системи теоретичних й емпірійних відомстей із певної галузі знань підручник. В умовах інформатизації вищої школи рівень освітніх послуг значною мірою залежить від рівня доступності інформації студентам. Реально обсяг навчальної інформації, як правило, обмежується наявністю обмеженої кількості підручників у читальному залі; доступ до першоджерел, сучасних журналів, статей можливий тільки за умови звернення до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Кардинально новий спосіб доступу до оригінальних робіт, опублікованих у різних виданнях, стає можливим під час використання в навчальному процесі системи Інтернет. Студенти і викладачі можуть ознайомитися з матеріалами конференцій, публікаціями у фахових виданнях також через мережу Інтернет. Прогресивним кроком щодо обміну навчальної й наукової інформації є проведення Інтернет-конференцій. Доступність в обміні знаннями й результатами досліджень дозволяє ефективно використовувати навчальні Інтернет-конференції.

Формування пошуково-інформаційного складника дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей передбачає вироблення вмінь і навичок пошуково-інформаційної діяльності майбутніх учителів філологічних спеціальностей, а також розширення їхнього уявлення про сутність словникової роботи в умовах інформатизації середньої і вищої школи. За умови ефективної організації роботи зі словниками на виробляється потреба користуватися словниками, вміння орієнтуватися у довідковій літературі.

Уважаємо перспективним напрямом підготовки майбутніх філологів застосування компаративного методу ознайомлення із напрацюваннями лінгвістичної/літературознавчої вітчизняної й зарубіжної лінгвістичної думки, що дозволить максимально охопити тенденції розвитку наукових шкіл.

Формування пошуково-інформаційного складника дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей передбачає етапи навчити студентів правильно, з мінімальними затратами часу знаходити і працювати з необхідною словниково-довідниковою інформацією, користуючись традиційними й електронними джерелами.

Література:

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / [авт-уклад. С.У. Гончаренко]. – К. : Либідь, 1997. – 367 с.

2. Карпіловська Є.А. Машинні версії традиційних словників як основа для укладання комп’ютерних словників та тезаурусів / Є.А. Карпіловська // Мовознавство. – 1996. – №4-5. – С. 19-22.

3. Мішеніна Т.М. Зміст пошуково-інформаційної діяльності у процесі формування дидактичної компетентності майбутніх учителів філологічних спеціальностей / Т.М. Мішеніна // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. праць. – Слов’янськ, 2013. – Випуск LXI. – С. 142-153.

4. Першак М.М. Стан і перспективи комп’ютерної лексикографії в Україні / М.М. Першак // Мовознавство. – 1996. – №4-5. – С. 47-49.

5. Сербенська О.А. Словник – настільна книга вчителя та учня / О.А. Сербенська // Українська мова та література в школі. – 1987. – №6. – С.34-37.

6. Юзвишин И. И. Информациология / И.И. Юзвишин. – М.,1995. – 264 с.