Педагогічні науки / Методичні основи виховного процесу

Наталія Русин

Мукачівський державний університет, Україна

Особистісно орієнтований підхід у формуванні морально-ціннісних орієнтацій учнів молодшого шкільного віку

Особистісно орієнтоване виховання – це виховання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти. Особистісно зорієнтований підхід поєднує навчання й виховання в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту розвитку дитини, підготовку її до життєтворчості.

Особистість - це соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку [2]. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності. Розвиток особистості пов'язаний з її самовизначенням, типом та способом вирішення суперечностей із дійсністю, власним життям, оточенням.

У центрі уваги особистісно зорієнтованого виховання стоїть дитина, її творчі сили. Принципами, які визначають мету, стратегію, зміст, шляхи та засоби виховання, такі:

- принцип природовідповідності, який полягає в тому, що виховання має узгоджуватись із законами розвитку природи і людини, у відповідальності людини за подальшу еволюцію ноосфери в цілому та самої себе, у тому, щоб зміст, методи і форми виховання, стиль взаємодії педагогів і вихованців ураховували необхідність статевої та вікової диференціації (особливо при формуванні ставлення до здорового способу життя), навичок виживання в екстремальних умовах [3, 182 - 192];

- принцип гуманізації, що реалізується через особистісно зорієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу та гуманітаризацію змісту і зазначає, що необхідно актуалізувати ввесь загальнокультурний потенціал дітей. Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Як зазначав В. Сухомлинський, це завдання є одним із найважчих і найтонших завдань педагога, оскільки «жива істота, яка допомогою педагога пізнає світ, поступово стає особистістю. У цьому важкому становленні влада педагога має бути особливо обережною: воля старшого легко може перетворитися у сваволю, а інколи і в розправу над людиною. Не придушити й зламати, а підняти й підтримати, не знеособити внутрішні духовні сили дитини, а утвердити почуття власної гідності» [4].

- принцип культуровідповідності, який полягає в тому, що освіта має відкривати дитині вікно у світову культуру через сприйняття цінностей і норм конкретної національної та регіональної культури [2, с. 30-34];

- принцип системності, що вимагає системного підходу до організації життєдіяльності освітнього закладу на основі забезпечення цілісності становлення особистості;

- принцип діалогічності, що передбачає співтворчість рівних партнерів: вихователя та вихованця, які взаємозбагачують одне одного;

- принцип диференціації полягає у створенні умов для засвоєння змісту виховання в оптимальному для кожної дитини обсязі з урахуванням специфічної позиції дітей та дорослих (батьків і педагогів);

- принцип інтеграції розглядається як основа реформування змісту виховання і передбачає подолання диспропорцій між предметами, які збагачують особистість науковими знаннями, озброюють засобами діяльності, надають можливість художньо-образного сприйняття навколишнього світу, формують цілісне уявлення про сьогоденну реальність і утворення між ними суттєвих взаємовідносин;

- принцип успішності, що спирається на мажорний тон загальношкільного клімату, на власні успіхи дитини в діяльності та моральній поведінці, що допомагає розкриттю й відкриває нові можливості в «зоні найближчого розвитку»;

- принцип творчої самодіяльності, що полягає у самоорганізації та розвитку інтересів дітей, практичному оволодінні різноманітними видами навчальної роботи, фізичної праці, спорту, мистецтва з подальшою реалізацією в діяльності;

- принцип адаптивності, що є провідним принципом управління в умовах демократизації, коли на перше місце виходять «м’які» методи через створення умов та мотивацію.

Основними напрямами особистісно зорієнтованої виховної системи є: вивчення історії та культури рідного краю; організація діяльності з патріотичного та громадянського виховання; організація діяльності з морального виховання; розвиток творчих здібностей, підтримка обдарованих дітей, забезпечення процесу саморозвитку та самовизначення вихованців; коригування процесів соціалізації, засвоєння навичок самоуправління; розвиток екологічного мислення, формування в дитини усвідомлення себе як частки цілісного світу; діяльність, що спрямована на усвідомлення дитиною важливості та оволодіння необхідними трудовими навичками; засвоєння навичок здорового способу життя; педагогічний супровід та підтримка навчально-виховного процесу.

Система особистісно зорієнтованого виховання характеризується також оптимальним добором методів, прийомів та засобів виховання. Кожен метод, прийом має бути загальним і водночас конкретним, всебічно і творчо впливати на особистість дитини.

Основними засобами є: колективні творчі справи; колективна організаційна діяльність (планування, проведення заходів, обговорення результатів); творчі ігри (пізнавальні, музичні, спортивні, сюжетно-рольові ігри, свята тощо).

Методи особистісно зорієнтованого виховання можна розподілити на такі групи:

- методи спонукання, за допомогою яких у дитини створюється та закріплюється необхідний емоційно-вольовий настрій, розвиваються високі почуття, прагнення, інтереси, потреби [2, с. 84 - 85];

- методи та прийоми привчання, за допомогою яких розвиваються вміння, навички, звички дитини (оптимальний режим життєдіяльності колективу, творчі доручення, творча гра, творче змагання, традиції школи, особистий приклад);

- методи та прийоми збудження й закріплення почуття відповідальності за себе і за товаришів, довіри до людей, віри у власні сили (товариська вимога, нагадування, допомога, застереження, порада);

- методи та прийоми переконання, за допомогою яких у дитини розвиваються пізнавальні інтереси, світогляд, свідомість, формуються погляди, відчуття прекрасного (роз'яснення, розповідь, міркування, бесіда, обговорення, дискусія, переконання на власному досвіді) [2, с. 46 - 48].

Визначальним компонентом виховної особистісно зорієнтованої системи є педагогічно обґрунтована мета, що полягає у формуванні особистості, яка може побудувати життя, що варте людини [3, с. 129 – 133].

Актуалізовані сучасною соціокультурною та економічною ситуацією риси людини – це здоров'я, культура (як загальна, так і професійна), гуманізм, громадянськість, толерантність, працелюбність, самостворення, моральність, творча самодіяльність, заповзятливість (діловитість, практичність), комунікативність, законослухняність, патріотизм, громадянськість, активна життєва позиція; моральність, духовність, гуманізм; креативність (здатність до творчості); здоровий спосіб життя; естетичний, етичний та культурний розвиток; здатність до саморозвитку, самореалізації, уміння адаптуватися в реальних умовах.

У зв’язку з цим виховна система школи має дати учням якомога більше знань про суспільство, озброїти їх системою соціальних умінь (настанов), умінням адаптуватися до змінних соціально-економічних умов, тобто сформувати «компетентну особистість», яка здатна не тільки сприймати умови реального життя, а й перетворювати їх.

Література

1. Максименко С. Д. Загальна психологія / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/1266/51/1/0/

2. Мельничук С. Г. Педагогіка (теорія виховання): навчальний посібник / С.Г. Мельничук. – К.: Видавничий дім «Слово», 2012. – 288с.

3. Омеляненко В. Л., Теорія і методика виховання: навчальний посібник / В.Л. Омеляненко, А. І. Кузьмінський. – К.: Знання, 2008. – 415 с.

4. Сухомлинський В. О. Сопілка у вогні / В.О. Сухомлинський / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.dnpb.gov.ua/id/467/