Педагогічні
науки / Методичні основи виховного процесу
Мукачівський
державний університет, Україна
Правове виховання молодших школярів
є необхідним компонентом ранньої впливу на формування поведінки
важковиховуваних молодших школярів. За даними спеціальних досліджень
збільшується число учнів початкової школи, справи яких розглядають служби у
справах неповнолітніх. Окрім того, на думку педагогів, сьогодні до першого
класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в
дитячому садку, не мають бажання вчитися, є
недостатньо підготовленими до школи. Спостерігається такий тривожний
симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в
правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6-8 відсотків [5, с. 58-59]. В. Оржеховська здійснила аналіз
4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями
(ситуація ризику), і прийшла до висновків, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7-10
років (початкових класів і молодшими дітьми), 13% – учнями 11-12 років, 22% –
13-14 років, 44,9% – 15-16 років [8, c. 181-183].
Застережним засобом впливу на дітей
молодшого шкільного віку щодо неправомірності поведінки, на нашу думку, є
правове виховання. Загальновідома першопричина порушень
поведінки учнів – втрата
інтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушення
розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок,
уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий
не любить школу, кожен п'ятнадцятий її ненавидить [6, с. 7].
Характеризуючи поняття «правове
виховання», слід виділити чотири його аспекти. По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знанні правових
фактів і явищ. Знання закону – перша і основна умова правового виховання. Проте
просте засвоєння тих чи інших норм права нерідко буває нейтральним процесом,
якщо правові факти і явища не відібрані з певних позицій, якщо їх вивчення
належним чином не організоване, якщо вони не виховують особистість у потрібному
для суспільства напрямі. По-друге, для
нормального функціонування закону і суспільства, його поваги і неухильного,
добровільного виконання всіма громадянами необхідне виховання не тільки поваги
до права, до закону, але й до органів міліції, суду, прокуратури, а також до
осіб, які стоять на охороні законів. По-третє,
виховуючи нетерпиме ставлення до антисуспільних проявів, не слід зводити
таке виховання до формування такого ставлення до людини, яка вчинила проступок.
По-четверте, правове виховання
не можна зводити лише до формування правової свідомості особистості.
Правосвідомість, як частина світогляду людини, відображає тільки ті явища, які
регулюються нормами права, включаючи почуття громадянськості і високої
відповідальності особистості за свої вчинки і поведінку [2, с. 107 - 109].
Правове виховання школяра має два
тісно пов'язаних між собою аспекти. З одного боку, воно орієнтує на вирішення
конкретних завдань, що стоять перед учнями сьогодні, а з другого, – повинно
дати школяреві перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме у
перспективності: необхідно навчити молоду людину не тільки виконувати вимоги
закону, а проявляти активність у здійсненні законності і встановленого
правопорядку..
Важливим аргументом на користь
введення правового виховання у школі, починаючи з молодших класів, є ставлення
до цього питання видатного українського педагога А.Макаренка. Він підкреслював,
що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня тверді, незаперечні
вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що
можна і чого не можна, що похвально і що не схвалюється.
«Добре відомо, – пише з цього
приводу М. Фіцула, – що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дотримуються
правил гри і дитячого кодексу поведінки (не бреши, не доноси, не будь жадібним,
не будь боягузом). На ці риси почуття справедливості у дітей і слід спиратися у
правовому вихованні молодших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні
дітям 8-10 років, треба тільки використовувати відповідні сюжетні приклади» [9,
с. 55-57].
Дослідники проблем правового
виховання учнівської молоді М. Володько і О. Карпов вважають, що
«морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має
комплексний характер і починається в сім'ї, дитячих садках, у школі буквально з
першого класу».З метою запобігання правопорушень з боку неповнолітніх, правову
освіту й виховання потрібно розпочинати не з восьмого класу, а з 9-10 років [1,
с. 120 - 122].
Систему правового виховання потрібно
будувати стосовно до таких вікових груп: до 7 років – «нероздільна програма
морально-правового виховання; з 7 до 11 років – формування правових почуттів,
правильного уявлення про основні права і обов'язки школярів перед державою,
школою, класом, сім’єю; з 12 до 16 років – формування правової свідомості на
основі сприймання підлітком елементів правового становища громадянина України,
засвоєння основних уявлень і соціальної, і особистісної цінності права,
правопорядку, законності; з 15 до 17 років – розширення правових знань,
формування уявлень про роль держави і права у суспільному розвитку.
Правовиховна робота після 17 років має будуватися передусім з урахуванням освітнього
та професійного становища молодої людини.
У методичних рекомендаціях
Міністерства освіти і науки України з питань правового виховання школярів
пропонується правове виховання учнів «здійснювати поетапно, починаючи з
молодшого шкільного віку, і продовжувати протягом усіх шкільних років молодої
людини» [6, с. 8]. Якихось заперечень чи сумнівів серед учених, які займаються
проблемами правового виховання учнівської молоді щодо можливості розпочати його
з молодшого шкільного віку, немає.
Формування правових знань, умінь і
навичок правомірної поведінки у молодших школярів ґрунтується на тому, що до
школи дитина приходить з певним моральним багажем, тобто з елементарно
сформованим ставленням до людей, з деяким знанням норм поведінки. Зміна умов
життя, новий вид діяльності – учіння – покладає на школяра нові обов'язки,
змінює його життєву позицію, характер взаємовідносин з людьми. Для нього
зрозумілим стає поняття суспільного обов'язку.
У правовиховній роботі дуже важливо
поєднувати зміст, форми і методи правового і морального виховання. Виділяти
тільки правові норми, не пов'язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на
практиці школяр не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної
оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів.
Закон стає для учнів значущим
засобом входження в соціальну дійсність тільки за умови, що в засвоєнні
правових фактів бере участь їх моральна усвідомленість. Тому про правову
свідомість людини можна говорити тільки у тому випадку, якщо у процесі
виховання подолано суперечність між засвоєними особистістю моральними нормами і
правовими вимогами, якщо правове і моральне регулювання індивідуальної
поведінки діють на єдиній основі, тобто на переконаності особистості в
необхідності і доцільності такої поведінки [3, с. 142].
Ставлення до різних правових фактів
часто визначається ступенем моральної вихованості людини. Не усвідомивши
моральної суті права, школярі не можуть зрозуміти і суті правового регулювання
різних суспільних відносин і процесів, засвоїти обов'язковість виконання вимог
закону.
З іншого боку, правові знання і
уявлення поглиблюють і конкретизують погляди учня на моральність, допомагають
йому зробити правильний моральний вибір. Правові знання, уміння і навички
корисні для школяра тоді, коли йому доводиться вирішувати моральні питання, не
пов'язані з юридичною сферою. Розуміння принципів правомірної поведінки
допомагає школяреві засвоювати основи моральної поведінки. Усвідомлення учнями
тісного зв'язку моралі і права, що проходить на емоційному і раціональному
рівнях, з'єднує окремі знання і уявлення учнів у комплекс її морально-правових переконань.
В умовах, коли на поведінку
неповнолітніх істотно впливають недостатність власного досвіду і тенденція до
його узагальнення, емоційність, динамізм відносин, наслідування, навіювання,
загострене прагнення до самоствердження, дорослості, не завжди легко визначити
справжнє значення того чи іншого факту, явища, правильно розібратися у складній
ситуації, протистояти тискові негативно впливаючого мікросередовища. У таких
умовах правове виховання перетворюється у важливе джерело вироблення у молодого
члена нашого суспільства системи соціальних цінностей, оволодіння ним життєвим
досвідом, зафіксованим у принципах і нормах права [4, с. 178].
Правове виховання може дати
позитивні результати тільки за умови, що при його організації враховують не
тільки вікові особливості молодших школярів, а й здійснюють його
диференційовано, тобто з урахуванням реального стану правосвідомості і
поведінки учнів.
У правовиховній роботі з молодшими
школярами важливо дотримуватись загальнопедагогічних принципів виховання та
специфічних принципів правового виховання. До специфічних принципів правового
виховання відносять такі: єдність правового і морального виховання;
оперативність використання правової інформації; поєднання переконання з
примусом; дотримання законності у правовому вихованні; єдності прав і
обов'язків школярів. «Знання педагогами особливостей загальних принципів
виховання і специфічних принципів правового виховання, – пише М. Фіцула, –
дозволяє добирати оптимальний зміст, ефективні форми і методи роботи з
формування в учнів правової свідомості, вироблення у них навичок і звичок
правомірної поведінки» [9, с. 68].
Метою правового виховання слід
вважати досягнення такого рівня розвитку правосвідомості особистості, коли
контроль вихователя за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення
морально-правової сфери свідомості особистості стає функцією самої особистості.
Значить, правове виховання досягає своєї мети, якщо воно формує у дитини
здатність самостійно управляти власною активністю. Ця здатність у значній мірі
залежить не тільки від характеру виховного впливу, наприклад, які вимоги і в якій
формі ставляться до дитини, яким чином організується її діяльність,
спілкування, але й від того, як сама дитина внутрішньо сприймає ці впливи, в
тому числі і свою участь у правоохоронній діяльності.
Правильна організація правового
виховання у початковій школі, поряд із загальним процесом виховання, сприяє
формуванню розуміння школярами необхідності і доцільності закону, його
гуманності і справедливості. Разом з тим формує уявлення про право як систему
загальних правил, за допомогою яких держава встановлює норми поведінки людей,
визначає міри можливого, дозволеного і міру обов'язкового, встановлює правові
заборони, порушення яких спричинює відповідальність. Правове виховання сприяє і
розширенню загального кругозору учнів, їх уявлень про життя суспільства, про
діяльність нашої держави, про основні норми взаємовідносин людей, про допустиме і неправомірне.
Відсутність його призводить до того, що, виявляючись у різноманітних життєвих
ситуаціях, учні нерідко дають неправильні оцінки певним морально-правовим явищам,
фактам і, опираючись на неточні і помилкові погляди, неправильно поводяться під
час вирішення тих чи інших питань. Підвищення рівня правових знань сприяє тому,
що людина отримує чіткіше уявлення про дозволене, у неї розширюються можливості
для вибору у поведінці і прийнятті відповідного рішення у різних життєвих
ситуаціях.
Література
1. Володько М.В., Карпов О.М. Правове виховання в школі, сім’ї – основа
профілактики правопорушень серед учнівської молоді: Матеріали Всеукраїнської
науково-практичної конференції „Гуманізація навчально-виховного процесу як
засіб попередження правопорушень серед учнівської та студентської молоді” / За
ред. В.М. Герасименка. – К.: ІСДО МО України, 1994. – С. 120-122.
2. Головатенко А. Ю.
Формирование нравственно-правовых убеждений
школьников
/ Головатенко А. Ю. // Нравственно-правовое воспитание
школьников: Из опыта работы: Книга для учителя / Сост.
А.Ф. Никитин. – М.: Просвещение,
1986. – С. 107-113.
3. Запорожан І.Г. Педагогічні основи правовиховної роботи з молодшими
школярами: Дис. канд. пед. наук. / Запорожан І.Г. – Тернопіль, 2002. – 273 с.
4. Козубовська
І. В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у
поведінці важковиховуваних дітей в процесі
професійного педагогічного спілкування / І. В. Козубовська., Г.В.
Товканець — Ужгород: УжДУ, 1998. — 196 с.
5. Корниенко Л.М. Об
опыте изучения уровня правосознания школьников / Корниенко
Л.М. //Правовоспитание молодежи /Под ред. В.Н. Кудравцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 58 - 59.
6.
Методические рекомендации по непрерывному правовому воспитанию
школьников (О.В. Борисова, Т.Н. Мирошниченко, О.П. Песоцкая). – К.,
1989. – 16 с.
7.
Обухов В. М. Влияние правового воспитания на формирование
правосознания и поведения школьников / Правовое воспитание школьников (Из опыта
работы) /Составили: Г.П. Давыдов, А.Ф. Никитин, В.М. Обухов. – М.:
Просвещение, 1979. – С. 58-60.
8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх:
Навчально-методичний посібник. – К.: ВіАн, 1996. – 352 с.
9. Фіцула М.М. Правове виховання учнів: Методичний посібник / Фіцула М.М.. –
К.: ІЗМН, 2007. – 148 с.