Наталія Федорівна Потерлевич, викладач спецдисциплін

Технологічно-промисловий коледж ВНАУ

Вінниця, Україна

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ У КОЛЕДЖАХ

Постановка проблеми. У зв’язку з ситуацією, яка відбувається нині країні, професійна підготовка фахівців у навчальних закладах виноситься на перше і головне місце, адже фахівець з високим професійним рівнем є конкурентоспроможним, і володіє грунтовими, може користуватись не тільки у своїй державі, але й у країнах, які потребують високопрофесійних спеціалістів. Насамперед, актуальним є усвідомлення процесу формування професійних компетенцій, розуміння того, для чого необхідно вчитись, яким чином і якою має бути технологія навчання для досягнення поставленої перед ним мети.

Процеси глобалізації, перехід від індустріальних технологій до науково -

інформаційного виробництва, зростання соціально-економічних вимог та потреб сучасного споживача потребують відповідних змін щодо компетентності кваліфікованих фахівців аграрної сфери. Проте, аналіз стану професійної підготовки фахівця до роботи в сучасних умовах не зовсім відповідає вимогам, які висуваються до працівників роботодавцями. Більшості з них властива невпевненість у здійсненні професійних дій, низький рівень компетентності щодо застосування сучасних технологій виробництва.

Такі проблеми не можна розв’язувати стандартними підходами та технологіями. Необхідні фахівці, які володіють творчим та професійним мисленням, оперують термінами і поняттями, здатні успішно розв’язувати проблеми аграрної галузі. Все це зумовлює необхідність проведення фундаментальних досліджень з проблеми підготовки студентів аграрних ВНЗ до педагогічної та виробничої діяльності.

Насамперед, ми вважаємо, що слід звернути особливу увагу на визначення значимості фахівця у сфері діяльності, умінь і навичок, їх трансформацію у ключові компетенції та створення ефективних напрямів їхнього формування.

Аналіз попередніх досліджень. Проблему професійної підготовки сучасного фахівця та її складових розглядали І. Зимняя, І. Зязюн, Н. Ничкало, О. Овчарук, Л. Дибкова, Дж. Равен, А. Хуторський та інші. Надзвичайно актуальні проблеми підготовки фахівців аграрного профілю з проекцією на певні компетенції у своїх працях досліджували Л. Барановська, В. Свистун, В. Лозовецька, Л. Вікторова, Г. Берегова, Н. Костриця. Однак, не приділялося особливої уваги значенню конкретно-предметних знань фахівців, які виступають першоджерелом для формування всієї професійної компетентності у процесі їх фахової підготовки.

Мета статті – проаналізувати стан підготовки фахівців аграрного профілю у зв’язку із посиленням вимог світової конкуренції на ринку праці сільськогосподарської галузі.

Виклад основного матеріалу. Професійна підготовка фахівців аграрного профілю із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій є основною передумовою і перспективою для майбутнього. Звернемося спочатку до визначення поняття “фахівець”, його у науковій літературі тлумачать як спеціаліст, професіонал, майстер (рос. мастер, англ. master, foreman, expert, нім. fachmann) – людина, яка досконало володіє якимось фахом, має високу кваліфікацію, глибокі знання з певної галузі науки [2, с. 481]. Отже, вимоги до професійної готовності сучасних фахівців мають бути досить високими і базуватись, в першу чергу, на акмеологічному підході, що забезпечують створення максимально оптимальних умов для розкриття й розвитку здібностей, удосконалення і самовизначення особистості. Досягнення акмеологічного ефекту сприяє переходу майбутнього фахівця в якісно новий стан оптимальної професійної самореалізації через акмеологічні фактори і умови.

Н. Кузьміна вважає, що акмеологічні фактори – це «об’єктивні причини, які обумовлюють самоспрямування особистості до вершин професійної діяльності» [4, c. 77]. Під акмеологічними факторами розуміємо внутрішні та зовнішні обставини, які безпосередньо зумовлюють ефективність формування професійної готовності до подальшої діяльності. Між цілями і завданнями, які поставлені особистістю перед собою, і результатами роботи часто виникають суперечності. Вони можуть бути джерелом фахового розвитку лише за таких обставин та умов, коли правильно проводити аналіз власної поведінки та усвідомлювати причину, що склалася. В одному випадку виникають позитивні тенденції для фахового вишколу, в інших – перешкоди й конфлікти.

Спираючись на класифікацію факторів Н. Кузьміної (об’єктивні, суб’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні) [4, с. 39], під об’єктивними факторами професійної підготовки сучасних фахівців, що залежать від реальності та спрямованості на досягнення оптимального результату є: здібності особистості, зміст та якість навчання, особливості навчання, соціально-економічні, організаційні, психолого-педагогічні умови набуття практичного досвіду, суспільна потреба у фахівцях даного напряму підготовки. Суб’єктивними факторами, які об’єднують внутрішні передумови успіху в професійній діяльності сучасних фахівців є: психологічні якості та здібності особистості, мотивація, компетентність, спрямованість, креативність, творче мислення. Серед об’єктивно-суб’єктивних факторів, що створюють організацію професійного середовища фахівця та сприяють професійній готовності, нами визначено: ефективне опанування професійною компетентністю, потреба у досягненні високих результатів професійної діяльності, особиста відповідальність, творчий підхід, самореалізація і самовдосконалення. В цілому, специфіка професійної підготовки майбутніх фахівців, відображена у факторах, що сприяють формуванню професійної компетентності майбутніх фахівців, а також і готовності до професійної діяльності.

Об’єктивні фактори залежать від реального стану речей і спрямовані на досягнення оптимального результату, які поділяються на:

- соціально економічні;

- особливості ВНЗ;

- задатки особистості;

- зміст та якість навчання;

- організаційні та педагогічні умови набуття професійного досвіду;

- потреба у фахівцях даного профілю на ринку праці.

Суб’єктивні фактори складають внутрішні передумови успіху професійної діяльності, яким характерні: мотивація; спрямованість; здібності та якості; компетентність; креативність.

Об’єктивно - суб’єктивні фактори створюють організацію професійного середовища, це:

- особиста відповідальність;

- потреба в досягненні високих результатів;

- творчий підхід;

- самореалізація і самовдосконалення;

- ефективне опанування професійною компетентністю.

З огляду на представлену специфіку факторів професійної підготовки сучасного фахівця, на перший план виходить формування професійної компетентності, яка забезпечує професіоналізм і конкурентоспроможність фахівця. Енциклопедичний словник тлумачить компетентність як «коло питань, в яких людина добре розуміється» [2, с. 231] і включає сукупність новоутворень, знань та умінь [5], системи цінностей та відносин, що сприяють створенню ціннісно-смислових, поведінкових, мотиваційних, емоційно-вольових і когнітивних результатів діяльності особистості. Це дає нам підстави запропонувати такі групи компетентностей сучасного фахівця:

1. Інформаційна компетентність, яка передбачає уміння отримувати та опрацьовувати інформацію.

За концепцією української дослідниці Н. Баловсяк, інформаційну компетентність треба розглядати у трьох аспектах. Перший аспект дозволяє визначити інформаційну компетентність як складне «інтегральне утворення особистості, яке віддзеркалює її здатність до визначення інформаційної потреби, пошуку відомостей та ефективної роботи з ними у всіх їх формах, як у традиційній друкованій формі, так і в електронній формі» [1, 22 ]. Другий аспект фокусує увагу на здатності фахівця працювати з комп’ютерною технікою, а також використовувати ІКТ. Третій аспект стосується здатності застосовувати електронні технічні засоби в професійній діяльності і в повсякденному житті. Н. Баловсяк пропонує розглянути трикомпонентну структуру інформаційної компетентності, відокремлюючи інформаційну компоненту, комп’ютерну або комп’ютерно-технологічну компоненту й процесуально - діяльнісну складову. До першої складової авторка відносить здатність фахівця до ефективної роботи з різними формами повідомлень. Друга компонента репрезентує «уміння та навички щодо роботи з сучасними комп’ютерними засобами та програмним забезпеченням», а третя складова виявляє здатність фахівця «…застосовувати сучасні засоби інформаційних та комп’ютерних технологій до роботи з інформаційними ресурсами та розв’язування різноманітних задач» [1, 25].

2. Комунікативна компетентність, яка обумовлює володіння доцільними формами вербального або невербального спілкування.

Здатність людини встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими індивідами визначається як комунікативна компетентність. До складу компетентності відносять сукупність знань, умінь і навичок, які забезпечують ефективне спілкування. Такого роду компетентність припускає вміння змінювати глибину й коло спілкування, розуміти й бути зрозумілим партнерами до спілкування.

З психологічного погляду - комунікативна компетентність є цілісним структурним утворенням, що втілює в собі когнітивні і поведінкові елементи. До перших відносять знання відповідних засобів та їх адекватне використання, до других - психологічна адаптація до ситуації. Людське спілкування є центральним об’єктом комунікативної культури. Вона являє собою систему поглядів і дій, які служать індивіду моделлю орієнтування і об’єктом досягнення мети в спілкуванні з іншими людьми. До основ комунікативної культури майбутнього фахівця слід віднести вміння легко й швидко встановлювати контакт у процесі спілкування, вчасно проявляти гнучкість, психологічний і професійний такт, емоційну стійкість, володіти мовою, мімікою та пантомімікою, доречно застосовувати жарт і гумор, уміння користуватися мовним етикетом, аргументувати свою точку зору, використовувати різні методи організації спілкування, користуватися законами логіки та ін.[3, с. 347]

3. Особистісна компетентність, яка забезпечує оволодіння прийомами особистісного самовираження і саморозвитку, що протистоять професійній деформації особистості поділяється на:

Мотиваційну:

- уміння мотивувати себе та оточуючих до певної діяльності;

- уміння розвивати в учнів стійкій інтерес до навчання, формувати потребу в знаннях;

- уміння використовувати методи стимулювання.

Диференційно-психологічну:

- уміння оцінити власні здібності, можливості, психологічні особливості;

- уміння враховувати якості людей і особливості колективу;

- уміння передбачати власні перспективи розвитку;

- уміння прогнозувати розвиток системи взаємовідносин;

- уміння прогнозувати розвиток особистості, її якостей, почуттів;

- уміння створити найбільш сприятливі умови для отримання бажаних результатів з урахуванням індивідуальних характеристик.

Рефлексивну:

- усвідомлення та критичне оцінювання рівня власної діяльності;

- знання про засоби професійного самовдосконалення.

4. Спеціальна компетентність, яка спирається на володіння практичною діяльністю та забезпечує здатність проектувати свій професійний розвиток;.

Професійна (спеціальна) компетентність представляє собою інтегральну характеристику особистості керівника, яка відображає наявність здібностей вирішувати професійні проблеми та управлінські завдання, що виникають у реальній діяльності, з використанням знань у різних сферах та професійній області, а також професійного і життєвого досвіду. Основою професійної компетентності є професійні знання. Вони формуються під час оволодіння професією, здобуття спеціальності в навчальному закладі та під час розвитку професійної кар’єри. Основою професійної підготовки є формування системи загальнонаукових знань і професійно значущих умінь і навичок, на яких в подальшому будується професійна освіта, формується професійна компетентність, що забезпечує успішну адаптацію на робочому місці.

5. Полікультурна компетентність, яка передбачає оволодіння досягненнями культури на високому професійному рівні.

Розумінню суті полікультурної компетентності допомагають ідеї вітчизняних і зарубіжних учених О. Бoндаревської, Б. Гершунського, Р. Джона, Н. Кoлoмінського, С. Смірнoва та інших. Так, дослідники Н. Мілoванoва та В. Прудаєва визначають це поняття як здатність особи реалізовувати знання і навички в новій ситуації. O. Прoвoрoв, O. Смoлянінoва вважають, що полікультурна компетентність – це індивідуальна характеристика міри відпoвіднoсті пoтребам професії, базовий компонент поняття «педагогічна культура», яка сприяє формуванню спеціаліста висoкoї культури. Крім того, як зазначає О. Щукін, «формування полікультурної компетентності є безперервним процесом, значущим чинником якого є освіта» [6, c.139].

Підсумовуючи вище викладене можемо стверджувати, що компетентність – це важливий результат професійної підготовки сучасних фахівців, яка є особливою якістю фахівця і визначається його включенням до професійної діяльності. Професійна компетентність формується на базі компетенцій в процесі акмеологічного впливу, враховуючи пізнавальну, емоційно-вольову, психологічну та мотиваційну сфери особистості фахівця, систему відношень і ціннісних орієнтацій.

Висновки. Отже, компетентний сучасний фахівець – це фахівець, проінформований про цілі, сутність, структуру, засоби та особливості професійної взаємодії; фахівець, який на високому рівні володіє технологією професійної діяльності на базі набутих компетенцій; фахівець, який має високий рівень розвитку індивідуально-психологічних якостей; фахівець, здатний до нестандартного, творчого вирішення практично-професійних завдань у обраній професійній сфері, який має потребу до акмеологічного зростання. Проведений аналіз, звичайно, не вичерпує всіх аспектів проблеми формування професійної компетентності фахівців, однак, урахування комплексу визначених факторів сприятиме, на нашу думку, позитивним змінам у становленні професійної майстерності сучасного фахівця.

Література

1. Баловсяк Н. Інформаційна компетентність фахівця / Н. Баловсяк // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2004. – № 5. – С. 21-28.

2.Гончаренко С. У. Український педагогічний енциклопедичний словник. Видання друге, доповнене / С. У. Гончаренко. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 552 с.

3.Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. – СПб.: Питер, 2001.

4.Кузьмина Н. В. Акмеологическая теория повышения качества подготовки специалистов образования / Н. В. Кузьмина. – М.: ИЦПКПС, 2001. – 144 с.

5.Луговий В. І. Компетентності і компетенції: Поняттєво-термінологічний дискурс / В. І. Луговий // Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології. – К.: Гнозис, 2009. – 630 с.

6. Щукин А.Н. Обучение иностранным языкам: Теория и практика: Учебное пособие для преподавателей и студентов / А.Н. Щукин. – М.: Филоматис, 2004. – С. 139-140 .

В статті розкриті і проаналізовані основні компетентності майбутніх фахівців аграрного профілю, його професійна підготовка до роботи на виробництві. Визначені об’єктивні, суб’єктивні та об’єктивно - суб’єктивні фактори створення професійної готовності до самостійної діяльності.

Ключові слова: Професійна підготовка, фахівець, спеціаліст компетентність, анкеологічні фактори, професійна готовність.