Филологические  науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функция

Савчук Т.В., Разлог М.С.

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

МОДЕЛІ СЕМАНТИЧНИХ ЄДНОСТЕЙ, СПРОГНОЗОВАНИХ СИНСЕМАНТИЧНИМИ ДІЄСЛОВАМИ РОЗМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА

(на матеріалі роману Михайла Стельмаха «Чотири броди»)

Дієслова як реченнєвопороджувальні елементами значною мірою виявляють мовну індивідуальність, естетичне кредо письменника й дають змогу через мову глибше осмислити творчу особистість автора. У романі Михайла Стельмаха «Чотири броди» простежується розгалужений спектр дієслів сучасної української мови, які беруть участь у моделюванні поширених речень дієслівної будови.

Синсемантичні дієслова як особливий структурно-семантичний клас дієслівної лексики української мови відрізняються від автосемантичних дієслів специфічними сполучувальними, лексико-семантичними та функціональними характеристиками. Обов’язково поєднуючись із повнозначними словами і лише в сукупності з ними виражаючи певний зміст, синсемантичні дієслова в такий спосіб утворюють у мові семантичні єдності слів. Услід за Н.Л. Іваницькою, семантичною єдністю називаємо таке синтаксичне поєднання слів, при якому вилучення одного з них (залежного) обов’язково веде до неповної передачі змісту [1, с. 31–32]. Усі семантичні єдності, утворені синсемантичними дієсловами, формуються на основі підрядних прислівних зв’язків, що забезпечує повну, завершену реалізацію дієслівних значень за допомогою підпорядкованих слів.

Наявність лексичних одиниць у залежних позиціях сприяє утворенню формально-граматичного поширеного речення з обов’язковими компонентами прислівної залежності: Непривітно озвався старий, стомлено хекнув, прихилився до верби і поклав на заяложені торби руки (4, с. 173); Але Гарматюк не відповів, а вибіг з хати, скочив на коня і помчав до шляху (4, с. 140); Чигирин вклонився усім, скочив на санчата, і кінь зразу ж поніс його у синьоцвіт вечоріти (4, с. 32); І Данило не витримав, щоб не підійти до нічліжан, які привільно розметалися на свіжому сіні (4, с. 231) Вони, відцуравшися на все літо своєї хати, навіть ночують тут (с. 154). Як видно, синсемантичні дієслова своїм семантичним потенціалом зумовлюють появу слів, які компенсують їхню семантичну несамодостатність, що спричинює утворення двокомпонентних (прихилився до верби, вибіг з хати, скочив на коня, помчав до шляху, скочив на санчата, підійти до нічліжан, розметалися на сіні, ночують тут) і трикомпонентних (поклав руки на торби, поніс його у синьоцвіт) семантичних єдностей.

Михайло Стельмах послуговується різноманітними в морфологічному оформленні конструкціями з синсемантичними дієсловами та залежними словами для художнього відображення предметів, явищ, які в матеріальному світі перебувають у тісних і до того ж досить складних комбінаціях, вступаючи в найрізноманітніші відношення, що вимагають для свого вербального втілення різноструктурних мовних утворень.

Мета статті – проаналізувати моделі семантичних єдностей, утворених синсемантичними дієсловами зі значенням розміщення суб’єкта в просторі, на матеріалі роману Михайла Стельмаха «Чотири броди».

Дієслова зі значенням розміщення суб’єкта в просторі мають спільний компонент у семній структурі – „дія реалізується в певному місці”. У досліджуваному матеріалі спостерігаємо синсемантичні дієслова, у яких на основне значення розміщення нашаровуються додаткові характеристики:

- кількісна – сема „множина” (з’юрмитися, юрбитися, юртитися), такі дієслова в структурі речення сполучаються з множинними суб’єктами: Іноді тут і зимували качки, з'юрмившись на болотяному озеречку (4, с. 298);

- зорового сприйняття – сема „оптичне виділення” (бовваніти, красуватися, в’юнитися): Шорстке дерево вп'ялось у тіло, вигнулось, відскочило від обшивки, і в темені вітряка забовванів старезний король (4, с. 191); Під зорями схлипує вода і корінцем в'юниться за плотом (4, с. 421); На стіні недалеко від покуття в рамках з втемнілої осики красувався тітчин малюнок: на лісовій галявині гінко, по-лелечи підвелася копичка сіна, а неподалік од неї на сіножаті з косою і граблями стояли журавель і журавка (с. 212);

- активного вияву стану, процесу – сема „домінування” (запанувати, панувати): І враз мертву тишу, що запанувала в оселі, розірвав надривний схлип крайсагронома Рогині (4, с. 463); В її оселі не пахло землею, тютюном, вільгістю, а владно панував дух деревію і пижми (4, с. 487);

- несподіваного розміщення – сема «поява» (опинятися): І хата його ніби опинилась на річці, попливла, мов човен, а Оксанині сльози випали з очей, наче роси (4, с. 21); Я сама, – війнула легким платтячком і вмить опинилась на возі, ще й ноженята спустила з полудрабка – що то селянська дитина) (4, с. 106).

Синсемантичні дієслова розміщення суб’єкта в просторі відтворюють різні відтінки значення „місце реалізації дії” у поєднанні з прийменниково-іменниковими словоформами:

- „розміщення в безпосередній близькості від предмета” (Д_С + біля І_Р): Несподівано біля них низько прогудів джміль і впав на конюшину, що росла біля вітряка (4, с. 155);

- „на поверхні просторової координати” (Д_С + на І_З, Д_С + на І_М): Воно лягло на його плечі, він притримав його, пізнаючи і не пізнаючи тепер течію світу, землі і води (4, с. 20); Сідай назад, та не зломи насад, – пожартував лісник і хотів пособити їй вибратися на воза (4, с. 106); Жаль було сивого й золотого колоса, що нагойдався, нашелестівся, наспівався за літечко в полі і вже завтра, зітхаючи, впаде на землю, поїде до добрих людей, ляже теплим хлібом на столі (4, с. 114); На тому теплоході, розказував, може вміститися усеньке наше село, навіть з хуторами й присілками (4, с. 153);

- „у межах просторової визначеності” (Д_С + в/у І_З): А на сьомому, коли він у громовицю підпливав додому, його в татарському броді наздогнала потайна куля, пройшла крізь нього і впала у воду; спершу почув її схлип, а потім уже свій біль (4, с. 20).

Особливості денотативної природи та семантичних відтінків дієслів зі значенням розміщення суб’єкта в просторі уможливлюють виділення в межах лексико-граматичної групи розміщення підгрупи лексем зі значенням позиції розміщення. Синсемантичні дієслова цієї підгрупи мають у семній структурі специфічний семантичний компонент, який вказує на розміщення суб’єкта в просторі з акцентом на його позиції: висіти, лежати, сидіти, стояти та ін. Спосіб вираження семантики дієсловами з відтінком позиції розміщення такий, як і в інших дієслів лексико-семантичної групи розміщення: обов’язкова сполучуваність із залежними словами на позначення простору, у якому відбувається розміщення суб’єкта. Обов’язково залежні слова локативної семантики виражають різноманітні поєднання прийменників з іменниками:

· Д_С + пр. І_Р : Ярина стала посеред дороги, поклала руку на плече Мирославі (4, с. 157); А коли прокинулась, спочатку злякалась – недалеко від неї, притулившись до вікна, сидів одягнений Стах (4, с. 47); Прямо на землі сидів горболобий старець, що мав на широких плечах не голову, а оберемок залежаної вовни, з якої витикався хрящуватий носяра, біля старця лежали великі заяложені торби й глиняна мисочка, куди вряди-годи накрапало дрібне срібло й мідяки (4, с. 103);

· Д_С + пр. І_З : Коли б він міг повернути її кроки, її руки, що іноді шорстко і м’яко лягали йому на голову, її тихий, заспокійливий голос, що струмком бринів біля його сну і струмками видобував зі сну (4, с. 10); Як не пустите на своєму човні, сяду на чужий (4, с. 35); Володимир сів на човен, закинув вудочку, сподіваючись на рибальське щастя (4, с. 84); Тут він вибрався на низькоділ, пильно оглянувся навкруги і пішов до стогу, до лежав Данило (4, с. 297);

· Д_С + пр. І_О : Він сидів за великим дубовим столом, на якому парував свіжоспечений хліб і стояли талькові ваги та миска з водою; недалеко від столу, мов очеретини, гнулися дві висохлі жінки (4, с. 60); Данило ж підійшов до дверей, над якими висів пучок червоної калини (4, с. 518); Над посизілим багаттям, на розсохах, висів задимлений казан, у якому гусла немудра селянська страва – пшоняний куліш, що пахнув не лавровим листом, а м'ятою (4, с. 231);

· Д_С + пр. І_М : Вона, погойдуючись, стояла в дверях вітряка (4, с. 154 ); В чорних рукавицях вони лежали, мов принишклі кроти (4, с. 173); Хто ж замість вас сидітиме в конторі? (4, с. 142); Удень сидітимеш у клуні, там уже сіно є, а вночі тут (4, с. 213); Безбородько – це дідько, що й на чужому, навіть гадючому, яйці буде сидіти (4, с. 446); Ніколи ще він не лежав у житах, не витолочував їх, а цо так ганебно ховається (4, с. 228).

Відсутність залежного слова при дієслові зі значенням позиції розміщення суб’єкта, зумовлена посиленням значення позиції як такої, актуалізацією семи „розміщення в певній позиції”, сприяє автосемантизації дієслів: Що ж, сидіть, коли є охота, тільки боюся, що дуже довго доведеться сидіти (4, с. 143).

Виокремлена підгрупа синсемантичних дієслів зі значенням позиції розміщення специфічна через можливу актуалізацію в семній структурі таких лексем семи способу дії, експлікація якої є обов’язковою умовою завершеності дієслівної семантики: Стоять вони плече в плече, тримають у пазухах дитячі голівки і дивляться тільки на схід (4, с. 353). Часом письменник подає при таких дієсловах залежні слова і з локативною семантикою, і зі значенням способу дії, як-от: На її голові недоречно лежав понівечений вінок нареченої (4, с. 398); А може, й справді треба було не господарем, а потакачем тихо сидіти в своєму дуплі й усе робити з чужого голосу й наказу, хоч би яким він був (4, с. 208). У реченні Не вийде, голубе, сиднем сидіти і лежнем лежати! Не той час (4, с. 316) письменник, тонко відчуваючи українську мову, утворює незвичні семантичні єдності синсемантичних дієслів і залежних іменників в орудному відмінку зі значенням способу дії: сидіти сиднем, лежати лежнем.

У лексико-семантичній групі синсемантичних дієслів розміщення виділяються лексеми, марковані денотативною семою „жити, проживати в певному просторі, приміщенні”. За специфікою денотативної природи таких лексем та способом реалізації їхньої семантики ми виокремлюємо їх у підгрупу синсемантичних дієслів проживання. Такі дієслова прогнозують значеннєву визначеність залежних іменників – „житло”, „місце проживання”, які найчастіше позначаються прийменниково-іменниковою конструкцією в І_М : В лісах тепер страшно, з хутора можуть прогнати, а жити в селі – на видноті – теж мала втіха (4, с. 309).

У реченнях Довго придивлявся до цього крутійства старий Мирон Магазаник, який, відділивши сина, перейшов жити на хутірець, де мав утіху від пасіки, від садочка, від невеликого ставка, де наспівно перечищалися води і хлюпались чирки та качки (4, с. 33); У школі, куди тепер перебралися жити Магазаники, біля парти сидів Стьопочка і перечищав розібраний затвор (4, с. 505), де інфінітив жити на формально-граматичному рівні є обставиною мети при дієсловах руху перейшов, перебралися, наявні обставини місця (на хутірець, куди), однак вони не підпорядковані безпосередньо дієслову жити, оскільки в цих реченнях воно актуалізує своє значення „існування”, чим посилює свої автосемантичні властивості і підкреслює свою семантичну самодостатність.

Синсемантичне дієслово жити, крім типового значення місця проживання, репрезентує сему „спосіб виконання дії” в поєднанні з прислівниками (дружно, багато, мирно та ін.) чи прийменниково-іменниковими конструкціями (в достатку, в злиднях, в розкоші тощо). Так, у реченні Отак і живе чоловік на світі біля крил – у роботі, в любові до хліба насущного, до людини, до слова людяного, і є щось святе в його руках, коли він по східцях підіймається до коша й засипає зерно чи коли прислухається до теплого шепоту муки та до шугання крил (4, с. 153). Михайло Стельмах майстерно поєднує при дієслові живе дві залежні словоформи на позначення місця реалізації дії (на світі, біля крил) і дві номінації способу виконання дії (у роботі, в любові), що конкретизують слово отак.

Отже, у романі Михайла Стельмаха «Чотири броди» синсемантичні дієслова розміщення суб’єкта в просторі типово моделюють двокомпонентні семантичні єдності. Зазвичай такі дієслова своїм семантичним потенціалом орієнтовані на появу обов’язково залежних слів для позначення простору, у якому здійснюється розміщення, однак Михайло Стельмах як великий знавець української мови відкриває нові семантичні грані в цих дієсловах, що акумулюють у своєму змісті нові значення і відтінки, і в такий спосіб урізноманітнює набір обов’язково залежних слів при них.

Спостереження над роллю синсемантичних дієслів у романі «Чотири броди» засвідчує майстерність письменника в умінні користуватися різноструктурними утвореннями, тонке відчуття засобів національної мови, увесь безмір внутрішнього світу Михайла Стельмаха, який образно втілений на сторінках твору.

Скорочення:

Д_С – синсемантичне дієслово; І_Р, І_Д , І_З, І_О, І_М – іменник в родовому, давальному, знахідному, орудному, місцевому відмінку; пр. – прийменник.

Література:

1. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення / Н.Л. Іваницька // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 97–104.

2. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові / Н.Л. Іваницька. – К.: Вища школа, 1986. – 167 с.

3. Савчук Т.В. Релятивні дієслова як структурно-семантичний клас дієслівної лексики / Т.В. Савчук // Українська мова. – 2003. – № 1(6). – С. 51–60.

4. Стельмах М. Чотири броди : роман / Михайло Стельмах. – К. : Радянський письменник, 1979. – 527 с.