Доц., канд. педаг. наук, Демиденко О.П.,

студентка 5 курсу НТУУ «КПІ», ФЛ, ЛА-32с, Кіро Ю.В.

Ідентичність. Засоби вираження відношення ідентифікації у висловленнях англійської та української мов на матеріалі кінострічки «Промова короля»

Лінгвістичні дослідження сьогодення спрямовані на вивчення не тільки форми та змісту мовної одиниці, а й на фактор мовця та інтерпретатора.

Важливо охарактеризувати поняття ідентичності в світлі комунікативно-когнітивної лінгвістики. Поняття ідентичності широко використовується різними антропоцентричними науками і його тлумачення не є однозначним. Ідентичність визначають насамперед як властивість людини, пов'язану з її відчуттям приналежності до певної групи, виділяючи різні аспекти цієї властивості: етнічна, расова, гендерна, статева тощо. В такому розрізі поняття ідентичності є синонімічним поняттю приналежності.

Ідентифікація у перекладі з латинської мови (idem – той же самий і facere – робити) означає уподібнення. Термін був введений Фройдом.

Виділяють наступні типи ідентичності:

Національна ідентичність — це самовизначення особи у національному контексті.

Geaorge V: Sit up, straight back, face boldly up to the bloody thing and stare it square in the eye, as would any decent Englishman. – Георг V: Сядь прямо, тримай спину, не губись перед дідьковою штукою, дивись їй прямо в око, як будь-який справжній британець.

Lionel: You were sublime. Would I lie to the prince of the realm to win twelve pennies? King: I have no idea…what an Australian might do for that sort of money.

Лайонел: Неперевершено. Став би я брехати принцу за дванадцять пенсів? Король: Не маю жодного уявлення…на що пішов би австралієць заради таких грошей.

Соціальна ідентичність – єдність і спадковість певної системи соціальних характеристик (норм, ролей, статусів), що дозволяють диференціювати індивідів за їхнім суспільним станом і груповою належністю.

Коли король приходить до логопеда Лайонела вперше, той ставить стілець навпроти королівської особи, але одразу ж відсуває його трохи далі, пояснюючи:

I was told not to sit too close. – Мене попередили, що не можна занадто близько.

Well I believe when speaking with a prince, one waits for the prince to choose the topic. – Думаю, розмовляючи з принцем, прийнято чекати, що принц обере тему.

Інший приклад, де чітко простежується соціальна ідентичність:

Lionel: Please, call me Lionel. King: I prefer Doctor. Lionel: I prefer Lionel. What will I call you? King: Your Royal Highness. Then… it’s “sir” after that. Lionel: A little bit formal for here. I prefer names. King: Prince Albert Frederick Arthur George. Lionel: How about Bertie? King: Only my family uses that. Lionel: Perfect. In here, it’s better if we’re equals. King: If…if we were equals, I wouldn’t be here. I’d be… at home with my wife and no one would give a damn.

Лайонел: Кличте мене Лайонел. Король: Ні, я віддаю перевагу Доктору. Лайонел: А я віддаю перевагу Лайонелу. Як я маю звертатися до Вас? Король: Ваше Королівське Високосте. І… «сер» після. Лайонел: Занадто офіційно. Я надаю перевагу іменам. Король: Принц Альберт Фредерік Артур Георг. Лайонел: Як Вас Берті? Король: Тільки в родині мене так кличуть. Лайонел: Чудово. Тут корисніше бути у рівних умовах. Король: Якби ми були рівні, я був би вдома з дружиною і нікому не було б до мене справ.

Ідентичність етнічна — це відчуття належності до певної етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоційних зв'язків з Батьківщиною, а також спільності основних компонентів культури, що звичайно виявляється у солідарності із членами цієї спільноти.

Гендерна ідентичність – це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини, це усвідомлення індивідом себе як представника даної статі.

Особистісна ідентичність — це єдність і спадковість життєдіяльності, цілей, мотивів, установок, ціннісних орієнтацій і самосвідомості особистості.

Іноді нова ідентичність формується не на основі відповіді на питання “Хто ми?”, а на основі питання “Проти кого ми?” Це ідентичності опору, яка виникає як захисна реакція, яка виявляється у зростанні релігійного фундаменталізму, етнічних і расових рухів, які шукають солідарність в спільній ідентичності.

Усвідомлення своєї ідентичності в рамках приналежності до тієї чи іншої лінгвокультурної спільноти, соціальних груп та у межах своєї унікальної особистості спонукає учасника комунікації до прийняття і використання адекватних моделей дискурсивних подій у процесі міжкультурної взаємодії. Подібну ідентичність можна розглядати як лінгвокультурну ідентичність комуніканта.

Засоби вираження відношення ідентифікації можуть бути "мовними", тобто граматичними (займенники, позиція в реченні) і лексичними, а також "немовними" (ситуативними – наголос, тема-рематичне членування; жест – без звернення до значення, з прямою вказівкою на необхідний предмет).

Серед основних засобів вираження відношення ідентифікації на рівні простого речення виділяються мовознавцями такі:

1. Дейктичні займенники, що виконують вказівну функцію у випадках відсутності власних назв.

2. Власні назви, які виконують номінативну функцію щодо об’єктів і мають властивість одиничної референції, незалежно від умов комунікації. Зокрема, власним назвам віддається перевага, якщо функція ідентифікації домінує в тих випадках, коли мова йде про предмет, що є відомим як мовцю, так і адресату (в оптимальному випадку емпірично).

Your darling brother and future king […] has taken up with Mrs. Simpson, a woman with two husbands living! – Твій дорогий брат та майбутній король […]пов’язався з місіс Сімпсон, яка вже і так має два чоловіка!

3. Одним із основних засобів вираження відношення ідентифікації є тема-рематичне членування і порядок слів. Рема позначає нове, тобто те, що лише вводиться в поле зору, але при цьому "це нове" повинно бути відомим з минулого досвіду – інакше не буде ніякої ідентифікації, а тема – невідомим, інакше немає потреби в ідентифікації. Це відбувається внаслідок зсунутої реми та підкресленої теми.

A: You’ll have to talk this over with your husband and then you can speak with me on the telephone.

B: And what if my husband were the Duke of York?

A: The Duke of York?

B: Yes…the Duke of York.

4. Порядок слів та контрастний наголос.

При першому знайомстві короля з Лайонелом, своїм майбутнім логопедом, лікар намагається почати розмову, запитавши короля про його перші спогади з дитинства, на що отримує дуже емоційну відповідь королівської особи:

Lionel: What was your earliest memory? King: What on earth do you mean? Lionel: Your first recollection. King: I’m not… here to discuss personal matters. Lionel: Why are you here then? King: Because I bloody well stammer! Lionel: You have a bit of a temper? King: One of my many faults.

Лайонел: Найперший спогад. Король: Що? Що значить це запитання? Лайонел: Що Ви пам’ятаєте з дитинства? Король: Я прийшов не…особисте життя з Вами обговорювати. Лайонел: А що Вас привело? Король: Мій клятий дефект! Лайонел: Ви трохи запальні. Король: В мене багато недоліків.

На рівні ж складного речення умови відношення ідентифікації та засоби вираження його складніші: вказівні займенники й ідентифікуючі дескрипції, контекст, слова з видільно-обмеженим значенням і контрастний наголос.

King: My brother is infatuated with a woman who’s been married twice.

Король: Мій брат закохався у жінку, яка вже двічі була заміжня.

Комунікативна функція висловлення з відношенням ідентифікації полягає передусім у вказівці на предмет, про який робиться повідомлення, тому мовець акцентує увагу на ознаці або відношенні, що здатні виділити об’єкт з класу подібних. Серед таких ознак і відношень можна назвати:

1) відношення родинної спорідненості: This family has been reduced to those lowest, basest of all creatures. – Родина мусить опускатися до найнікчемніших верств населення.

2) відношення додатковості;

3) партитивні відношення;

4) належність предмета до більшості може бути підкреслена і сполученнями один з, один з тих, з тих, які мають видільно-вказівне значення;

5) сингулярні для певного фрагменту світу ознаки;

6) локальні відношення;

7) посесивні відношення;

8) креативні відношення;

9) участь у події.

Проте не всі дескрипції рівноцінні щодо мети ідентифікації.

Одним із широковживаних граматичних засобів представлення відношення ідентифікації в англійській мові є артикль the – означений артикль при предикативному члені означає "той самий" (тобто те саме відоме правило вибору). Означений артикль вказує на певну особу або предмет й тим самим виділяє їх з класу, до якого належать, тобто ідентифікує.

Означений артикль слугує засобом ідентифікації в таких випадках:

1. Коли з ситуації або контексту зрозуміло, про яку особу або предмет йде мова.

2. Коли особа або предмет, названі раніше, знову згадуються в розмові або тексті.

Lionel: That’s about a shilling worth.

King: Forget about the bloody shilling!

В українській мові артиклю the відповідають вказівні займенники той, цей.

George V: When I’m dead, the boy will ruin himself, this family and this nation within twelve months.

Георг V: Після моєї смерті цей хлопець згубить себе, сім’ю та націю протягом року.

Також за допомогою препозиції артикля the відбувається введення рестриктивного підрядного складнопідрядного речення. Саме артикль сигналізує про намір мовця використати розряд предметів, що позначені іменною групою, і повинен розглядатися як функція обмежувального підрядного, віднесеного до назви. Обмежувальні підрядні виводяться з контексту і стають метою пошуку предмету мови.

В українській мові складнопідрядним реченням з обмежувальним підрядним відповідають присубстантивно-означальні речення, в головній частині яких при опорному слові виступає антецедент той, що має видільно - індивідуалізуюче значення.

Обов’язковою умовою існування відношення ідентифікації є контекст. Зіставлення функцій вказівного займенника та означеного артикля в анафоричних структурах англійської мови відбувається у таких контекстах:

1) Контексти, в яких повтор обов’язково супроводжується вказівним займенником. У цих контекстах ідентифікація обов’язкова. Якщо опустити вказівний займенник або замінити його на артикль, то це призведе до розриву контекстуальних зв’язків, а, відповідно, й до розриву зв’язку між іменем та його референтом.

2) Контексти, в яких займенник й артикль взаємозамінні. У цих контекстах кореферентність антецедента та повтору у більшості випадків буває обумовлена спільністю конотативних ознак, і повтор, як правило, сам в змозі ідентифікувати об’єкт. У таких контекстах використовується як артикль, так і вказівний займенник – в залежності від інтенції відправника, який бажає підкреслити або об’єкт, єдино можливий в даній ситуації, або об'єкт, згаданий вище.

Король розмовляє з Лайонелом та обговорює результати їхньої праці над виправленням дефектів мовлення.

Король: All that work…down the drain.

3) Контексти, в яких використовується лише артикль. У контекстах цього типу ім’я, використане в повторі, здатне само ідентифікувати об’єкт безпосередньо зверненням до смислу, до референту.

В українській мові відношення ідентифікації, за Н.Д. Арутюновою, відбувається в "контексті життя" та в "контексті мови, дискурсу". У "контексті життя" об’єкт, даний в безпосередньому спостереженні, ідентифікується з об’єктом, що існує в нашій пам’яті, тобто зіставляються враження від так би мовити "різних" об’єктів.

В основі цього контексту є впізнання. Ситуація впізнання утворюється при зіставленні ознак особи або предмета, які залишилися в пам’яті, з рисами у безпосередньому спостереженні.

Повідомлення про ситуацію впізнання також будується за допомогою дієслова впізнати, що керує двома кореферентними доповненнями, які відносяться до одного і того ж реального об’єкта: впізнати в комусь-то когось. У першому доповненні фіксуються відомості теперішнього спостереження, а у другому – ознаки, що відносяться до минулого. Значення дієслова впізнати передбачає знайомство з об’єктом в минулому.

Функцію попереднього знайомства з предметом виконує також такі лексеми, як:

· колись

· пригадав

У "контексті мовлення (дискурсу)" об’єкт ідентифікується з тим, про який мова йшла в попередньому контексті. Засобами вираження є займенники той, цей.

Таким чином, порівняльний аналіз засобів вираження відношення ідентифікації у висловленнях англійської та української мов дозволяє твердити, що порядок слів, контрастний наголос, вказівний займенник є диференційними ознаками для українського мовлення, а означений артикль – для англійського. Контекст та "обмежувальне" підрядне складнопідрядного речення є визначальним засобом вираження відношення ідентифікації як для англійських висловлень, так і для українських. Однак, у майбутніх наукових працях варто проаналізувати і особливості функціонування висловлень з відношенням ідентифікації, формальну та семантичну організацію їх.