Костик Є.В.

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

Сьогодення вимагає від вищої школи підготовки не просто висококваліфікованих випускників, а фахівців із високим рівнем інтелектуального й духовного розвитку, національно свідомих громадян-патріотів, носіїв нових соціальних цінностей. Незалежно від професії, педагоги повинні формувати та виховувати у майбутніх спеціалістів культурні та духовні цінності. Особливого значення ми надаємо тут іноземній мові (за професійним спілкуванням), яку вивчають студенти усіх факультетів у кожному навчальному закладі.

Навчання іноземної мови розглядається як самостійний курс. В той час як середня школа закладає основи володіння іноземною мовою, а вищі навчальні заклади в свою чергу здійснюють професійно орієнтоване навчання майбутніх фахівців, тобто здійснюється перехід від навчання іноземної мови до її застосування на практиці, до використання її фахівцями як засобу для отримання та обміну потрібною інформацією, для читання педагогічної літератури широкого профілю. З приводу цього Т. Котченко визначає навчання як процес передачі молодому поколінню культури в повному обсязі. Спільний культурний фонд стає надбанням особистості завдяки поступовому отримання його складовими: фізична, музична, естетична культура [5, с. 173]. Зокрема, іноземна мова, незалежно від спеціальності, яку здобуває студент, є безпосереднім носієм культури країни, мова якої вивчається студентом. На думку О. Ларіонової, соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови має трактуватись як система знань, вмінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток іншомовної соціокультурної компетенції студентів, формування світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя в багатокультурному суспільстві [6]. Тому іноземна культура, як кожний вид культури, складається із чотирьох складових: знання про функції, культуру, способи опанування іноземною мовою, як засобом спілкування; навчальні та мовні навички – досвід використання знань; уміння здійснити усі мовні функції; мотивація – досвід, звернений до системи цінностей особистості.

Проте сьогодні цінності студентської молоді цілком відрізняються від тих, які були раніше. Переорієнтування навчально-виховного процесу з авторитарного на партнерський допоможе у співпраці всім учасникам такого процесу. Взаємодію викладача та студента можна розглядати як прийом, направлений на забезпечення спілкування один з одним. Цим самим породжуючи у них такі якості, як моральність, толерантність, самостійність, дисциплінованість, активність, гуманізм тощо.

Вивчення іноземної мови студентами немовних факультетів повинне відповідати потребам міжнародного спілкування (комунікації). Адже, іноземна (англійська) мова посідає перше місце серед інших мов, що вивчаються в Європі та й в усьому світі загалом, і тому вона є важливим засобом комунікації.

Комунікація може бути ефективною лише за умови знання специфічних культурних чинників іноземної мови. Культурні цілі при вивченні іноземної мови досягаються не за рахунок відомих творів письменників, художників і музикантів, а спрямовані на знайомство зі способом життя, віросповіданнями, сприйняттям, зв’язками і громадськими установами. Мова відображує всі ці аспекти культури [7]. Порівняння рідної культури з іноземними через різноманітність сприяє встановленню універсальної доцільності людського суспільства.

У сучасних умовах комунікативна культура практично незначуща, якщо вона непідкріплена високими духовними особистими якостями самого педагога, його моральною зрілістю. Мова – засіб спілкування з іншими людьми. Уміння володіти іноземною мовою розглядається не тільки як здобуття переваги з інструментальної точки зору, оскільки збільшуються можливості спілкування особистості, але як дійсне культурне й особисте її збагачення. Це означає, що гуманітаризація процесу засвоєння іноземної мови допоможе утвердити в свідомості та поведінці студентської молоді норми і правила загальнолюдської моралі, які базуються на загальнолюдських цінностях.

Формування загальнолюдських цінностей у процесі вивчення іноземної мови дозволяє використовувати культурологічний потенціал іноземної мови; задіяти комунікативний механізм освітнього процесу іноземної мови; спиратися на діалогічність сучасного навчання іноземної мови; ураховувати психолого-педагогічні особливості студентської молоді, які вивчають іноземну мову, для підбору соціально-адаптованих методів і форм навчання; упроваджувати суб’єкт-суб’єктне навчання [10] на основі духовно-культурних цінностей. Таким чином, на думку В. Вертегел, соціальне замовлення передбачає не тільки формування в тих, хто навчається, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю, що неможливе без висвітлення морально-духовних ідей певного суспільства на різних етапах його розвитку [2, с. 299].

Сучасний викладач з іноземної мови у вищому навчальному закладі повинен володіти професійними знаннями, які допоможуть виховувати та формувати культурно-духовні цінності у студентської молоді. А також: основних положень загальнодержавної політики у галузі вузівської освіти, у тому числі з навчання іноземним мовам; системи мови та основних лінгвістичних і лінгводидактичних категорій, історії, культури, сучасних проблем країни, мова якої вивчається; основних закономірностей процесу навчання, у тому числі навчання іноземній мові, змісту й особливостей усіх компонентів цього процесу: цілей, методів, засобів тощо; психології особистості студента, сфер його інтересів і схильностей; змісту програми з навчання іноземним мовам (за фаховим спрямуванням); основних положень дидактико-методичної концепції, на основі якої побудований зміст підручника, що використовується у практичній діяльності; основні вимоги до рівня його професійної майстерності [8; 33-34].

Так як, на немовних факультетах не вивчається лінгвокраїнознавство, що вміщує в собі відомості про країну, мова якої вивчається та відбиває соціокультурний, духовно-особистісний компонент мовного матеріалу, то нам необхідно у процесі вивчення іноземної мови звертати особливу увагу на ознайомлення студентів немовних факультетів з таким мовним аспектом.

Традиційно чимало уваги приділяється виховному наповненню викладання іноземної мови, підбираючи тексти мовою оригіналу певного змісту. Навчання іноземної мови на немовних факультетів становить певну проблему у перекладанні таких текстів, адже афоризми та фрази, які використовують іноземці, зокрема англійці у своїх творах є своєрідними. Проте, ми повинні ознайомити студентську молодь з їхніми традиціями, побутом тощо. Адже, духовні цінності, культура, звичаї та традиції кожного народу мають свої відмінності. Тобто, формування соціокультурної компетенції студентів повинно відбуватися не лише запам’ятовуванням розмовних фраз, але й текстовим матеріалом мовою оригіналу.

Соціокультурна компетенція, за визначенням Т. Колодько, розуміється як уміння людини усвідомлено застосовувати соціального і культурного контекстів країни мова, якої вивчається, у процесі іншомовного спілкування [4, с. 7]. У англо-термінологічному словнику знаходимо більш ширше визначення цього поняття – знання культурних особливостей носіїв мови, їх звичок, традицій, норм поведінки й етикету та вміння розуміти комунікативну поведінку носіїв іноземної мови й адекватно використовувати набуті знання у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури [1, с. 30].

Іншомовну соціокультурну компетенцію необхідно розглядати як цілісну систему, яка має взаємопов’язані структурні компоненти: країнознавчу (знання про народ, носія мови, його національний характер, особливості побуту, звичаї, традиції, культуру), лінгвокраїнознавчу (знання мовних одиниць, що включає в себе національно-культурний компонент семантики, відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій) і соціолінгвістичну компетенцію (знання особливостей національного мовленнєвого етикету і невербальної поведінки, навички врахування їх у реальних життєвих ситуаціях, соціальних норм поведінки та соціального статусу комунікантів) [4, с. 8]. Зазначені компоненти соціокультурної компетенції тісно пов’язані культурним і соціальним контекстом. Тому, вивчення іноземної мови із врахуванням зазначених компонентів повинно здійснюватися комплексно.

Із вище зазначеного випливає, що формування соціокультурної компетенції у студентської молоді у процесі вивчення іноземної мови буде ефективним за умов оволодіння знаннями про культуру, історію, естетичні ідеї та ідеали країни, мова якої вивчається; залучення до діалогу культур; усвідомлення студентами суті мовних явищ, іншої системи світогляду; формування особистого ставлення до мови, історії, поглядів, культури, мистецтва, країни, мова якої вивчається, порівняння культури іноземної та рідної мови, виховання студентської молоді до самостійного вивчення та удосконалення іноземної мови.

Застосування нетрадиційних форм та засобів навчання у процесі вивчення іноземної мови буде лише стимулювати студентів до ознайомлення соціокультурних особливостей народу мова, якої вивчається. Зокрема, використовувати такі із них, як конкурси, олімпіади, змагання, конференції, зустрічі із іноземними представниками тощо. Щодо засобів навчання, то ми пропонуємо не обмежуватись лише підручником, можливість використання комп’ютерних технологій на сьогодні стає дедалі ширшим, аніж десять років тому [9]. Це дозволить студентам зацікавитись іноземною мовою та ознайомитись з культурним надбанням країни, мова якої вивчається.

Важливим аспектом у формуванні соціокультурної компетенції студентської молоді у процесі вивчення іноземної мови є підбір методів виховання. Враховуючи специфіку вивчення іноземної мови ми спираємося на такі методи виховання: методи впливу на свідому і підсвідому сфери особистості; методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності й поведінки; методи самовиховання [3, с. 113]. Останній із них, на нашу думку, є основним щодо формування, як соціокультурних, так і духовних цінностей студентської молоді. Проте, якби педагог не намагався виховувати особистість на основі культурних та духовних цінностей нашого народу, без бажання самостійного пізнання неможливий процес виховання.

Важливе місце у системі формування соціокультурної компетенції у студентської молоді займає засвоєння основних закономірностей процесу духовно-морального виховання: єдність виховання і самовиховання (правильно організоване виховання, звичайно, стимулює самовиховання, відкриває шляхи до вдосконалення особистості); залежність результатів від способів організації суспільно-корисної діяльності студентів; залежність ефективності роботи від міри активності вихованців; залежності результатів виховання від характеру спілкування вихованців із оточуючими людьми; єдність і взаємозв’язок методів і засобів виховання.

Отже, з вище зазначеного можна зробити висновок, що ефективне формування соціокультурної компетенції у студентської молоді доцільно забезпечувати шляхом залучення їх до спеціально організованої, духовно насиченої навчально-виховної та творчої суспільно значущої діяльності у процесі вивчення іноземної мови (за професійним спрямуванням) на немовних факультетах. При цьому вплив іншомовної комунікативної культури відіграє важливу роль у процесі формування духовності майбутніх вчителів, зокрема: формує культуру мови, знайомить із традиціями країни мови, яку вивчають, цінності іншого народу, безумовно збагачує студентів духовно та інтелектуально на заняттях з іноземної мови.

Література

1. Англо-русский терминологический справочник по методике преподавания иностранных языков: Справочник / И. Л. Колесникова, А. О. Долгина. – СПб.: Рус.-Балт. информ. центр «Блиц», 2001. – 224 с.

2. Вертегел В. Л. Виховання естетичного смаку майбутніх правоохоронців у процесі вивчення іноземних мов / В. Л. Вертегел // Наукові праці. Серія: Педагогіка, психологія і соціологія. – Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ», 2008. – Вип. 2 (133). – С. 298-302.

3. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – К.: Вища школа., 2005. – 343 с.

4. Колодько Т. М. Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів іноземних мов у вищих педагогічних навчальних закладах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Тетяна Миколаївна Колодько. – К., 2005. – 20 с.

5. Котченко Т. Е. Вплив етнокультурного та лінвокраєзнавчого матеріалу на мотивацію вивчення іноземної мови / Т. Е. Котченко // Теоретична та дидактична філологія. – Переяслав-Хмельницький: СКД, 2010. – Вип. 8. – С. 171-179.

6. Ларіонова О. І. Особливості формування соціокультурної компетенції у немовному вузі на матеріалі іноземної мови [Електронний ресурс] / О. І. Ларіонова. – Режим доступу: www.rusnauka.com /12_KPSN_2009/.../44439.doc.htm.

7. Муромець В. Г. Формування толерантності майбутніх вчителів у контексті комунікативної культури / В. Г. Муромець // Наукові праці. Серія: Педагогіка, психологія і соціологія. – Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ», 2008. – Вип. 2 (133). – С. 278-279.

8. Пархоменко О. М. До питання оновлення парадигми виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка / О. М. Пархоменко // Педагогіка і психологія. – 2007. – № 1 (54). – С. 28-34.

9. Редько В. Г. Професійна майстерність учителя іноземної мови у раціональному використанні підручника як ефективності навчального процесу / В. Г. Редько // Впровадження нових технологій та наукових розробок у викладання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах України. – Запоріжжя: «Прем’єр», 2002. – С. 33-34.

10. Сергеєва В. Є. Формування загальнолюдських цінностей у підлітків у процесі вивчення іноземних мов: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук: 13.00.07. «Теорія і методика виховання» / Вікторія Євгеніївна Сергеєва. – Луганськ, 2006. – 20 с.