Батринчук З. Р.

науковий керівник – д. ф. н., доц. Єсипенко Н. Г.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Загальні особливості мовленнєвих актів прохання

Значення мовленнєвого акту прохання як в англійській, так і в українській мові неоднорідне. Іллокутивне наповнення мовленнєвого акту прохання майже завжди залежить від контексту. Окрім характерного підвищеного тону, що визначає мовленнєвий акт прохання, основне значення висловлювань цього типу співвідноситься із дієсловами to ask, to beg, to pray, to plead та іменником request (також деякими відповідними синонімами). При цьому експліцитне вживання вказаних лексичних засобів вираження прохання в англійській мові – нечасте явище [3, c. 115].

Більшість експліцитних висловлювань прохання в морфологічному відношенні співпадають за формою з імперативом, але відрізняються від наказу маркерами ввічливості. Зокрема, слово please вказує на модальний характер висловлювання у вигляді прохання. Прохання може бути виражене у формі питального речення, що починається з will/would, can, could, may…? або завершувати наказове речення з will you?/won't you?, а також зворотами доконаного виду: Would you be so kind as…Do you mind if . Паралельно із експліцитними формами мовленнєвих актів прохання існують непрямі висловлювання, що є контекстно зв’язаними (I will be much obliged to you if…; It is good if…і т.ін.). Однак в кожному конкретному вживанні того чи іншого мовного засобу існують свої особливості, обмеження, розширення [2, c. 233].

Однією із основних прагматичних завдань мовленнєвого акту прохання є виконання аргументативної функції, спрямованої на переконання адресата виконати/не виконати дію чи погодитись із чимось. Така функція відповідає риторичній стратегії, мета якої – переконати адресата у виконанні бажаної мовцем дії чи в прийнятті точки зору пропонента стосовно якогось факту.

Мовленнєві стратегії дають можливість ефективно досягнути мети дискурсивного плану (поінформувати когось, звернутись із проханням). Мовленнєві стратегії визначають спільний стиль взаємодії. Вони визначають те, як і якими засобами може бути досягнута комунікативна мета [1, c. 277].

Для досягнення мети комуніканти взаємодіють із співрозмовником в залежності від вибраної комунікативної стратегії. Висловлюючи прохання у розмові, комуніканти намагаються здійснити на співрозмовника мовний вплив, вербально чи невербально спонукати його до конкретного практичного вчинку.

Риторична стратегія, як правило, співвідноситься із поняттям аргумен-тативного дискурсу. Одне із спільних визначень дискурсу пов’язане із сукупністю функціонально організованих одиниць використання мови. Дискурс – це будь-який акт висловлювання, що об’єднує у своїх структурах мовця та слухача з бажанням першого вплинути на іншого та характеризується підкресленням визначеного в мові відношення до партнера. Аргументативний дискурс – такий, в якому вищезгадані засоби реалізують аргументативні функції (переконати адресата в необхідності представлених положень) [4, c. 52].

Мовленнєві акти прохання поділяються на дві основні групи за своїм референтним спрямуванням: акціональні мовленнєві акти та алетичні. В першому випадку пропонент виражає прохання виконати/не виконати певну дію – акціональна модальність. В іншому випадку пропонент висуває об’єктивну чи суб’єктивну точку зору під час оцінки певного стану речей, фактів та просить згоди опонента – алетична модальність. Модальний характер та відтінки мовленнєвого акту прохання з точки зору їх аргументативних функцій, які формують стратегію досягнення цієї мети залежать в основному від контексту, однак існують також контекстно вільні мовні засоби. Аргументативні функції активно виконують мовленнєві акти прохання, в складі яких є епістемічні дієслова, – переконання адресата шляхом використання етичних та моральних норм: Believe me, Excuse me, Forgive me, Forget me і т. ін. також аргументативна функція втілюється у тому випадку, коли мовленнєвий акт прохання вжитий у формі стверджувального чи заперечного імперативу. Do it!, Don't be upset (nervous, angry, excited і т. ін.), які супроводжуються такими пом’ягшувальними маркерами: For God's sake; Oh, my; please, ввічливим зверненням: Dear Sir, Mademoiselle, My love, My darling. Не зважаючи на ввічливу форму, такі мовленнєві акти прохання набувають нав’язливого характеру [1, с. 112].

Аргументативна функція характерна також для тих мовленнєвих актів прохання, які в контексті стосуються питань етикету, традицій, звичаїв та вимагають відповідної поведінки індивідів. Вихідною інтенцією будь-якого прохання є здійснення впливу на слухача, беручи до уваги прийняті мовні норми, що існують у суспільстві. Мовець намагається дотримуватись спільної лінії мовленнєвої поведінки, мовної норми, порушення якої веде за собою негативну зустрічну реакцію групи. Прийняті норми умовності суспільного життя неопосередковано впливають на характер мовленнєвої поведінки. Людина, яка задіяна у мовленнєвому спілкуванні з іншими індивідами, генералізує та сприймає звичайну групову норму як єдину можливу. Тому вміло використаний мовленнєвий акт прохання стає складовою частиною мовленнєвої стратегії при досягненні конкретних зацікавленостей мовця. При цьому існує також зворотній зв'язок. Специфіка мовленнєвого акту прохання як мовленнєвої стратегії полягає в тому, що прохання вимагає репліки у відповідь у формі мовленнєвого акту згоди, чи незгоди,- в залежності від характеру аргументації, може привести до розвитку чи порушення комунікації, загострення чи послаблення суперечки та іншими окремими характеристиками аргументативного дискурсу [2, c. 395].

Серед мовних засобів вираження мовленнєвих актів ввічливого прохання окреме місце посідають такі стандартні висловлювання: Do you mind if…?, Could you possibly…?, Have you got…?, Will you kindly…?, May I trouble you…?, I was wondering if you could…?,May I ask you…?, Could I…?, Why don’t you…?, Would you be so kind as…? і т. ін.

Ці форми висловлювань мають конвенціональний характер (сталі моделі мовленнєвого етикету), виконують аргументативну функцію, допомагають досягнути мети дискурсивного характеру, допомагають комунікантам висловити непряме прохання. В цьому відношенні існує поняття формальних мовленнєвих атів прохання-вибачення, глибокі контекстні форми [1, c. 56].

Однак, не дивлячись на багаточисельні мовні засоби вираження ввічливого прохання, варто відзначити, що мовленнєві акти прохання відносяться до проблемної сфери мовленнєвого спілкування. Прохання не завжди може викликати мовленнєвий акт згоди, а нерідко й відмову. Часто адресант впевнений, що звертається з проханням, але звучить це, як вимога. Прохання відрізняється від вимоги тим, що не передбачає обов’язковість виконання та залишає можливість відмови. Прохання – мовленнєва тактика впливу на адресата з метою зміни його поведінки. Таким чином, прохання – потенційно конфліктна тактика, оскільки нерідко сприймається як необґрунтована, що провокує конфлікт та негативну зустрічну реакцію (Do it yourself; I am busy і т. ін.). Перспективу подальших досліджень вбачаємо у розгляді мовленнєвих актів прохання у сучасному англомовному художньому дискурсі.

Література:

1. Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. Дейк. – М. : Прогресс, 1989. – 312 с.

2. Леонтьев А. А. Язык и речевая деятельность в общей и педагогической психологии: Избранные психологические труды / А. А. Леонтьев. – М. : Моск. психол.-соц. ин-т, 2001. – 456 с.

3. Меликян С. В. Молчание в русском общении / С. В. Меликян. – Воронеж : ВГТУ, 2000. – 215 с.

4. Тикунова С. Г. Изменение понятийной сферы лингвистического термина «дискурс» на рубеже веков / С. Г. Тикунова // Вопросы романо-германской и русской филологии. – Вып. I. – Пятигорск : ПГЛУ, 2004. – С. 52-53.

5. Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни. Прикладная конфликтология / В. П. Шейнов. – Минск : Харвест, 1999. – 326 с.