Филологические науки/4. Синтаксис: структура, семантика, функция

М.М. Пухлій, магістрант

НТУУ «КПІ», Україна

Англійські іменникові композити в загальновживаній і технічній підмовах

Перші дослідження композитів були виконані ще на початку XX ст., але вивчення цих лексичних одиниць, зважаючи на актуальність низки пов’язаних з ними проблем, не припиняється і досі. Особливо гострою є необхідність розгляду англійського композитного іменника в усьому його різноманітті, детальної характеристики його структурних і семантичних властивостей. Надзвичайно актуальним є вивчення англійських іменникових композитів малопродуктивних моделей (зокрема тих, що не містять іменникових компонентів). Залишається актуальною проблема інтерпретації композитів – з одного боку, через суб’єктивність композитної семантики, з іншого, через двозначність тлумачення багатокомпонентних композитів, зумовлену їхньою структурою. Врешті-решт, слід згадати і про необхідність узгодження наших знань про композити з останніми досягненнями лінгвістики, розгляду цих мовних одиниць з нових позицій, що досі не знаходили свого відображення в композитології.

Сучасні класики світової композитології, що працюють у цій сфері дотепер, у більшості своїй розпочинали наукову діяльність у 1970-х рр. Наприклад, саме тоді В. Адамс створила власну комплексну класифікацію іменникових композитів, де виділяла основні класи та групи композитів як за структурними, так і за синтаксичними або семантичними ознаками [8, c. 19–20]. Незважаючи на новаторську сутність, ця класифікація не була позбавлена певної суб’єктивності та не до кінця пояснювала все різноманіття складного іменника в англійській мові, що визнавала сама її авторка. Саме в дослідженнях В. Адамс найяскравіше проявилася суб’єктивність семантичного критерію, який став для неї основним як у класифікації композитів, так і в їх диференціації серед інших мовних одиниць.

У цей же період з’явилося дослідження П.Е. Даунінг, яка першою детально розглянула феномен оказіональних композитів у сучасній англійській мові. Першість належить їй і в розгляді композитів з позицій прагматики. Поряд із цим дослідниця створила і власну семантичну класифікацію іменникових композитів, до якої, тим не менше, не ввійшли оказіональні (дейктичні) композити. [8, c. 31]

Наприкінці 1970-х рр. проводить оригінальне дослідження англійських іменникових композитів прибічниця генеративістського підходу Дж. Леві. Дослідниця класифікувала складні іменники з погляду їхньої глибинної структури, передусім за типом предиката, що, на її думку, номіналізується або видаляється на рівні поверхневої структури у процесі створення композита. [8, c. 26–27] По суті, ця класифікація також є семантичною, а отже, містить у собі певний елемент суб’єктивності. До того ж, вона не враховує всього різноманіття англійського композитного іменника.

Дещо пізніше, у 1980-х рр., фундаментальні дослідження, присвячені англійському складному слову, з’явилися в СРСР. Особливо вагомий внесок у радянську композитологію було зроблено О.Д. Мєшковим і Л.Ф. Омельченко, які також приділяли особливу увагу місцю іменника в англійському словоскладанні. Л.Ф. Омельченко розробляє тематику, пов’язану з композитами в англійській мові, дотепер, присвячуючи свої наукові розвідки розгляду окремих семантичних чи структурних груп складних слів.

Вирішення багатьох проблем, пов’язаних з вивченням іменникових композитів, продовжується нині. Сучасна композитологія представлена як новими розвідками визнаних класиків (В. Адамс, Л. Бауер) [8, c. 9, 30, 37], так і науковцями, що звернулися до вивчення складного слова в останні роки (наприклад, Х.Й. Гігеріх [9]). Триває процес пошуку надійних критеріїв диференціації композитів і словосполучень, створення їх класифікації. Особливе місце в цих дослідженнях займає композитний іменник, що пояснюється надзвичайною продуктивністю утворення саме таких композитів у сучасній англійській мові.

На сьогодні композит (складне слово) визначають як лексичну одиницю, утворену комбінацією двох або більшої кількості компонентів, один з яких може бути словом (вільною основою) або фразою, а другий – словом [8, c. 8]. Словоскладання, тобто утворення композитів, є одним з найпродуктивніших способів словотвору сучасної англійської мови, що передусім підтверджується постійним утворенням нових композитів за цілою низкою моделей і закріпленням деяких з них у лексичній системі мови. Особливо широко використовуються можливості словоскладання (зокрема іменникового) у технічній термінології, постійного поповнення якої вимагає темп науково-технічного прогресу, та у словотворчості авторів художньої літератури. Своєрідне поєднання цих тенденцій спостерігаємо в романі Айзека Азімова «Кінець Вічності».

Поряд зі значною кількістю загальновживаних композитних іменників у цьому класичному тексті Золотого віку наукової фантастики наявні численні термінологічні одиниці, особливе місце серед яких належить оказіоналізмам, створеним самим автором. За класичним визначенням В.С. Виноградова [3, с. 123], оказіоналізм – це індивідуальний, мовленнєвий неологізм. На думку цього дослідника [3, с. 123], такі слова завжди є експресивними, створюються конкретним автором, породжуються цілями висловлювання та контекстом, з яким тісно пов’язані та поза яким зазвичай не відтворюються; основна їх функція – не номінативна, а характеристична.

Хоча однією з основних ознак термінологічних одиниць дослідники вважають стилістичну нейтральність, відсутність експресії [4, с. 62], поняття «термін» і «оказіоналізм» не можна вважати взаємовиключними. Так, поза науковим стилем терміни легко набувають значного стилістичного потенціалу, що особливо помітно у художніх текстах. Ще І.В. Арнольд стверджувала [2, с. 300], що так звана спеціальна лексика у мовленнєвій характеристиці персонажа художнього твору розкриває його життєвий досвід, фах та інтереси. В описах вона може використовуватися для більш точної характеристики дійсності, що оточує героїв. До того ж, як визнає дослідниця [2, c. 300], в певних текстах така лексика виконує і специфічні функції. Справедливим це є і для матеріалу нашого дослідження: розповідаючи в цьому тексті про організацію, що контролює хід світової історії, автор фактично створює цілу спеціальну підмову для вигаданої ним сфери діяльності.

Оскільки помітне місце у цій підмові належить композитним утворенням, оказіональні терміни А. Азімова є однією з основних семантичних груп іменникових композитів, представлених у тексті. Поряд з ними також виділяються неоказіональні, тобто лексикалізовані, терміни з різних галузей знань та загальновживані слова. Відзначимо, що перша семантична група вочевидь є найменш численною, хоча загальновживані слова серед виявлених у тексті композитів поступаються за чисельністю термінам, налічуючи всього 137 одиниць з 337. Три щойно диференційовані великі групи термінів, судячи з усього, є приблизно рівними за обсягом, проте їх межі видаються досить нечіткими через складність відокремлення оказіональних композитів від зафіксованих у лексикографічних джерелах, а також від вільних словосполучень. Це, в свою чергу, змушує відмовитися від наведення точних даних про кількісний склад цих семантичних груп. Ще більше ускладнює такий розподіл наш підхід до диференціації композитів і словосполучень, заснований на прагматичному критерії, що, в свою чергу, базується на дослідженні оказіональних і лексикалізованих композитів, проведеному П.Е. Даунінг.

Прагматичний критерій диференціації композитів дозволяє виявити в тексті композитне утворення незалежно від того, чи зафіксоване воно в лексикографічних джерелах. Його сутність полягає у необхідних умовах для створення нового композита, висловлених П.Е. Даунінг у вищезгаданому дослідженні [8, c. 31 – 32]:

1) композити на позначення типових і звичних для мовця відносин між предметами та явищами дійсності формуються значно частіше, ніж композити, що позначають тимчасові відносини між ними;

2) новий композит має нести про свій денотат таку інформацію, що вирізняє його з ряду подібних предметів або явищ дійсності.

Крім цих критеріїв, які допомагають розпізнати оказіональні утворення, ми також послуговуємося синтаксичним, морфологічним і (частково) семантичним критеріями диференціації композитів і вільних словосполучень. Разом з тим, від добре відомих у вітчизняній науці графічного та фонетичного критеріїв ми вважаємо за потрібне відмовитися через їхню ненадійність і нерелевантність, доведену сучасними західними науковцями. Покладена в основу фонетичного критерію думка про те, ніби для композитів характерним є наголос на першій вільній основі, а для словосполучень – на останній, не знаходячи підтвердження, останнім часом набуває статусу хибного стереотипу. Як, зокрема, показує Х.Й. Гігеріх у своїй статті з промовистою назвою «Міф про англійський композитний наголос» [9], існує значна кількість композитів як з наголосом на останній вільній основі, так і подвійним або варіативним наголосом. Ще менш надійним, зважаючи на значну варіативність написання багатьох композитів, видається графічний критерій, що відмовляє в композитному статусі утворенням з роздільним написанням [5, c. 65].

За синтаксичним критерієм композит відрізняється від вільного словосполучення тим, що він не підлягає розірванню або доповненню. Так, за цим критерієм утворення small talk (приклад запропоновано В. Адамс) є композитом, оскільки неможливо сказати: The talk is small. Близьким до нього є морфологічний критерій, за яким компоненти композита не можуть зазнавати граматичних змін, тобто неможливо сказати, наприклад, smaller talk. [6, c. 57] Сутність семантичного критерію, як правило, визначають так: композит, на відміну від вільного словосполучення, виражає єдину думку, що, як правило, не є сумою значень вільних основ, що входять до складу композита [5, c. 66]. Якщо положення про певний обов’язковий для композита ступінь ідіоматичності видається спірним, то семантична цілісність такого утворення є досить надійним індикатором його статусу.

Незважаючи на вищеописані проблеми, є всі підстави говорити про певні закономірності, виявлені нами в ході дослідження отриманого матеріалу та порівняння основних характеристик цих семантичних груп. Так, найпродуктивнішою моделлю утворення іменникових композитів у всіх трьох групах є модель N + N. Разом з тим, друга за продуктивністю модель A + N є помітно частотнішою в термінологічних групах, ніж серед загальновживаної лексики. Цю тенденцію можна пояснити тим, що поєднання іменника з прикметником має значно вищі шанси стати окремою лексичною одиницею в межах певної терміносистеми, де такі утворення часто позначають чітко визначені предмети та явища, виділяючи їх серед подібних до них. Моделі з компонентами, що належать до інших частин мови, реалізуються вкрай рідко в усіх трьох групах, проте є помітно частотнішими серед оказіоналізмів з термінологічним значенням. Окремо слід відзначити невелику групу оказіональних утворень з другим елементом, вираженим прислівником when, що вживаються як у ролі прислівників, так і в ролі іменників: homewhen, downwhen, upwhen. Ці утворення виконують важливу експресивну функцію, дозволяючи авторові яскравіше передати уявлення героїв роману про час як про один з вимірів простору. Використання незвичних, малопродуктивних словотвірних моделей додатково привертає до них увагу читача, що дозволяє не лише виконати цю функцію, а і посилити та закріпити естетичні враження від тексту.

Серед складних слів з термінологічним значенням виділяється також відносно невелика група композитів, утворених з трьох і більшої кількості основ. Аналіз цих одиниць за допомогою методів безпосередніх і кінцевих складників показує, що практично всі вони містять щонайменше один безпосередній складник-композит: наприклад, power-transfer unit, child-care institution. Рідкісним, але помітним явищем є композити, утворені з двох композитних безпосередніх складників: diesel-oil electric generator.

Найхарактернішою семантичною особливістю таких утворень є певна складність їх інтерпретації, не пов’язана з ідіоматичністю (переважна більшість виявлених багатокомпонентних композитів є неідіоматичними). Успіх інтерпретації багатокомпонентного композита, по суті, залежить від правильного визначення його безпосередніх складників. Так, композит моделі N + N + N можна розкласти на безпосередні складники у два способи: (N + N) + N та N + (N + N). У низці випадків цей процес полегшує такий графічний маркер, як дефіс, яким можуть поєднуватися частини композитного елемента: hair-contact indicator, experimental space-ship, wealth-distribution pattern. Не викликає проблем інтерпретація такого композита за наявності сполучної голосної між компонентами його «композитного» безпосереднього складника: spatio-temporal chart. Так само не допускає двозначності тлумачення багатокомпонентного утворення, в якому композитний компонент є ціліснооформленим: outside world (зазначимо, що в матеріалі нашого дослідження одиниці з таким графічним оформленням було виявлено лише у пласті нетермінологічної лексики). Питання ж тлумачення багатокомпонентних композитів з роздільним написанням компонентів, що має особливе практичне значення для термінознавства та перекладу науково-технічної літератури, не має універсальних шляхів вирішення.

Запорукою правильної інтерпретації таких композитів передусім є значна мовна та позамовна компетенція реципієнта повідомлення, яке містить подібні лексичні одиниці. Наприклад, багатство словникового запасу в поєднанні з певними знаннями у відповідних галузях науки та техніки створюють у читача правильне уявлення про шлях створення таких композитів, як natural petroleum faction (модель (A + N) + N) і automatic door signal (модель A + (N + N)). Також процес інтерпретації подібних утворень може полегшити контекст речення або всього тексту, правильне розуміння якого в певних випадках здатне компенсувати прогалини у знаннях реципієнта чи ліквідувати двозначність, непереборну навіть для фахівця у відповідній галузі.

До характерних особливостей семантики досліджених одиниць є їхня відносна семантична прозорість: якщо серед загальновживаної лексики ідіоматичні композити є порівняно частотним явищем, то серед термінологічної лексики (зокрема оказіональної) вони є рідкістю. Хоча серед дослідженої термінологічної лексики все ж виділяється група напівідіоматичних одиниць (vocal cord, short circuit), вони є нечисленними і представлені в основному композитами, у яких один з компонентів набув метафоричного, переносного значення. Це відображає семантичні тенденції термінотворення англійської мови, що тяжіє до ясності та точності номінації, водночас характеризуючись певною образністю.

До того ж, позамовні фактори, що зумовлюють високі темпи поповнення терміносистем англійської мови, в тому числі за рахунок словоскладання, позначаються і на семантиці композитних неологізмів та оказіоналізмів. Нові композити з напівідіоматичною чи ідіоматичною семантикою значно важче створювати та інтерпретувати, ніж семантично прозорі, відтак потреби постійно зростаючих технічних підмов в основному забезпечуються саме створенням неідіоматичних композитів. Проте, як було показано вище, це не робить інтерпретацію композитних неологізмів і оказіоналізмів абсолютно безпроблемною – передусім через необхідність часто поєднувати три та більшу кількість основ, щонайменше дві з яких можуть утворювати самостійний композитний термін.

Отже, на матеріалі роману А. Азімова «Кінець Вічності» нам вдалося розглянути деякі тенденції іменникового словоскладання в сучасній англійській мові. Це, зокрема, стало можливим завдяки тому, що в цьому тексті поряд з загальновживаною лексикою представлені численні терміни з різних галузей знань, а також цілий пласт оказіональної лексики – передусім з термінологічним значенням. Особливої цінності матеріалу дослідження надає те, що в ньому порівняно широко представлені багатокомпонентні нелексикалізовані композити, що уможливлює розгляд деяких актуальних проблем композитології. До цих проблем належать можлива неоднозначність інтерпретації багатокомпонентного композита і (оскільки створити єдино правильний «рецепт» вирішення першої проблеми неможливо) визначення основних чинників, що впливають на його тлумачення.

Дана розвідка може стати базою для подальшого вивчення словотвірних моделей англійських іменникових композитів, а також досліджень, пов’язаних із композитною семантикою, зокрема проблемами інтерпретації складних слів. Особливо актуальними для сучасного мовознавства є питання творення та інтерпретації багатокомпонентних композитів з термінологічним значенням. Слід також відзначити потенційну теоретичну значущість наукових розвідок, присвячених проблемі інтерпретації композитів, для перекладознавства та їхню особливу актуальність для науково-технічного перекладу.

Література:

1. Азімов А. Кінець Вічності: Вибр. твори / Азімов А. : [пер. з англ.]. – К.: Дніпро, 1990. – 767 с. – (Фантастика. Пригоди. Детектив).

2. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов / Арнольд И.В. – [4-е изд., испр. и доп.] – М.: Флинта: Наука, 2002. – 384 с.

3. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / Виноградов В.С. – М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. – 224 с.

4. Латышев Л.К. Научно-технический перевод: Пособие для учителей нем. яз. / Л. Латышев, Г. Стрелковский. – М.: Просвещение, 1980. – 175 с., ил.

5. Ніколенко А.Г. Лексикологія англійської мови – теорія і практика / Ніколенко А.Г. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 528 с.

6. V. Adams. An Introduction to Modern English Word-formation / V. Adams – London, New York: Longman, 1973

7. A. Asimov. The End of Eternity [Електронний ресурс] / A. Asimov – Режим доступу: http://flibusta.net/b/284873/read

8. R. Benczes. Creative Compounding in English / R. Benczes – Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2006

9. H.J. Giegerich. The English Compound Stress Myth [Електронний ресурс] / H.J. Giegerich – Режим доступу: http://www.lel.ed.ac.uk/aboutus/people/heinz/english_compound_stress_myth.pdf