РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА КОМУНІКАТИВНА ТА СТРУКТУРНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

(НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКИХ

НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТІВ)

Кравцова Д.О., Юдіна А.Р.

Національний технічний університет України «КПІ»

Основною, майже всеохоплюючою комунікативною мовною одиницею, синтаксичною домінантою спілкування є речення. До категоріальних, визначальних ознак речення належать: предикативність, модальність, відносна закінченість змісту речення, його логічна сутність, структурно-синтаксична організованість, інтонаційна оформленість і комунікативність, стилістична своєрідність. Комунікативною одиницею є і слова-речення, або синтаксично нечленовані речення.

Основні комунікативні різновиди речень своєрідні й стилістично, що по-особливому виявляється в усіх структурно-синтаксичних групах речень. Розповідні, питальні і спонукальні речення бувають простими й складними, простими ускладненими, простими поширеними й непоширеними, двоскладними й односкладними, повними й неповними. Щодо питання предикативності у лінгвістиці було висловлено різноманітні точки зору, які можна звести до трьох основних: денотативної (семантичної), логічної та формально-синтаксичної.

В першому випадку предикативність розглядається як співвіднесеність речення з конкретною ситуацією, що знаходить формальне вираження в структурі речення і його інтонації.

Логічний підхід визначає предикативність як поєднання двох елементів думки: суб’єкту, який позначає предмет думки, і предикату, який виражає ознаку, що приписується до суб’єкта цим актом думки. З логічної точки зору, члени предикативного відношення співпадають з темою і ремою актуального членування.

Формально-синтаксичний підхід інтерпретує предикативність як відношення структурних компонентів – підмету і присудку, які володіють певними граматичними ознаками.

Однак, між названими вище трьома точками зору немає протиріччя: вони відображають різні сторони одного й того ж явища і лише притаманна мові асиметрія призводить до розбіжності цих трьох планів [1, c. 271].

Предикативні відношення можуть виражатися у реченнях зі скороченою та розширеною структурою. Серед речень зі скороченою синтаксичною структурою можемо назвати односкладові (номінативні, імперативні, інфінітивні), неповні речення та слова-речення [1, c. 347].

У науково-технічних текстах вживаються номінативні речення у класифікуючих та ідентифікуючих функціях. Ідентифікація здійснюється групою речень, що розкривають, уточнюють зміст попереднього речення.

Les lampes fluorescentes sont présentes partout. Dans nos bureaux, dans les magasins, dans la rue. Dans les maisons privées aussi.

У науковому дискурсі знаходимо також випадки вживання односкладових номінативних речень при вираженні порівняння певних явищ.

Plus forte la densité, plus forte la base, plus faible l’acide conjugué.

У науково-технічних текстах нерідко зустрічаються односкладові дієслівні імперативні речення. Зазвичай, мова йдеться про застереження під час спостереження певних явищ чи виконання певних робіт.

Ne pas confondre chiralité (propriété globale d’une molécule) et carbone asymétrique (propriété particulière d’un atome de la molécule)…

До складу речень зі скороченою синтаксичною структурою також відносяться слова-речення (комунікативи), які відображають реакцію на слова співрозмовника, запит інформації, емоційну реакцію, тощо.

…Comment ?

До речень з розширеною синтаксичною структурою відносяться складні, ускладнені речення, а також процес номіналізації.

Внаслідок дослідження синтаксичних особливостей науково-технічних текстів доходимо висновку щодо переважання явища номіналізації над дієслівними конструкціями.

L’arrêt du LEP eut finalement lieu en 2000.

У науково-технічних текстах найбільш поширеними є складні речення. Складне речення (СР) – поліпредикативна одиниця, що складається з двох або більше компонентів (за предикативною структурою аналогічних реченням), і що утворює смислове, структурне та інтонаційне ціле. СР – одиниця більш високого рівня, ніж просте речення, що є будівельним матеріалом для складного. Співвідношення між простим і складним реченнями відображається у традиційній французькій термінології, де "phrase" означає складне речення, а "proposition" – просте, незалежне речення чи частину складного.

СР – це об’єднання простих речень, діалектичний характер якого полягає в тому, що його компоненти одночасно мають і не мають ознак окремого речення. Частини СР частково автономні, але СР має структурно-семантичну цілісність.

Dès que le moteur fonctionne de façon autonome, le conducteur peut « démarrer » et « prendre la route ». Il desserre le frein à main, dont le rôle était de bloquer les roues ; enclenche la première vitesse ; appuie progressivement sur l'accélérateur.

Значення, що виражаються в модусі і проявляються в зміні речення, складають граматичні (або комунікативні, синтаксичні, модусні) категорії речення. Ці категорії відображають єдність певного значення (наприклад, питання, заперечення, спонукання, виділення тощо) і певної форми [2, c. 145].

Отже, комунікативні категорії речення відображають різні сторони акта комунікації. Їх можна поділити на дві групи:

Категорії, що спрямовані на адресанта:

1. Відповідність вимовленої ознаки дійсності. Вони включають: а) категорію істинності (твердження/заперечення ознаки, що надається суб'єкту), б) категорію модальності у вузькому сенсі терміна в її різних аспектах (можливість/дійсність, впевненість/сумнів, бажаність/небажаність).

2. Структура акту мовлення, що містить: а) особу мовлення; б) дейксис або локалізацію, тобто позначення елементів ситуації по відношенню до учасників акту мовлення з позиції мовця (категорія часу/виду).

3. Категорія емотивності (вигуки та ін.).

Категорії, що спрямовані на адресата:

4. Категорія цілеспрямованості висловлювання, що включає субкатегоріі: розповідь, питання, спонукання, побажання.

5. Категорія інформативності.

6. Категорія мовної ситуативності, що охоплює: а) соціальний аспект спілкування (форми ввічливості та ін); б) функціонально-стилістичні модифікації форм [1, c. 276].

Mais, dans le tableau ci-dessus, on voit que cette valeur n'est pas toujours vérifiée et ceux à cause de l'acidité du groupe R.

Наведений приклад відображає комунікативну категорію істинності, що передається у формі заперечного речення. Це заперечення є повним (воно стосується присудка). При перекладі доходимо висновку, що вказане вище повне заперечення переходить в часткове. Спостерігається явище асиметрії, яке властиве французькій мові.

Le moteur est chargé de fournir la puissance nécessaire au déplacement du véhicule. Il a pour but de transformer en force motrice de l'énergie produite par la combustion d'un mélange carburé.

Комунікативна категорія модальності. Це речення, на нашу думку, відображає епістемічну модальність: впевненість, доказовість факту. Його можна назвати фактивним судженням, адже воно описує відомі факти мовцям.

Un canal est un dispositif électronique qui sert à faire circuler l'information entre la mémoire de l'ordinateur (ou mémoire centrale) et les organes périphériques.

Категорія виду. На це речення накладається кількісна характеристика дії. За допомогою дієслова "servir à faire" ми розуміємо, що дія неодноразова, безперервна, тривала.

Істотною ознакою речення є інтонація, яка виступає засобом оформлення предикативності й модальності. Інтонація формує речення як цілісну комунікативну одининю. Інтонація виконує і роль супровідного способу виділення комунікативного центру висловлювання. Інтонаційні особливості є важливим засобом розрізнення типів речень за метою висловлювання: розповідних, питальних і спонукальних. Отже, предикативність та інтонаційна завершеність є основними ознаками речення, що відрізняють його від словосполучення і слова.

Література:

1. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка / Владимир Григорьевич Гак. – М. : Добросвет, 2000. – 832 с.

2. Зеленщиков А. В. Пропозиция и модальность / Александр Васильевич Зеленщиков. – СПб. : СПбГУ, 1997. – 243