Національний технічний університет України «КПІ», Україна
На сьогодні проблема метафори вийшла за межі вивчення у риториці, лінгвістиці та стилістиці, її
дослідження поширилось в ті галузі знань, які займаються проблемами мислення,
пізнання, свідомості та концептуальних систем. Існує
тенденція до вивчення розширеного поняття “метафора”, яку ще називають
метафоричним мисленням.
Оскільки
метафора виникає завдяки образному мисленню, питання метафоричного мислення
розглядалось багатьма філософами. Мислителі раціоналістичних та позитивістських
поглядів вважали, що метафора як спосіб вираження змісту непотрібна та навіть
зайва, оскільки дає неточне, розмите уявлення про предмет, тому потрібно
вживати слова лише в їхньому прямому значенні. Філософи романтичних поглядів
називали метафору єдиним способом вираження думки, визначення об’єктів високого
ступеня абстракції та навіть мислення, в загалі. Вони стверджували, що пізнання
є метафоричним, а метафора − невід’ємна складова мислення, мовлення та
мови. Саме таке величезне значення надавав метафорі Хосе Ортега-і-Гассет: “Від наших уявлень про свідомість залежить наша концепція
світу, а вона в свою чергу визначає нашу мораль, нашу політику, наше мистецтво.
Виходить, що вся величезна споруда Всесвіту, сповнена життя, лежить на
крихітному та легкому тільці метафори” [3, 77]. Насамперед ці дві абсолютно протилежні
позиції можуть здаватися занадто категоричними. Але твердження Х.
Ортега-і-Гассета стосувалось не лише метафори, але й метафоричного мислення (
його стаття має назву “Дві великі
метафори”). Ці дві метафори він розрізняв, головним чином, за функціями, які
вони виконують. По-перше, метафора
дає найменування новим поняттям, які складно пояснити словами у прямому
значенні в результаті перенесення на основі певних ознак метафора у вузькому смислі). По-друге, метафора слугує мисленню,
тобто вона допомагає не лише назвати об’єкт таким чином, щоб він став
зрозумілим для інших, але й по суті придумати його. Остання функція стосується
саме метафори, яку ще можна назвати метафоричним мисленням.
Особливу роль у мові грають ключові метафори. Вони проводять аналогії та
будують асоціації між різними системами понять. Найвидатнішими вченими, які
досліджували цю проблему вважають М.Джонсона та Дж.Лакоффа. Вони стверджували,
що процеси мислення людини значною мірою є метафоричними і “понятійна система
людини упорядковується та визначається метафорично. Метафори як мовні вирази стають можливі саме тому, що існують метафори в поняттєвій системі людини”. Був введений і обгрунтований термін “поняттєва метафора” або “концептуальна метафора” [1, 389]. На думку вчених ми “живемо“
концептуальними метафорами, вони супроводжують кожен наш
день не лише в мові та мовленні, але й в мисленні та діях. Концептуальна
метафора стоїть на перетині знань між однією концептуальною областю та іншою.
Вона переосмислює явища одного роду в термінах явищ іншого роду. Саме тому
концептуальна метафора утворюється в результаті метафоричного мислення.
Коли
виникає нова реалія, мовець починає проводити аналогії зі схожими, вже
існуючими поняттями, виникають асоціації з поняттями попереднього досвіду, а
отже виникає метафора. Такий
підхід до вивчення метафори належить когнітивній лінгвістиці. Саме поняття
концепту та концептуальної метафори дали великий поштовх розвитку цієї науки.
Великий внесок у дослідження цього питання зробив Ерл Маккормак.
Автор пояснює виникнення метафори у процесі пізнання. Він пропонує для цього
припустити, що існують так звані глибинні структури людського розуму, завдяки
яким розум співставляє досить різні семантичні концепти. За Е.
Маккормаком існує два рівні
глибинних структур: семантичний та когнітивний, які не є взаємовиключними,
оскільки в основі семантичного процесу лежить когнітивний процес. Але ці рівні
і не є тотожними, оскільки автор допускає і наявність невербальних когнітивних
функцій, як наприклад ті, що допомагають митцям виражати свої почуття без слів.
[2, 359] Вчений розглядає метафору зсередини та зовні. Метафори зсередини
функціонують як “когнітивні процеси”, завдяки яким “ми поглиблюємо наші
уявлення про світ та створюємо нові гіпотези”, а зовні − як “посередники
між людським розумом та культурою”. [2, 360] Таким чином, метафори не лише
змінюють мову, а й світосприйняття.
Завдяки
метафоричним процесам відбувається пізнання та номінація, семантика
розвивається як в семасіологічному, так і в ономасіологічному аспектах,
виникають нові терміни, нові мовні вирази, словосполучення, а отже метафора
стає словами та виразами загального вжитку. Таким чином виникає концептуальна
метафора. В текстах будь-якого
функціонального стилю важко помітити концептуальну метафору, не досліджуючи її
спеціально, тому що перенесення ознаки одного предмету чи явища на інший
відбулось ще під час виникнення самого ж поняття, а потім і слова. Отже, явище метафори є досить
багатоаспектним. Метафора впливає на процеси пізнання, на розвиток мови та
навіть культури. Метафора у значенні метафоричного мислення створює
концептуальну метафору, що відкриває нове коло питань для наукових пошуків.
Література
1.
Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры,
которыми мы живем / Джордж Лакофф, Марк Джонсон // Теория метафоры: Сб.: Пер. с англ. Н.В. Перцовой / Вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой; Общ. ред.
Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. — М.: Прогресс, 1990. — С.387-415
2.
Маккормак Э. Когнитивная теория
метафоры / Эрл Маккормак // Теория метафоры:
Сб.: Пер. с англ. А.Д. Шмелевой / Вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой; Общ.
ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. — М.: Прогресс, 1990. — С.358-386.
3.
Ортега-и-Гассет, Х. Две великие метафоры / Хосе Ортега-и-Гассет // Теория метафоры: Сб.: Пер. с анг., фр., нем., исп., по—льск. яз. /
Вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой; Общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А.
Журинской. М.: Прогресс, 1990. — С.68-82.