Фінько О.Л., студентка

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського.

Мотив метаморфози у дискурсивному просторі творчості Т.Шевченка

Тема цього дослідження є не новою у сучасному літературознавчому дискурсі, але ще потребує пильної дослідницької уваги.

Метаморфозу почали використовувати ще з часів Античності. Найтиповіший представник того часу – Апулей зі своїм романом «Золотий осел». Ще Апулей почав широко використовувати численні оповіді і легенди, намагаючись осмислити світ навколишній, заглянути у складний і суперечливий світ людини. Метаморфоза, на думку відомого українського літературознавця О. Білецького, це єдність світу, де все позначене ділами людини, її розумом, усе нагадує про неї: і обрис гори, і крик птаха, і шум моря, і блиск зорі, і контури дерева, тим самим засвідчуючи тісний зв`язок людини зі світом природи [1, с. 322].

В українських народних піснях наявні балади про метаморфози людей на рослин, тварин, птахів та твердий камінь. Це так би, мовити, «національні версії світових сюжетів» [5, с. 14], які увійшли до творчої скарбниці українського народу або перероблені запозичені сюжети, тому що однакові умови суспільного життя різних народів породили подібні явища. Сюжети цих балад відображають соціальні й моральні принципи феодального устрою.

Розглянемо використання мотиву метаморфози Т.Шевченком. Відома сучасна дослідниця творчості Т. Шевченка М. Шах-Майстренко у своїй роботі «Шевченко і антична культура» пише, що метаморфоза дівчини в тополю «пояснюється Т.Шевченком символічно. Як і в українських піснях, Шевченко пояснює тополю як символ самотності та смутку. Самотність розкривається в тому, що тополя зустрічається на шляху мандрівникам степу – чумакам та чабанам. Ця зустріч надихає їх на роздуми про дерево-сироту серед безкрайого степу. Самотність передають вступні строки поеми, ними вона й закінчується [4, с.144-145].

Для Т.Шевченка, як зазначає відомий український літературознавець, фольклорист Т. Комаринець, джерелом створення балад стала народна творчість. Саме за допомогою пісенної творчості українського народу з`явились казкові та фантастичні сюжети про перевтілення дівчини в тополю. Балада про невістку, яка була заклята злою свекрухою, була дуже популярною в східнослов’янському фольклорі, зокрема – в Україні. Першим в українській поезії звернувся до балади про невістку-тополю Т.Шевченко у своїх ранніх творах. Наприклад, сліпий кобзар у «Перебенді» співає «Про тополю, лиху долю». Дослідники фольклорних джерел балади «Тополя» говорять про те, що з українських пісень поет зачерпнув два основні прийоми: повернення милого чарами і перевтілення дівчини в тополю [3, с. 31].

Глибока спорідненість творів Т.Шевченка з народною поетикою, на думку О. Дея, засвідчує специфіку художнього мислення поета, яке ввібрало в себе й творчо випромінювало народнопісенні методи та форми сприйняття й відображення дійсності. Звертаючись до народних джерел і черпаючи з них фольклорні мотиви, Шевченко створював самобутні твори, якісно інші, ніж народні [2, с. 55].

Туга – причина перевтілення в поезії Т.Шевченка, яку він використовував у багатьох своїх віршах. Так, у вірші «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний!») туга самотньої дівчини переростає у бажання обернутися русалкою в пошуках милого («Русалкою стану») або стати червоною калиною на його могилі («І квіткою й калиною цвісти над ним буду»). У вірші «Чого ти ходиш на могилу?», де оспівано сильне кохання й дівочу самотність, неймовірна туга за милим переливається в останню надію нещасної дівчини – побачити милого обернувшись у пташку («Може, пташкою прилине милий з того світа»). Усе це – приклади уявної метаморфози, що була дуже поширена в поезії Т.Шевченка. Г. Нудьга вважає, що балади про зустріч дівчини з русалкою, про перетворення людини на рослину, птаха чи камінь належать до найдавніших, хоча не в усіх версіях [5, с. 14-17].

У поезії Т.Шевченка пояснення мотиву перевтілення невід`ємне від його художньо-образного мислення, де метаморфоза – важлива частина народної поетики, важливе джерело творчості поета. Т.Шевченко – це митець, який знайшов свій, цілком оригінальний хід опрацювання традиційного фольклорного засобу. У його поезіях, в яких використані метаморфози, перш за все наявні й самобутньо висвітлені соціальні й морально-естетичні проблеми. За словами І. Франка, у баладі «Тополя» виявилася «здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета… і коли поет змалюванням дерева-сироти в степу з самого початку зумів збудити наше співчуття, то співчуття те змінюється ще змалюванням стану бідної, покинутої дівчини. На збудження цього щиро людського почуття, а не на викликання страху і моторошності поклав Т.Шевченко головну вагу у своїй баладі…» [6, с. 86-87].

Балада «Лілея», яка належить до шедеврів світової баладної поезії, також містить мотив перевтілення, який стає художнім засобом викриття соціального зла, що знищує усе найкраще в людині. Знущання над дівчиною, її невинністю і красою є проявом цього зла, що зумовило перетворення дівчини у квітку. У цьому творі метаморфоза належить до важливих засобів зображення і викриття самодержавно-кріпосницького ладу. Естетичний ідеал поета в «Тополі» та «Лілеї» є втіленням здорової моралі, благородних і гуманних рис (струнка тополя символізує красу і вірність, лілея – душевну чистоту й невинність) [4, с. 350].

Отже, метаморфоза, як спосіб міфологічного пізнання світу поетично стверджує вічність та мінливість життя. Джерелом створення поезій Т.Шевченка про перевтілення, як слушно зауважує М. Шах-Майстренко, стала українська народна творчість, а імпульсом – «Метаморфози» Овідія. Обрані Т.Шевченком фольклорні образи у контексті його літературних балад набули виразного романтичного звучання, хоча й були створені у різні періоди творчості автора.

Використана література

1. Білецький О.І. Шевченко і західноєвропейські літератури // Від давнини до сучасності. Вибрані праці: у 2-х т. – К., 1960. – т. 2. – С. 322.

2. Дей О.І. Балада про невістку-тополю та її відгуки у творчості Т. Шевченка, С. Руданського та Ю. Федьковича // Народна творчість та етнографія. – 1984. – № 2. – С. 350.

3. Комаринець Т. Т.Г. Шевченко і народна творчість. – К. : Держлітвидав, 1963. – 232с.

4. Шах-Майстренко М. Шевченко і антична культура. – К. : Фахівець, 1999. – С. 288.

5. Нудьга Г. Українська народна балада // Українська мова в школі – 1968. – № 12. – С. 14.

6. Франко І. Тополя Т. Шевченка. // Франко Іван. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1980. – т. 28. – С. 86-86.