Филологические науки/8. Родной язык и литература

к. філол. н. Здіховська Т. В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

Коментування фразеологізмів як художній прийом Богдана Лепкого

Основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури виступає поняття індивідуального стилю, до розуміння якого дослідника певною мірою наближає висвітлення проблеми функціонування фразеологічних одиниць (надалі – ФО) у творах певного письменника. Фразеологізми в художніх текстах – одне з невичерпних джерел посилення експресивності, поглиблення логізації викладу, тому вони набувають особливої естетичної значущості.

Важливу роль у з’ясуванні функціональних властивостей стійких сполук відіграє контекст твору. Адже саме в контексті та живому мовленні ФО повною мірою виявляють свій зміст. В. М. Білоноженко твердить, що фразеологізми поза текстом становлять абстрактну схему, наповнену в кожному конкретному випадку особливим, властивим лише певному контексту змістом [1, с. 72–73].

Проблемам функціонування фразеологізмів в авторських текстах присвячено роботи В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. С. Калашника, В. П. Ковальова, М. П. Коломійця, Л. П. Петленко, Ю. Ф. Прадіда, Л. Г. Скрипник, В. Д. Ужченка, М. В. Цегельської, Т. В. Цимбалюк, В. А. Чабаненка та ін. Однак в українському мовознавстві недостатньо праць, які спеціально висвітлювали б фразеологію мови окремих письменників.

Одна з ознак індивідуального стилю Богдана Лепкого – майстерне використання в мові персонажів коментування фразеологізмів. Джерельна база (повість „Сотниківна”, пенталогія „Мазепа”) дозволяє виокремити таку послідовність авторських коментарів:

1) наводить ФО, відразу ж їх коментуючи: „Відома річ, не рада курка на вечорниці, так несуть. Не рад наш суддя у Ковалівку, та мусить, бо жінка жде. Новин визирає, не його” [2, с. 27]; „Треба вибрати так, щоб із дощу не попасти під ринву, щоб, рятуючи щось, не втратити усього” [2, с. 62]; „Силуваним конем не доробишся. Тут тобі й слово моє, мамо, що тільки за добровільною згодою Мотрі одружуся я з нею” [2, с. 63]; „Моя сестра теж дев’ятої клепки не має. Вона теж на старого гетьмана дивиться як на Бога…” [2, с. 160]; „Де дрова рубаються, там тріски летять. Краще гинути на війні, як нидіти в неволі. А найгірше, якщо козак сміливість утратить і боягузом стане” [2, с. 263]; „Хто про що, а вона про Наливайка, – відповіла, беручись за підбоки тітка. – Я до неї про женихів, а вона мені про Русалчин Великдень гне, про зілля плеще, ніби я його на моєму віку не видала!” [2, с. 239]; „Не сіно до коней іде, а коні до сіна – прийдуть ще Кочубеї до нього [Мазепи], о, прийдуть! […] І скорше мудрий в дурневі, ніж дурень в мудрому розум добачить. Мабуть, тому-то й Кочубеї не хочуть признати розуму Мазепи, що вони краще діло повели б. Але булава – це не цяцька дитяча…” [4, с. 463].

Використано прийом коментування латинського крилатого вислову: „Річ до зрозуміння легка, – відповів канцлер, – бо наш наймилостивіший пан волить virum quam viraginem (чоловіка, ніж жінку з вдачею чоловіка), волить Мазепу, ніж графиню Кеніґсмарк. А князем зробили ми Мазепу тому, бо супротивна сторона хотіла його зробити цісарським герцогом…” [3, с. 11];

2) спочатку коментує, а потім увиразнює фразеологізмом, наприклад: „У нас, на Полтавщині, ще кращі ночі від тутешніх. Куди куцому до зайця! В нас, як визвіздиться небо, як запахнуть липи, як дихне скошеним сіном від левад, то хоч минайся” [2, с. 39]; „… а ти, козаче, гаразд робиш, що за гетьмана заступаєшся. На чиїм возі їдеш, того пісню співай” [2, с. 96]; „Європа не хоче, щоб Росія стала європейською державою. Небезпечно медведя у пасіку впускати…” [5, с. 107]; „Наша совість чиста. Не ми йдем, а нас ведуть. Куди пастир, туди стадо” [2, с. 179]; „Пиши як розумієш, – прочитаємо і справимо. Не зразу Рим збудували” [5, с. 159]; „Як людина начитана в істориках грецьких і римських, […] за що-небудь я певної теперішності за непевну будучність не проміняю. Краще живий хорунжий, ніж умерший сотник. Мої бажання мінімальні” [5, с. 30];

3) один фразеологізм пояснює за допомогою іншого. Український народ співвідносить із висотою трави та шумом води покірність, смирення. Це влучно використовує у своїх творах Б. Лепкий, підкресливши наведений загальномовний фразеологізм відомим прислів’ям: Гетьман пильно подивився на свого молодого писаря. „Смирися, Пилипе, смирися! Знаєш так, нижче трави і тихше води. Терпи, козаче, отаманом будеш…” [2, с. 48].

Б. Лепкий інколи до латинського вислову вживає український відповідник: Будували свій донос не на брехні, а на словах самого гетьмана, забуваючи, що verba volant, scripta manent (слова відлітають, написане залишається). Гетьман мав сильніші докази невинності, бо закріплені чорнилом на папері, а що напишеш пером, того не витягнеш волом [5, с. 122]. У такий спосіб письменник загострює увагу читача на певній ситуації.

Коментування фразеологізмів спричинені індивідуально-авторською манерою письма Б. Лепкого. За допомогою названого художнього прийому письменник пристосовує стійку сполуку до мікроконтексту, конкретизує абстрактне значення ФО.

Література:

1. Білоноженко В. М. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк. – К. : Наукова думка, 1989. – 154 с.

2. Лепкий Б. Вибрані твори : у 2 т. Т. 1. / Богдан Лепкий. – Тернопіль : Збруч, 2004. – 350 с.

3. Лепкий Б. Мазепа : у 3 кн. Кн. 2 : Полтава : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – Дрогобич : Відродження, 2005. – 524, [3] с.

4. Лепкий Б. Мазепа : у 3 кн. Кн. 3 : Мотря : [іст. повість] / Богдан Лепкий. – Дрогобич : Відродження, 2006. – 496, [4] с.

5. Лепкий Б. Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – К. : Дніпро, 1992. – 535, [2] с.