Філософія / 2. Соціальна філософія

Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Самосвідомість являє собою особливу форму свідомості, що зорієнтована на внутрішній світ людини. Зріла, сформована самосвідомість має велике значення для процесу життєтворчості особистості. Самосвідомість забезпечує встановлення рівноваги між зовнішніми впливами та внутрішнім станом суб’єкта, визначає формування свідомої поведінки людини. З одного боку, вона виступає як результат розвитку особистості, з другого – як регулятор цього процесу. Отже, самосвідомість поєднує пізнання та переживання. В цьому проявляється цілісність, єдність людського Я. Щоб кожна людина відкрила себе як неповторну індивідуальність, усвідомила свою позицію в соціальному оточенні, де вона живе, потрібно пізнати себе.

Як зазначає Ж. Мельник, психологічна сутність самосвідомості полягає у тому, що у ставленні особистості до себе закладена здатність її самовдосконалення. Кожна людина не лише пізнає, але і творить сама себе, утверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Через самопізнання відбувається розвиток особистості [1, с. 67].

За І. Коном, сутність самосвідомості полягає не в переліку окремих властивостей, а в розумінні себе як цілісності, у визначенні власної ідентичності. Самосвідомість (образ Я) – не сума приватних характеристик, а цілісний образ, єдина, хоча і не позбавлена внутрішніх протиріч, установка по відношенню до самого себе, що включає пізнавальний, понятійний, емоційно-афектний і оцінно-вольовий елементи. Це усвідомлення себе стійкою, більш-менш визначеною одиницею, яка зберігається незалежно від змінних ситуацій (свідомість своєї ідентичності) що, у свою чергу, передбачає фактичну єдність, спадкоємність і послідовність установок та ціннісних орієнтацій, усвідомлюваних як особистісні інтереси і схильності, сукупність яких утворює деякий, хоч би вельми розпливчастий, світогляд, у світлі якого розглядається власне Я та навколишній світ. Нарешті, необхідним елементом Я є певна самооцінка і самоповага [2, с. 93].

В. Мерлин розглядає самосвідомість як складне синтетичне утворення, включаючи до його компонентів свідомість Я, свідомість тотожності або самость, усвідомлення своїх психічних властивостей і самооцінки, соціально-моральну самооцінку. Усі компоненти самосвідомості перебувають у генетичному й функціональному зв’язку, утворюючи цілісну структуру, специфіка якої, за В. Мерлином, визначається загальною спрямованістю особистості. Спрямованість особистості визначає, на які свої властивості людина звертає увагу й найбільш чітко усвідомлює. Також спрямованість особистості допомагає вибір людиною моральних норм і критеріїв. Таким чином, спрямованість виступає як загальний фактор самосвідомості в цілому [3].

А. Налчаджян центральне місце в структурі самосвідомості надає образу Я (Я-Концепції) як організуючій, інтегруючій й регулюючій інстанції особистості. Я-Концепція є загальною структурою самосвідомості й складається з підструктур – відносно стійких Я-Образів: образ тіла (тілесне Я), наявне або теперішнє Я, динамічне Я, фактичне Я, майбутнє або ймовірне Я, ідеалізоване Я, уявне Я. Крім того, виділяється фальшиве Я, хоча найчастіше спотворюється наявне або актуальне Я. Крім стійких Я-Образів, у структуру самосвідомості входять ситуативні (оперативні, динамічні) Я-Образи [4.

Р. Бернс трактує Я-Концепцію як сукупність установок, що спрямовані на самого себе, та виділяє у її структурі три головних компоненти: когнітивний (образ Я); емоційно-оціночний (самооцінка); поведінковий [5, с. 30-31].

О. Гуменюк розглядає Я-Концепцію як центральну ланку самосвідомості людини та важливий чинник організації психіки взагалі. Як система уявлень людини про себе, вона утримує усвідомлення нею: когнітивних властивостей; б) емоційно-ціннісних самоставлень; вчинково-креативних дій; суб’єктивно сприйнятих соціальних чинників [6, с.67].

Отже, самосвідомість особистості являє собою системну цілісність, що має складну багаторівневу структуру, головними компонентами якої є самопізнання, самооцінка та саморегуляція поведінки індивіда. Самосвідомість формується у процесі соціалізації індивіда через механізм інтеріоризації соціальних норм, цінностей, ідеалів, що складають зміст культури певного суспільства. В результаті цього процесу зовнішні по відношенню до особистості елементи культури стають внутрішніми імперативами індивідуальної свідомості та регуляторами людської діяльності.

Література:

1.Мельник Ж. В. Уявлення про структуру самосвідомості особистості у сучасній психології / Ж. В. Мельник // Проблеми сучасної психології. – 2009. – № 6. – Ч. 2. – С. 66-73.
2.Кон И. С. Социологическая психология / И. С. Кон. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: МОДЭК, 1999. – 560 с. (Серия «Психологи отечества»).
3.Мерлин B.C. Структура личности: характер, способности, самосознание / В. С. Мерлин. – Пермь: ПГПИ, 1990. – 107 с.
4.Налчаджян А. А. Социально-психологическая адаптация личности: (Формы, механизмы и стратегии) / А. А. Налчаджян. – Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1988. – 262 с.
5.Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р. Бернс. – М: Прогресс, 1986. – 423 с.
6.Гуменюк О. Структурно-функціональне взаємодоповнення складових Я-концепції людини / О. Гуменюк // Соціальна психологія. – 2005. – № 5. – C. 66-75.