Правоведение. Хозяйственное право

Старший викладач кафедры правознавства Смаглій В.А.

Східноєвропейський университет, Украина

Особливості правового становища підприємств в Україні

З точки зори таких правознавців-господарників, як Лаптев В.В., Гайворовський В.М., Шушман В.П., Ісаков М.Г., Щербина В.С., Пашков В.М., Мілаш В.С. та інші, найважливішим видом серед суб’єктів господарювання в Україні визнається підприємство.

Ісаков М.Г. зробив висновок про те, що у сучасних ринкових умовах та у процесі розвитку конкуренції основними ознаками підприємств як суб’єктів господарського права та складовими їх організаційно-правової форми є:

1) обов’язкова визначеність організаційно-правової форми;

2) майнова відокремленість;

3) легітимація діяльності;

4) відповідальність за результати господарювання;

5) самостійність у господарському обороті. [3].

В.С. Мілаш у своїх дослідженнях зазначає, що поняття «вид» та «організаційно – правова форма» підприємства співвідносяться між собою, як часткове та загальне, адже організаційно – правова форма є підсумковою юридичною конструкцією, у якій інтегровано всі ознаки, особливості та характеристики підприємства, які служать основними критеріями для відокремлення чи розмежування їх видів [4].

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно – правові форми господарювання: одноосібна власність, товариства, корпорації [5]. Така градація організаційно – правових форм на наш погляд є звуженою, дискусійною та потребує додаткових досліджень.

Базуючись на правових нормах ГКУ та відповідно до форм власності, передбачених чинним законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні підприємства; колективні підприємства; комунальні підприємства; державні підприємства; змішані підприємства (на базі об’єднання майна різних форм власності); іноземні підприємства ( у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 відсотків); підприємства з іноземними інвестиціями (у статутному фонді іноземна інвестиція становить не менш як 10 відсотків).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, але вони мають бути передбачені відповідними законами.

Досліджуючи питання класифікації підприємств за ознакою способу їх утворення можна погодитися з тим, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду ч.3 ст.63 ГКУ поділяє підприємства на унітарні та корпоративні, які можна розглядати як дві самостійні форми підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства. Унітарними підприємства є державні, комунальні підприємства, та підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [1].

Корпоративне підприємство на відміну від унітарного утворюється, як правило, двома або більше засновниками – за їх спільним рішенням (договором). Діє підприємство на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, за участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб [1].

Цікавим є питання щодо поділу підприємств на малі, великі та середні залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік. Встановлено, що до внесення змін і доповнень до ст. 63 ГКУ, які набрали чинності з 22.03.2012р., виключена правова норма визначала, що малими визнавались підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

Великими підприємствами визнавались підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму в сто мільйонів гривень.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст.126 ГКУ підприємство визнається дочірнім (ч.8 ст.63 ГКУ), які теж можуть бути малими, середніми та великими.

З прийняттям Верховної Ради України Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємства в Україні» від 22.03.2012р. пункт 7 статті 63 ГКУ втратив чинність і поділ підприємств на малі, середні та великі анульовано. Замість них з явилися нові суб’єкти господарювання, які залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємства, середнього або великого підприємництва.

Литература:

1. Господарський кодекс України. Науково-практичний коментар. 2008р.

2. Задихайло Д.В. Господарське право: підручник, 2012

3. Ісаков М.Г. «Правовий статус підприємства як суб’єкта господарювання»: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к. ю. н., 2006 р.

4. Мілаш В.С. Господарське право: курс лекцій, 2008 р.

5. Щербина В.С. Актуальні проблеми господарського права: навч.посібник,2012.