Іванюк А. Т.

4 курс Юридичний інститут ПНУ ім. В. Стефаника

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Романко С.М.

КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ І ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Завдяки турботам вчених ідея необхідності гармонізувати взаємовідносини між людьми і природою була сприйнята багатьма політиками і державними діячами. Офіційно вона в документах ООН отримала термін "сталого розвитку" ("надійного розвитку").

Сталий розвиток – це загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному і здоровому довкіллі [1, 43].

Актуальність дослідження теми даної наукової статті полягає у дедалі зростаючій ролі концепції сталого розвитку як інструменту забезпечення охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, збереження екологічно чистого довкілля для майбутніх поколінь. Дане питання досліджувалось у працях вітчизняних вчених, зокрема: Малиш Н.А., Мельника Л. Г., Шапочка М. К., Сосюра С.Г., Бондар О.І., Васюкова Т.Г., Ярошева О.I. Бурлакова І. М., Валюх Н. С., Мягченко.О.П., Гетьман А. П., Шульга М. В., Добровольський В. В., Заржицький О.С., Романко С. М. та ін.

У “Порядку денному на ХХІ ст.” сталий розвиток пов’язується з гармонійним досягенням наступних цілей:

- високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу;

- задоволення потреб людей і збереженні сталого розвитку протягом тривалого періоду [2].

Принцип сталого розвитку як загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному і здоровому довкіллі, окрім Порядку денного на ХХІ ст., отримав міжнародне закріплення також у ряді інших міжнародних договорів: Економічний розвиток і охорона природи – Нью-Йорк, 1962; Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища – Швеція, 1972; Всесвітня стратегія охорони природи – МСОП, 1980; Саміт «Ріо+5» - Нью-Йорк, 1997; Саміт «Ріо+10», Саміт «Ріо+20» - Ріо-де-Жанейро, 2012 [3, 91] та багатьох інших.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлаутації природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані з сучасним рівнем техніки і соціальної орієнтації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення .

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних катастроф – злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні узгоджуватись з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється [1, 45].

Досягнення такого етапу цивілізації передбачається через реалізацію таких концептуальних положень:

- мир, розвиток та охорона навколишнього середовища - взаємозалежні та невід'ємні;

- право на розвиток повинно реалізовуватися з урахуванням того, що це буде відповідати потребам розвитку та природоохоронним заходам наступних поколінь;

- всі держави і всі люди співпрацюють у напрямку викорінення бідності, цієї обов'язкової умови постійного розвитку, прагнуть зменшити різницю у рівнях життя і краще задовольняти потреби більшості населення планети;

- міжнародні дії в галузі охорони природи та розвитку мають відповідати інтересам та потребам усіх країн. Спеціальної пріоритетності потребують країни, що розвиваються, особливо найменш розвинені і тому найбільш екологічно вразливі;

- держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнерства. Зважаючи на різницю внесків у глобальне погіршення навколишнього середовища, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність;

- природоохоронні проблеми вирішуються найкраще за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні;

- держави вводять у дію ефективне природоохоронне законодавство;

- держави повинні співпрацювати у створенні міжнародної економічної системи, що веде до економічного росту і постійного розвитку в усіх країнах;

- органи державної влади повинні добиватися проголошення інтернаціоналізації природоохоронних коштів та використання економічних важелів, беручи до уваги, що забруднювач, у принципі, відшкодовує втрати на усунення забруднення;

- творчість, ідеали та сміливість молоді світу повинні бути мобілізовані на встановлення глобального партнерства, щоб досягти постійного розвитку та забезпечити краще майбутнє для всіх [4, 252-253].

Стратегія сталого розвитку в кожній країні повинна передбачати такі масштаби економічного росту, які супроводжувались би зменшенням витрат енергії і сировини, зменшенням відходів і збалансуванням структур споживання відповідно до природних можливостей землі. її важливим параметром має стати регулювання темпів росту населення, планування розміру родини, забезпечення працею, житлом, освітою, продовольством, медичним обслуговуванням. Добрий стан здоров'я залежить від соціального, економічного і духовного розвитку суспільства, чистого довкілля, якості харчів і води, рівня медичних знань, медичної опіки, забезпечення медикаментами. Важливим є подолання таких важких захворювань, як поліомієліт, туберкульоз, СНІД і зменшення смертності дітей.

Важливим питанням під час реалізації стратегії сталого розвитку є зменшення міграції населення до великих міст, безробіття і бездомність, поліпшення умов життя в селах, малих і середніх містах. Окремими розділами програми мають бути охорона атмосферного повітря, земельних ресурсів, лісів, біорозмаїття, водних екосистем, запобігання "парникового ефекту", захист ґрунтів від ерозії, а гірських територій - від екологічного та економічного зубожіння. Слід також припинити використання продуктивних сільськогосподарських земель для розбудови міст, промислових об'єктів і шляхів сполучення, провести залісення низькопродуктивних й еродованих земель, а також взяти до уваги, що стійке збільшення виробництва продуктів харчування може відбутися лише за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур, виведення нових високопродуктивних сортів рослин і порід тварин, ширшого використання генетичних ресурсів рослинного і тваринного світу, захисту врожаю від хвороб і шкідників. Заслуговує всілякої підтримки залучення сільського населення до ремісницької діяльності, легкого промислового виробництва, забезпечення туризму і відпочинку [5, 205].

Одним із стратегічних завдань для є України є європейська та євроатлантична інтеграції, відповідно Україна повинна адаптувати екологічну політику до Концепції сталого розвитку, яка взята за основу у провідних розвинутих державах. Концепція сталого розвитку визначена у національних програмах екологічної політики України: Основних напрямах державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 05.03.1998 № 188/98-ВР, Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року, прийнятих Верховною Радою Україні законом від 21.12.2010 № 2818-VI, та Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленій розпорядженням Кабінету міністрів України від 17.10.2007 № 880-р. 19.12.2001 року у Верховну Раду був внесений законопроект «Про Концепцію переходу України до сталого розвитку», який визначає за мету переходу до сталого на основі збалансованого розв’язання проблем соціально-економічного розвитку, збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природно-ресурсного потенціалу держави.

Основні ідеї сталого розвитку співзвучні культурі і світоглядним цінностям українського народу, в історії і традиціях якого завжди було бережне відношення до землі, води, природи взагалі. Проект Закону «Про Концепцію переходу України до сталого розвитку» визначає, що умовою переходу до моделі сталого розвитку є структурна перебудова економіки на засадах обов’язкової інтеграції екологічної політики в стратегію економічних реформ.

Варто відзначити, що Україна демонструє позитивні зміни у напрямку адаптації концепції сталого розвитку до українського законодавства. Україна є учасницею близько 72 глобальних міжнародних нормативно-правових актiв, тобто таких, які мають загальнопланетарне значення (Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та ін.). Україна ратифікувала Стокгольмську декларацію з навколишнього середовища і Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку. Проте є і недоліки, зумовлені загальною екологічною кризою в Україні, нераціональним природокористуванням, відсутністю ефективного економіко-правового механізму охорони довкілля, відсутності підґрунтя для впровадження світових та європейських практик та імплементацією європейського законодавства у вигляді транспонування, а не шляхом простого перекладу норм міжнародного законодавства без врахування екологічних, політичних, економічних та інших реалій України.

З огляду на це, доцільно здійснити такі заходи:

- забезпечити інтеграцію екологічної складової в галузеві політики через налаштування ефективної системи законодавчого, кадрового та технічного забезпечення органів управління;

- активізувати діяльність громадських природоохоронних організацій і рухів;

- забезпечити належні умови для належного інформаційного забезпечення населення з питань виконання програм екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

- створити ефективний механізм запобігання, обмеження або ліквідування наслідків негативного впливу підприємств на навколишнє природне середовище;

- забезпечити своєчасне та повне виконання заходів, передбачених у Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» у сфері посилення дієвості економічних інструментів екологічної політики та Національному плані дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 рр. [6, 251].

Список використаних джерел:

1. Романко С. М. Принцип сталого розвитку у використанні природних ресурсів//Miedzynarodowej naukowi-practucznej konferencji «Dynamika Naukowych badan – 2013». – Volume 5. – Prawo. – Przemysl, Polska. – Nauka I studia. – сю 42-47 (0.4 друк. арк.).

2. Буркинский Б. В. Єкономико-єкологические основы регионального природопользования и развития // ИПРЭЭИ НАН Украины. / Буркинский Б. В., Степанов В. Н., Харчиков С. К. – Одеса: Фенікс, 2005. – 575 с.

3. Романко С. М. Соціальні аспекти екологічної політики України. III Всеукраїнська науково-практична конференція «Соціологічні проблеми права очима молодих науковців та практиків», 2013. - № 1. – с. 91-93.

4. Екологічні знання [Текст] : навч. посіб. / В. В. Добровольський. - К. : Профессионал, 2005. - 304 с.

5. Грицик, В. Екологія довкілля. Охорона природи: навчальний посібник / В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. - К.: Кондор, 2009. - 292 с.

6. Романко, С. М. Глобальна екологічна політика: співпраця України та Європейського Союзу//Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових праць. – Івано-Франківськ, 2013. – випуск XXI. – с. 237-243.

Науковий керівник – доцент кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного Інституту Прикарпатського університету, кандидат юридичних наук Романко С. М.